Надзвичайно важливо і цінно, що географія виконань української вокальної музики – пісень для голосу та фортепіано композиторів від ХІХ століття до сьогодення, постійно розширюється. Титанічну роботу у віднайдені, збереженні, формуванні нотних архівів, а також записів й популяризації у світі численних творів десятків імен українських композиторів здійснив всесвітньовідомий британський оперний співак українського походження Павло Гунька – фундатор проекту «Ukrainian Art Song».
У кінці червня він вкотре завітав до Львова, щоби презентувати дві цікаві події. 23 червня на сцені Львівської національної філармонії, разом із британським піаністом Родериком Барандом, Павло Гунька виконає концертну програму під назвою «Муза». Впродовж 24-30 червня у Львівській опері відбудеться Літній Інститут для молодих виконавців «Мистецька пісня – опера в мініатюрі», в межах якого оперний співак із учасниками – молодими оперними виконавцями,працюватиме над розумінням та інтерпретацією пісень українських митців. Завершаться майстер-класи фінальним концертом 30 червня.
Програму обох подій складатимуть кращі українські мистецькі пісні Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Якова Степового, Станіслава Людкевича, Дениса Січинського та ще багатьох інших композиторів.
Видатний співак розповів читачам Z про проекти, які незабаром представить українській публіці, про те, як він працює із молодими вокалістами, а також, що значить для нього українська мистецька пісня.
– Наскільки відомо, проектом «Українська мистецька пісня» Ви займаєтесь у вільний від оперної сцени час й присвятили йому вже більше десяти років. У 2016 році в одному з інтерв’ю Ви зазначали про те, що він активно розвивається і вже записано понад 300 зразків. Однак це лише невелика частина з-поміж багатьох пісень, які вдалося віднайти. Які зміни відбулися за ці роки: можливо, вдалося віднайти нові зразки, здійснити нові записи тощо?
– Перш за все, не всі митці компонують такі зразки, які я називаю мистецькою піснею. Це ж не просто ноти чи певний тип тексту. Це не просто грандіозний поет, грандіозний композитор, співак і також й піаніст. Останнім часом до мене часто звертаються українські композитори. От нещодавно свої пісні мені представив один композитор із Харкова, однак у зв’язку із щільним графіком я ще не мав можливості їх проаналізувати.
По-друге, деякі ноти для фортепіано у подібних зразках є ну дуже простенькими: дублюють вокальну партію, не мають свого голосу. Насправді ж у мистецькій пісні, перш за все, роль піаніста має бути такою ж як і соліста. У межах композиції мають рівноцінно існувати дві постаті.
Подібний підхід дозволяє зменшити кількість зразків, обравши лише правдиві (справжні) мистецькі пісні. У нас в колекції є дві з половиною тисячі пісень, але з них, на нашу думку, до такого означення підходять лише 1100. Це дуже багато, адже за їх кількістю ми є другими після Німеччини в світі (вони мають орієнтовно 5 тисяч). Після нас ідуть росіяни, французи й італійці.
Ми дотепер записали 411 пісень і вирішили також, що зараз вже настав час розширити географію проекту, тому що молода генерація в Україні дуже серйозно прагне долучитися до нього. Раніше ми співпрацювали із старшою генерацією й дійшли висновку, що вони не були настільки готовими до цього, бо мали дуже зафіксовані думки щодо того, як має звучати українська мистецька пісня. На моє переконання, такий підхід є не зовсім правильним, бо багатство цього жанру музичної культури полягає в тому, що він багатогранний й може мати безліч інтерпретацій. Щоразу в ньому можна віднаходити щось нове.
Ми тут маємо понад 100 приятелів. Більшість із них належить до молодої генерації музикантів. І як на мене, дуже позитивним прикладом є те, що вони усі є в чомусь подібними, думають і говорять майже однаково. Старші здебільшого згадують Совєтський союз, натомість молодші навпаки, – дивляться в майбутнє, їх нічого не стримує. І саме у зв’язку з цим ми вирішили, що вже час приїхали до Львова, згодом залучити й інші міста України, і постаратися знайти 15 співаків, 5 піаністів, 4 продюсерів, 4 асистентів продюсерів, 4 звукорежисерів, щоби вони через рік (в липні і в серпні) вже могли починати записувати мистецькі пісні в Україні.
