Ф. Скотт Фіцджеральд. Пірат несходжених морів та інші історії. Переклад з англійської Ольги Фири, Анжели Асман, Наталії Токарської, Катерини Білик, Катерини Рябовол. – Київ: Знання, 2018. – 206 с.
Зазвичай пірати викрадають золото. Про це відомо кожному, хто був підлітком. Хто не чув про зухвалих грабіжників, які завершують свій бурхливий шлях на шибениці, якщо ж пощастить – у шинку, де за чаркою розводяться про колишні пригоди? Письменникові не треба й вигадувати – досить ретельно занотовувати.
Не думаю, що знайдеться бодай один чоловік, який хлопчаком не прочитав «Острів скарбів» Стівенсона. Не побув піратом. Не брав на абордаж королівських суден, навантажених цінностями – так само награбованими, щоправда, в імʼя короля та імперії. Не ховав скарбів у печері. Не ділив порівну між спільниками. Без цього не виростають. Не стають дорослими. Без цього годі відрізнити дорослість від дитинства.
Попри те, що «Пірат несходжених морів», яким відкривається новий український Фітцджеральд, – романтична любовна історія, оповідання ще й пародія на піратську літературу: по-перше, викрадання дівчини дискредитує піратське ремесло, по-друге, в мішках, що їх транспортують пірати, – не золото, а сміття. Золото – сміття, не більше. Якщо щось і має варість, то це кохання.
Всі оповідання цієї збірки романтичні – навіть ті, де іронія й гумор беруть гору над любовною лінією. Та це лише так здається. Насправді ж іронія – надійна супутниця романтичності, наріжний камінь романтизму. Авжеж, романтика – не зовсім те, що романтизм, а романтика і романтизм – щось інше, ніж романтичність. І золото – не зовсім сміття, як побачимо з наступних оповідань.
Хоч як би ми переконували себе, що справжня свобода – це внутрішня свобода (цього ніхто не ставитиме під сумнів), однак саме достатні фінансові ресурси забезпечують у світі, яким він є, свободу пересування, можливість почуватися вільно і незалежно і здійснювати якщо не більшість, то бодай частину мрій та планів. Навіть якщо ти письменник і нікуди не вирушаєш, крім як просторами власної фантазії.
Сучасна демократія – про це чимало сказано – виросла з середньоого класу і на ньому тримається, розмивається середній клас – розмивається й крихкішає демократія, це майже як ерозія ґрунту, де більше вже нічого не родить. «Люмпен і олігарх» – найогидніший мюзикл, який собі можна уявити в сучасну епоху, в якій ще зблискують відсвітки тоталітаризмів й допотопних імперій, що, конаючи, прагнуть розчавити світ, засліпити неіснуючою (вона ніколи й не існувала) красою. Коли немає середнього класу, вчора й передучора може будь-якої миті стати нашим завтра.
Оповідання Фітцджеральда, принаймні вміщені під обкладинкою, в оформленні якої використано роботу «Дівчина з мопсом в автомобілі» данської малярки-модерністки Ґерди Веґенер тисяча девʼятсот двадцять сьомого року, створену напередодні Чорного четверга (США), що започаткував Велику депресію (правопис вимагає писати всі ці історичні паскудства з великої літери, як і Першу та Другу світові війни і ще багацько всього), аполітичні, якими лише можуть бути твори проникливого художника, яким – без сумніву – був цей американець із Середнього Заходу, непрактикуючий католик, в якого етика й естетика перебувають у зразковому балансі. Мабуть, тому, що в основу його ідивідуального двигуна внутрішнього згорання закладено принцип добросердя.
Американський прозаїк Френсис Скотт Фітцджеральд
Всі пʼять оповідань, що ввійшли до книжки, – «Пірат несходжених морів», «Популярна дівчина», «Закоханий ескімос», «Кохання вночі», «Половина верблюда» – завершуються щасливо. Не маючи поняття, як завершиться оповідь (Фітцджеральд до самого кінця вміло водить сюжетним лабіринтом), читач, попри колізії та перипетії, спокійний за долю героїв. Щось підказує йому, що кепсько ця історія завершитися не може. І наступна теж. І третя, четверта та пʼята. Можливо, прізвище автора на обкладинці. Можливо, письмо – рівень, стиль, якому довіряєш. У Фітцджеральда навіть мильні опери, якими є оповідання цієї збірки, добрі. Це – щонайменше бродвейські мюзикли. Інтеліґентність, з якою автор розпрацьовує сюжети, не залишає в цьому сумніву.
