Як мислять чоловіки? Як діють? Якими є їхні емоційні зв’язки зі світом, між собою та з жінками? І що з цим відбувалося упродовж еволюції людства? Якою є маскулінність у сучасному світі, передовсім західному? Яким є чоловічий світ та його підводні камені? Це заповзявся дослідити Станіслав Комарек, біолог, письменник, філософ, — і так з’явилася книжка «Чоловік як еволюційна інновація? Есеї про чоловічу природу, сексуальність, життєві стратегії та метаморфози маскулінності». Науково-популярне видання, з цікавим авторським баченням і багатим фактажем, написане жвавим стилем і приправлене тонким гумором та іронією, стало бестселером у Чехії.

Тепер «книжка про те, про що зазвичай не говорять, але всі хочуть знати», є й українською: наприкінці 2018-го її видало «Апріорі» за підтримки Міністерства культури Чеської Республіки. Можливо, з деякими тезами автора читачі й читачки схочуть подискутувати, але вони точно мають добру нагоду зрозуміти ліпше себе й протилежну стать (бо хіба міг автор говорити про чоловіків, оминаючи жінок?). Нещодавно Станіслав Комарек, викладач на кафедрі історії та філософії природничих наук у Карловому університеті, автор понад 20-ти наукових і науково-популярних книжок, прозових та поетичних творів, завітав зі своєю працею про природу чоловіків і до Львова: Zbruč зафіксував найцікавіше, поспілкувавшись з гостем із Чехії.

Говорити (гавкати) між мовчаннями

 — Нещодавно Ви презентували книжку «Чоловік як еволюційна інновація?» на Книжковому Арсеналі в Києві й тут, у Львові. Які Ваші враження від зустрічі з українським читачем і культурним контекстом України загалом?

 — Мене захоплює інтерес українських читачів до всього нового і прагнення до самоосвіти. Така ситуація у Чехії панувала на початку 1990-х, а тепер, коли наша країна вже довший час є частиною західного світу, інтерес до нової книжки, яка з’являється, значно менший.

На полицях книжкових магазинів лежить усе, що лише можна уявити, але всі радше виберуть сидіти вдома й дивитися якийсь фільм для розваги. Таким є кінець демократизації літератури.

Важливо пам’ятати, що найкращим є етап переходу між двома стабільними станами, як весна — між затяжною морозною зимою і тривалим задушливим літом. Україна нині перебуває на цьому етапі. Раджу вам повною мірою насолоджуватися своєю культурною весною, адже довго вона не триватиме; це хоч і сумний, але неуникний наслідок ходу речей. Коли я після багаторічної еміграції до Австрії повернувся до Чехії, то бачив, що багатьох людей завершення цієї активної пори й прихід стабільного періоду дуже травмували. Треба цінувати можливість говорити вільно про все, адже якщо ви приєднаєтеся до західного світу, то це довго не триватиме. Варто наговоритися між двома довгими періодами мовчання.

 — У Чехії нині такий період?

 — Так. Про деякі речі вже не можна говорити вільно. А в США справа пішла ще далі, і там напівправди так розділені, що, можна сказати, вони замкнулися в собі і кожна вважає, що тримає повну правду. Наприклад, в Америці, зокрема в академічному середовищі, ви втратите роботу, якщо скажете, що існує різниця між чоловіком і жінкою, якщо пропустите даму вперед у двері. Чехія йде в тому напрямку.

 — Але чи звучать заперечливі думки, чи є спроби дискутувати?

— Річ у тім, що зараз мас-медіа, по-перше, не дуже дадуть змогу висловлюватися поза трендом, по-друге, якщо й дадуть, то кожного, хто хоче щось сказати, змушують висловитись радикально, подати полярну точку зору. Людина, котра говоритиме зважено, про декілька факторів, не буде почута: донести сповнене здорового ґлузду посилання важко.

— Як Ви чуєтеся у цій ситуації?

— Що мені залишається? Я старший чоловік, доглядаю за своїм садочком, навчаю студентів. Зараз такий час, коли із трибун вигукують дещо інше, ніж обговорюють у корчмах. Мені пригадався популярний у період комунізму жарт. На польсько-чеському кордоні зустрічаються два пси. Польський собака дуже худий, видно всі ребра, а чеський грубий. Польський каже: «Я іду до Чехії щось з’їсти: у Польщі нічого нема. А ти чого до Польщі?». «Йду туди погавкати».

Чоловік не впав з іншої планети

— Шість років тому в Чехії вийшла Ваша книжка «Чоловік як еволюційна інновація?..». Чому об’єктом зацікавлення став чоловік, маскулінність та її зміни в плині історії?