Тому з’явилась ініціатива провести такий Літній Інститут «Мистецька пісня – опера в мініатюрі» у Львові. Його метою є не лише показ нових інтерпретаційних ідей, а й щоби я зрозумів, чи зможу надалі з цими виконавцями працювати. Так би мовити: «двох зайців одним пострілом» (сміється – ред.)!
Щодо проекту, то ми потребували і потребуємо допомоги у розвитку нашої нотної бібліотеки. Тому були в захопленні від того, що знайшли в Україні людей, які можуть нам допомогти! Тут є величезні можливості! Найцікавіше те, що вік усіх, з ким ми зараз в Україні співпрацюємо– максимум 35 років. Це фантастика! Всі вони розуміють, що це надзвичайно важливо! Ми вражені, що Україна настільки швидко змінюється!
Павло Гунька у сцені з опери «Лулу» Альбана Берга, Женева
– Ви неодноразово наголошували, що у мистецькій пісні головним є слово, а не мелодія. І саме на цьому потрібно концентруватись виконавцю. Наскільки складно молодим вокалістам перелаштуватися, змінити ці акценти?
–Такий підхід в мене сформувався у зв’язку із моєю діяльністю як оперного виконавця, адже я вже 30 років працюю в опернім світі. І весь цей час для мене головним є слово. Очевидно, що музика є дуже важливою, але слово ніколи не може бути другорядним, щонайменше його роль має приблизно дорівнювати ролі музики. На мій погляд, більшість таких композицій «приходили від слова». Микола Лисенко ж не компонував ноти, а тоді шукав слова, які б підійшли.
Коли я працював із молодими виконавцями, то зрозумів, що то не є легко, щоб вони зуміли перелаштуватися, змінити свій підхід стосовно цих музичних зразків. На це потрібні десятки років. Спочатку, на моє переконання, треба працювати із кількома першокласними вокалістами, аби вони далі змогли передати свій досвід молодшим поколінням.
Це не так просто зрозуміти, як правильно «кольорувати» окремі слова, фрази, вміти бути відважним, щоб шепотіти, кричати, говорити на сцені, або ж вміти, коли потрібно, перебільшити приголосну букву. Не достатньо думати тільки про легато.
Лише після того, як виконавець засвоїть такі принципи, то можна буде говорити про художні речі. Саме для цього ми й проводимо Літній Інститут в Львівській опері.
Завжди на сцені є ноти, слова і ритм, але рідко на сцені є серце, тіло й душа. Дуже часто, у виконаннях все на перший погляд правильно, однак відсутнє те, що торкає людей. І ця проблема властива не лише Україні, а й цілому світу. Всього є близько пів мільйона співаків, але лише 700 із них співають в найбільших оперних театрах світу. Чому? Тому що вони у своїй діяльності дуже скрупульозно пильнують кожен із цих шести елементів! Я збудував свою кар’єру саме завдяки словом, а не голосу! Очевидно, що треба співати там, де треба, вміти також правильно відтворювати динамічні відтінки, але цього недостатньо! Треба віднайти те, що вирізняє виконавця з-поміж десятків інших. І думаю, що у цьогорічних майстер-класах зможу допомогти молодим співакам у цьому!
Павло Гунька у сцені з опери Леоша Яначека «З мертвого дому», Брюссель
– Ув одному з інтерв’ю Ви зазначали, що Вам імпонує такий спосіб проведення події, коли слухачі активно беруть участь у концерті або ж мають буклети із текстами, що, безумовно, сприяє кращому розумінню почутого. Чи буде дотриманий такий принцип у подіях в Україні 23 і 30 червня?