Хоча картина Веґенер наскрізь феміністична – з жінкою за кермом і мопсом на пасажирському сидінні, тоді як іще одна пара, жінка і чоловік, застрягли у статусі вершинків на конях, в оповіданнях стосунки і статуси жінки та чоловіка спропорціоновані по-іншому, скроєні за класично-традиційними зразками, хоча все в них нетрадиційне, а самі вони – надбання модерністичного письменства, не конче, можливо, його найпереконливіші зразки.
«Пірат несходжених морів» змальовує той час, в якому золотоволоса дівчина читає роман «Повстання ангелів» Анатоля Франса. Золотоволоса, однак з інтелектуальним читвом у руках й аж ніяк не слізливими копійчаними романами. Герої цього оповідання шукають кожний чогось надзвичайного: Карлайл снить про Індію та Афганістан, де він стане раджею, водночас проводжаючи сумним поглядом поверненців з війни, де йому не судилося побувати. Поверненці з війни – куліса, статисти в багатьох творах Фітцджеральда, іноді – дійові особи. Ардіта, юна леді, струнка та гнучка, з примхливо вигненими вустами та живими сірими очима, марить шляхетним бунтівником, який розірве пута нудної узвичаєності, і лише дядько героїні, під чию опіку її віддано, снує найбуденніше, що можна собі уявити: видати норовливу небогу заміж у надійні руки. Ардіта уособлює конфлікт між реальністю життя і його ідеалістичними репрезентаціями. Хоч вона й інтелектуалка з Анатолем Франсом, однак так само, як Попелюшка, мріє про свого принца. Піратство в цьому творі постановкове, а розвʼязка швидка, несподівана і сумбурна. Острів, не позначений на жодній карті, стає місцем зізнання в коханні. Про такий острів, як каже Карлайл, «хіба що в книжці прочитаєш». Як, зрештою, і про самого Карлайла. В оповіданні, яке скомпонував американець Фітцджеральд, уже запевне.
Френсис Скотт Фітцджеральд, автор збірки оповідань «Пірат несходжених морів»
Популярна дівчина з однойменного твору опиняється без засобів для прожиття. Хоча долари, які має, закінчуються, Янсі оселяється в недешевому готелі «Рітц», дурить себе, рецепціоністів, оточення, старих і нових друзів, вдаючи те, чого не має; імітуючи життя представниці середнього класу, найдужче боїться скотитися в безгрошівʼя. Не дуже що вміючи робити, не надто й прагне: канони жанру не передбачають трудової діяльності. Янсі сподівається невідомо на що, вдається до серії заходів, щоб запопасти Скотта, всі ці заходи зазнають фіаско, та невідомо що стається. Доки між нею, яка, вийшовши з таксі, вигукує низьким голосом: «Викликайте поліцію. У мене немає грошей!», і спохмурнілим таксистом, який, придивляючись до неї, запитує: «Тоді навіщо ви сідали в таксі?», відбувається цей діалог, метрів за двадцять позаду них зупиняється авто, лунають швидкі кроки по снігу, а тоді чути знайомий голос. Починаючи від джазової доби, щастя пересувається на дорогих лімузинах. Здавалося б, набагато простіше було б сказати все, як є, але тоді не було би закрученої історії, яку Фітцджеральд будує так, що й найздогадливіший читач не здогадається, якого саме вигляду набуде розвʼязка. Єдине, в чому немає сумніву, що буде вона позитивною.
Оповідання «Закоханий ескімос» і «Половина верблюда» – шедеври витонченого Фітцджеральдового гумору. «Кохання вночі» переконує, що для кохання не існує перешкод, воно прорветься й крізь найчорнішу ніч – крізь ніч-як-пору-доби і крізь ніч-метафору. Війна змінила соціальний статус, та не змела і навіть не ослабила почуттів. Справжнє кохання, якщо доведеться, перетриває вічність.
Книжка оповідань «Пірат несходжених морів» – про час, коли провалля Першої світової війни вже позаду, а Другої – ще попереду. Час, в який багато мрій і всі вони здійснюються. Але чи був той час? Хай як, він існує на сторінках книжок Френсиса Скотта Фітцджеральда, а «Пірат несходжених морів» виростає до прекрасної метафори, що вловлює, мов метелика в сачок, суть діяльності письменника. Письменник, він і є піратом несходжених морів. Він їх вигадує, дає їм назви і борознить їхні води, демонструючи чимало елоквенції, хоробрості, фантазії. У змаганні між фактом і фікцією творчість Френсиса Скотта Фітцджеральда – потужний козир на право існування останньої.