Ігор МЕЛЬНИК

20 червня 2013 року Львів мав би гідно відзначити 220-річчя від дня народження свого Почесного громадянина, відомого драматурга, політичного діяча графа Александра Фредра (1793–1876). Щоправда деякі дослідники вважають, що А.Фредро міг народитися на два роки раніше, ще 1791-го.

На невеликій площі, що колись називалась Академічною, на місці нинішнього Михайла Грушевського, сидів раніше Почесний громадянин Королівського столичного міста Львова граф Александер Фредро. Після останньої війни пам’ятник роботи Леонарда Марконі помандрував до Вроцлава, де його встановили перед ратушею. Нещодавно поляки запропонували подарувати Львову копію пам’ятника А.Фредру, але місцева влада відмовляється від цього дару, бо у Львові, де за кожен квадратний метр землі можна здерти шалені гроші, важко знайти гідне місце для Почесного громадянина міста.

Александер Фредро народився 20 червня 1793 року у селі Сурохові біля Ярослава (Надсяння). Походив із давнього галицького магнатського роду. Один із його предків, Андрій Максиміліан Фредро (1620–1679) був львівським каштеляном, подільським воєводою, маршалком одного зі сеймів Речі Посполитої (1652), фундатором Кальварії Пацлавської – відомого місця прощ у Галичині. Був також автором збірок афоризмів, трактатів на політичні, військові, моральні й економічні теми. Сучасники навіть називали його "польським Тацитом".

Батько Александра – Яцек Фредро гербу Боньча (1770–1828) був дідичем різних маєтностей, зокрема й Бенькової Вишні біля Рудок, займався політичними справами, 1817 року обіймав посаду віце-маршалка Галицького станового сейму. А 1822-го цісар Франц І надав Я.Фредру та його родині графський титул. Мати Александра – Маріанна з родини Дембіньських гербу Равіч загинула трагічно 1806 року під час пожежі маєтку.

Коли у 1809-му Львів зайняло польське військо князя Юзефа Понятовського, Яцек Фредро став членом Центрального військового тимчасового уряду Обох Ґаліцій. 16-річний Александр Фредро пішов на війну. Служив у війську Варшавського князівства, де відразу став підпоручником. Для того мав би мати принаймні вісімнадцятку, тож відсунення на два роки дати народження не є безпідставним. Але не будемо порушувати усталеної традиції та змінювати дати ювілеїв.

1812 року марширував Александер Фредро разом із військом Наполеона на Москву, а потім відходив із імператором назад. Під час відступу з Росії був поранений та потрапив до полону, з якого втік і перебрався для відновлення сил до Львова. Потім наздогнав армію Наполеона і служив у його штабі ад’ютантом. У 1813-му встиг взяти участь в "Битві націй" під Липськом (Ляйпціґом), а у 1814-му Фредра відзначили Хрестом Почесного Легіону.

Того ж року повернувся в Галичину. Як писав жартома: "Ми виїхали разом із різних міркувань (побудок) – Наполеон на Ельбу, а я до Рудок". В рідному краї Фредро займався господаркою, облаштував маєток в Беньковій Вишні, збудував там новий палац, а також пробував себе в літературі.

Найбільший успіх мав у драматургії. Перша його комедія "Поспішна інтриґа" була написана 1817 року й поставлена тоді ж у Львові трупою Яна Непомуцена Камінського.

У ті роки був закоханий в Софію з роду Яблоновських, яку у 15-річному віці віддали за графа Станіслава Скарбка. Цей шлюб розпався за декілька місяців. За згодою колишнього чоловіка, Софія отримала розлучення й 1828 року одружилась із Александром Фредром. Тоді розлучення не було простою справою: понад 10 років тривали формальності, що дозволяли узяти повторний шлюб.

В Александра та Софії було четверо дітей, лише двоє з них пережили дитячий вік: Ян-Александер, що, як і батько, теж писав п'єси для театру, та Софія, що стала матір'ю Романа Шептицького – згодом митрополита Андрея.

Навідомішими творами Александра Фредра стали комедії "Помста", "Дами та гусари", "Чоловік і жінка", "Новий Дон Кіхот, або Сто шаленств", "Пан Йовяльський", які донині з’являються на театральних сценах не лише в Польщі.

Порадником Фредра був директор, режисер і актор польського театру у Львові Ян Непомуцен Камінський. Часто Фредро брав за зразок своїх персонажів акторів цього театру, пишучи ролі спеціально для них.

Але наприкінці 1830-х твори Фредра опинилися під прицілом романтично-патріотичних критиків Северина Ґощинського та Лешка Дунін-Борковського, які закидали драматургові консерватизм, загумінковість, брак фольклору та патріотизму... Такі закиди негативно подіяли на автора. "Моє авторство чорти забрали, не полечу вже понад землею в свинцевих чоботях, які нам доля подарувала. Маю добру жінку, маю малого хлопця, маю книжки, спокійний домик – одним словом, був би я щасливим, якби не був поляком" – писав він в одному з листів.

Фредро закинув драматургію на кільканадцять років. Пізніше, у 1850–1860-х написав він ще кілька п’єс, такі як "Два шрами", "Револьвер", "Великий чоловік для дрібних справ". Писав він їх переважно "для шухляди", тому глядачі змогли оцінити ці твори лише після смерті автора. Поряд з п’єсами, писав Фредро вірші, байки, казки, 1870 року вийшла його збірка афоризмів "Записки старуха".