–Так, подібний принцип буде властивий для обох подій. Слухачі матимуть можливість познайомитися із текстами. Кожен зможе прочитати його на двох мовах: українською та англійською. У філармонії виконавці будуть дещо відмежовані від публіки, що зумовлене особливістю самого залу. Натомість, цікавішою мені видається концепція фінального концерту Літнього інституту, який відбудеться в Дзеркальній залі, адже там вісім виконавців будуть розташовуватися серед публіки. У центрі перебуватиме фортепіано, а навколо нього розмістяться усі гості й вокалісти. У деяких моментах слухачі теж братимуть участь у наших «міні-операх». Подібні речі ми вже двічі організовували у Канаді, і це було надзвичайно цікаво! Канадські журналісти вже зазначали, що це цілком новий жанр, новий підхід до подібних концертів, адже публіка є цілковито анґажованою. Ми маємо надію, що цей захід стане річною подією!
Майстер-класи триватимуть сім днів, однак, на мій погляд, це дещо замало. Генеральний директор Львівської опери Василь Вовкун мені запропонував, аби надалі ми розширили проект хоча б до десяти днів. Це справді слушна ідея, адже впродовж цього тижня, з 24 по 30 червня, графіки будуть надзвичайно насиченими.
– І справді, робота із вісьмома вокалістами впродовж тижня – це непросто і, мабуть, для Вас фізично важко…
– Це все залежить від співаків. У професійному плані або ж на сцені я є «вихором» (сміється – ред.), тобто маю дуже багато енергії. Цьогорічних учасників можна порівняти із «сильним вітром». Але все ж надіюсь, що хтось із них теж наблизиться до «урагану», яким є я.
Павло Гунька під час роботи із студентами в Інституті Торонто, Канада
– Ви вже неодноразово провадили в Україні майстер-класи. На яких засадах Ви вибудовуєте роботу з вокалістом? На що звертаєте увагу? Які труднощі, як правило, трапляються?
– Насамперед, я мушу передати все, що вмію. У моїх планах, періодично перебувати в Україні впродовж десяти років. І за цей період знайти 10-15 співаків, які через деякий час будуть там, де зараз є я, й також довести їм, що вони не помилилися у своєму виборі.
У моїй кар’єрі теж не все було так просто. Багато в чому я завдячую чотирьом жінкам. Перша, і найголовніша, – це моя дружина Ляриса, друга – моя викладачка з вокалу, румунка за національністю. Саме вона навчила мене співати Моцарта і допомогла зрозуміти багато речей. Коли ви опануєте Моцарта, то ті ж принципи будете застосовувати до багатьох оперних партій чи номерів. Наприклад, коли я був задіяний у Далласі в постановці «Воццека» А. Берга, мене журналісти запитували, як я зумів вивчити таку складну до сприйняття музику? Я їм відповів, що вивчив цю партію завдяки тому, що виконував її, як Моцарта. Якби я не скористався цією ідеєю, то швидше за все б не доспівав до кінця.
Третя – це моя менеджерка у Цюріху й остання – мій ментор в Лондоні. Вона була чудовою співачкою і також тривалий час входила до складу журі в найрізноманітніших конкурсах. Саме вона мені порадила спробувати будувати кар’єру в Німеччині, Австрії і Швейцарії, обґрунтувавши це тим, що в Британії немає таких можливостей, як у тих країнах. Адже там є понад 100 оперних театрів, 150 концертних залів та майже 200 оркестрів. У Великій Британії ця кількість значно менша.
У 1990 році ми вирішили поїхати до Швейцарії, де я здобув трирічний контракт. Там багато чому навчився, зрозумів, які образи мені є ближчими, які більше відповідають моєму характеру. Адже коли ви у професійному плані піднімаєтесь вже на вищі щаблі, то все ж мусите показувати лише те, що вмієте найкраще.
Павло Гунька у сцені з опери Клода Дебюсі «Pell as et M lisande», Канадська Опера, Торонто
– Що важливо розуміти молодим виконавцям, які прагнуть побудувати кар’єру соліста за кордоном?
– На прослуховуванні до театру вокалісту потрібно показати все. Дуже часто виконавці в Україні та й також у світі думають, що треба прекрасно співати, бо в іншому випадку диригент виконавця не помітить. Упродовж перших п’яти років моєї кар’єри на прослуховуваннях, можливо, лише двічі мене слухав диригент. Усі інші рази – це був режисер.
Ця тенденція не змінилась і до сьогодні: саме режисери обирають вокалістів, адже у 99% випадків вони є головними у постановках. Тому на сцені насамперед потрібно показати свої акторські здібності. Цей факт просто потрібно прийняти, бо в іншому випадку ви не знайдете роботи.
Не зважаючи на те, що маю великий досвід, я й дотепер намагаюсь активно працювати над собою. Зокрема, через місяць в Берлінській Staatsoper із Саймоном Реттлем, одним з кращих диригентів світу, буду мати цікавий проект. Тому моєю метою також є передати молодим українським виконавцям усі нові тенденції, які зараз є актуальними в світі, розповісти, на що потрібно звернути увагу, аби їх обов’язково помітили на прослуховуваннях.
Павло Гунька у сцені з опери Леоша Яначека «З мертвого дому», Палермо
– Ви вже трішки розповіли про концепцію фінального концерту майстер-класів, який відбудеться 30 червня. Однак до цього у Львівській філармонії Ви представите програму під назвою «Муза». Чи можете ще коротко розповісти про цю подію?
– У свого першого вчителя я навчився, що перед тим як виходити на сцену до людей, потрібно завжди розуміти, що ти їм хочеш показати або сказати! Поступово так склалося, що я віднайшов вірші різних поетів: серед них є твори Євгена Гребінки, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Олександра Олеся й інших. Усі вони об’єднані однією думкою – поет раптово втратив свою Музу. Він більше не може писати й понад усе прагне віднайти натхнення! Саме ця ідея пов’язує усі твори, які прозвучать на концерті в неділю.
Всього я знайшов 23 таких поезії, на основі яких українські композитори написали свої мистецькі пісні. Наприклад, перший твір із програми, «Човен» Миколи Лисенка на слова Євгена Гребінки, розповідає про човен, якого у негоду охопила стихія й розбила у друзки. Так само із поетом: щоби знайти натхнення, нерідко йому потрібно поставити себе у ситуацію життя і смерті. Номери програми розповідатимуть про те, як Митець шукатиме свою Музу. Цей шлях буде непростим, адже йому доведеться пережити багато складних життєвих моментів. А чи знайде він її? Про це Ви вже дізнаєтесь на концерті!
Павло Гунька у сцені з опери «Le Grand Macabre» Дьордя Лігеті. Берлінська філармонія
Зі мною на концерті в неділю також виступатиме чудовий піаніст Родерик Баранд! Він є головним концертмейстером у Королівському північному музичному коледжі, що в Манчестері. Саме він був моїм першим концертмейстером, коли я вчився. За тридцять років я з ним концертував лише три рази, бо сольні концерти співаю не дуже часто, адже це багато роботи.
Коли я давав йому ноти цих мистецьких пісень, то хотів, щоб він не читав нічого ні про українську історію, ні про композиторів. Лише дав йому пісні, буквальний переклад тексту, на основі якого він й сформував свої інтерпретації. Я не хотів жодним чином впливати на нього. Тому в окремих зразках він бере зовсім неочікувані темпи. Це стосується, зокрема «О, ще не всі умерли жалі» із циклу Мирослава Волинського на слова Олександра Олеся, де відображена радість. Однак тут вона швидше показана у тому варіанті, коли людині настільки радісно, що вона не може себе контролювати й іноді це межує навіть із хаосом.
На мою думку, це чудово! Так треба! Музика не може бути щоразу однаковою, бо тоді це не цікаво. Кожна інтерпретація має бути іншою. Неважливо, що відтворені не усі ноти. Важливі почуття, глибина, які потрібно передати людям!
Розмовляла Наталя Мендюк
Фото: із особистого архіву Павла Гуньки, надані автором
21.06.2019