Менше знані його еротичні твори, які розходилися серед галичан в рукописах, а з’явилися друком лише у ХХ століття. Серед них – поема "Мистецтво кохання" (Sztuka оbłapiania), написана у 1817 році. Причому в авторському рукописі замість цнотливого "оbłapiania" вживається набагато міцніше "jeb..." Як писав А.Фредро в одному з листів, "подібні твори завжди є і будуть потрібними для молоді обох статей". Він сподівався опублікувати поему в якогось видавця в Липську (Ляйпціґу).

А.Фредро подорожував по Європі або місяцями перебував у столиці Галичини – насамперед, щоби пильнувати своїх інтересів і брати участь у сесіях Станового сейму, де він очолював реферат наукових інституцій. У 1846 р. родина Фредрів придбала собі оселю в місті біля Оссолінеуму, а у 1847-му – на вул. Св. Миколая (тепер вул. Фредра). Дім цей стояв тоді серед великого саду. Його збудували у 1840 р. в стилі бідермаєр для Шимона Сухоцького.

«Дім Фредрів у Львові поздовж довгих років утворював у Львові один з найважливіших осередків товариського та політичного життя краю. Для політикуючих землевласників був автор «Помсти» довгі роки оракулом. У Становому сеймі нічого не робилося, про що наперед не дізнавалися його думки. Для кожного випадку він мав свою думку, яку вмів висловити чітко, а часто й дуже дотепно... Відбувалися у Фредрів щочетверга літературні обіди, о другій годині пополудні. Зазвичай запрошували десять–дванадцять осіб. Учасниками цих обідів бували: кунтушові шляхтичі Адам Замойський і Тадеуш Василевський, князь-куратор «Оссолінеуму» Генрик Любомирський, Александер Батовський, Ян Непомуцен Камінський, Ґвальберт Павліковський, Людвік Яблоновський, Гошовський, Коморовський… З молодшого покоління літераторів бував лише Вінцент Поль, завжди поважний, якого уважно слухали. Четвергові зібрання розтягалися зазвичай до вечора. Дискутували тоді про літературу, читали вголос і коментували деякі твори. В наступних роках були частими гостями у Фредрів: граф Александер Чацький, граф Казимир Красіцький, Теофіл Пєтруський; відвідували часом поета, особливо під час сеймових сесій, граф Адам Потоцький, Францішек Пашковський та інші відомі посли» [1. – S. 116-117].

Крім літературних і родинних справ, граф активно займався справами всієї Галичини. Ще у 1839 році А.Фредро разом із князем Львом Сапігою звернулися до віденської влади з проектом продовження залізниці Відень–Краків–Бохня, яку тоді почали прокладати, до Львова й далі на Бережани й до Дністра. Друга гілка мала б з’єднати Львів і Броди на тодішньому російському кордоні.

Під час "Весни націй" 1848 року Фредро став членом польської Національної ради у Львові, очолив один із підрозділів Національної гвардії., а також Національну раду в Рудках. Після відновлення абсолютизму його звинувачували навіть в образі цісаря, якого граф мав необережність під час однієї з промов "вигнати до чорта".

Можливо й через це Фредро у 1850–1855 роках жив у Парижі, де зустрічався з Адамом Міцкевичем.  Туди теж емігрував і син Фредра, Ян-Александер, званий в родині Олесем, який був учасником революційної війни 1848–1849 рр. в Угорщині.

1861 року Александр Фредро став послом Галицького сейму, тоді дійшла до Львова й залізнична колія. Займався граф також справами створення фінансових установ – Земського кредитного товариства та Галицької ощадної каси.

Помер драматург 15 липня 1876 року у Львові, у невеликому дворику-маєтку при нинішній вулиці Фредра. Панахиду відслужив єпископ Францішек Вєжхлейський в парафіяльному костелі Св. Миколая (тепер вул. Грушевського, 2), а ховати графа повезли до родинної каплиці у костелі Успіння Найсвятішої Діви Марії в Рудках.

У 1871 році, ще за життя драматурга, львівську вулицю Св. Миколая перейменували на честь графа Александра Фредра. Місто його давно шанувало.

Ще 17 вересня 1839 року видав магістрат славнозвісний акт: «До Ясновельможного Пана графа Александра Фредра, громадянина Королівства Галичини та Лодомерії, тепер депутата Крайового станового сейму. Шляхетна й ефективна Ваша діяльність як депутата Станового сейму, що приносить користь усій провінції та її столиці; Ваші глибокі знання й слава, отримана вдома і за кордоном, Ваші живі й загально визнані гуманні почуття, зразкова й повна гідності поведінка накладають на магістрат і серця громадян цієї столиці обов’язок виразити почуття шани, яку здавна відчуваємо для Вашої особи. Тому зі справжньою приємністю надає маґістрат Ясновельможному Графові почесне громадянство крайової столиці».

До сторічного ювілею А.Фредра Мистецько-літературне коло Львова вирішило встановити йому пам’ятник. Реалізація цього задуму затягнулася, і львів’яни побачили пам’ятник драматургові лише 24 жовтня 1897 р. Ще кілька років по тому бронзовий Фредро, сидячи у кріслі на Академічній площі, міг оглядати власну маєтність на вулиці свого імені (її паркан пролягав нинішніми вулицями Фредра та Саксаганського). А у 1905–1906 рр. його нащадки продали цю ділянку під парцеляцію, й будинок з пам’ятною таблицею А.Фредра (!) розібрали. На місці фредрівського маєтку постали нинішні вулиці Герцена та Стецька, а також будинки на вул. Фредра, 3-9.

Варто було би на одному з них встановити меморіальну таблицю на згадку про Александра Фредра.

20.06.2013