 — По-перше, я сам маю щастя належати до числа чоловіків. По-друге, біологічного погляду на означену тему дотепер бракувало. Крім того, всі книги у своєму житті я завжди писав через внутрішню потребу це зробити. В цілому у Чехії літературою не прогодуєшся. Та й популярність літераторів не порівняти з відомістю, скажімо, хокеїста. Тим не менше моя книжка розійшлася добре. На чеському ринку, що є значно меншим від українського (населення у Чехії в чотири рази менше), продалося кілька тисяч примірників, що вважається великим успіхом. Зараз у процесі підготовки — переклад китайською (а в Китаї, звичайно, аудиторія на порядок ширша), ще одна книжка незабаром вийде у Єгипті, в Каїрі, тож центр «комарекізму» поступово посувається на Схід. За можливість видати книжку в Україні я вдячний пані Олені Крушинській, яка здійснила чудовий переклад і видавництву «Апріорі». Мені дуже подобається обкладинка українського видання, вона навіть більш вдала, ніж у чеського оригіналу — значно дотепніша. Особливо мені до вподоби ідея задньої обкладинки, по краю якої нанесено... шкалу в сантиметрах.

 — Як сприйняли книжку у Чехії?

 — Вона викликала значний інтерес, передусім через біологічний погляд на чоловіка (первісно за освітою я зоолог, але останніми роками більше займаюся історією природничих наук). Я отримав низку різноманітних відгуків. Зокрема від колишніх, вже так 60-70-річних скаутів: я пишу про дуже популярне в Чехії явище скаутингу не скажу, що улесливо, а радше навпаки, тож мені в досить грубій манері писали, що «ти, скотино, якщо ти не був скаутом, то в тебе взагалі дитинства не було, і що ти взагалі розумієш про чоловічу дружбу й про все інше!». Та для мене це було радше потішно. Жінки зазвичай казали, що завдяки книжці почали краще розуміти чоловіків, і тепер вони не здаються їм такими дивними, наче впали з іншої планети.

 — То яку ж правду про чоловіків Ви відкриваєте? І в чому полягає «еволюційна інноваційність чоловіка»?

 — Книжка присвячена чоловікам загалом. У ній розглядається біологічний аспект, найтиповіші види чоловічої діяльності, як-от війна, полювання, спорт, а також невойовничі галузі, як-от монастир чи університет, що раніше були суто чоловічими ієрархіями. Звичайно, інноваційність чоловіка відносна, адже реалізувалась у добу палеоліту. У її основі — здатність чоловіків утворювати колектив, окремі індивіди якого міцно зшиті між собою сильними емоційними зв’язками, що були вкрай важливі, наприклад, під час полювання, а згодом на війні. Емоційним зв’язкам між чоловіками у книжці вділено досить багато уваги.

Йдеться не тільки про гомосексуальні стосунки, що зараз на Заході є офіційно дозволеною темою для обговорення, а загалом про емоційні зв’язки, що існують між чоловіками. В основі чоловічих колективів та ієрархій лежать так звані гомоеротичні зв’язки — тобто сильні почуття, які чоловік відчуває до іншого чоловіка. Найпростіший приклад — п'яненькі обійми у корчмі або ж прив'язаність молодого солдата чи ченця до наставника (і навпаки). Такі почуття лишаються неусвідомленими, до якогось фізичного контакту справа не доходить, але це робить такі зв'язки ще міцнішими. На відміну від гомосексуалізму, ця тема є сьогодні справді табуйованою.

 —У книжці є багато апеляцій до тваринного світу, і це дуже цікаво. Водночас поряд з біологією рівноцінним є й культурний фактор. Чому важливий комплексний підхід?

 — Людина як феномен — одна, цілісна. Погляди гуманітаристики й біології на людину — різні, але вони доповнюються навзаєм, адже кожна знає половину правди. А правда складається з двох напівправд, як у математиці пряма — з двох півпрямих. Власне, тому, крім наукових робіт, свого часу я почав писати й белетристику. Зазвичай культуру й природу сприймають як протилежності, але культура — це також природна річ для людини. Біологічна складова людини, чоловіка зокрема, є константою (від доби палеоліту практично не змінилася), а суспільна — трансформується. Водночас дещо лишається невідомим. Ми досі не знаємо, що відбувається у людській душі, на емоційному рівні, скажімо, коли двоє людей закохуються або, навпаки, раптом починаються ненавидіти одне одного, чому інколи малознайома людина для нас як рідна і т.д.

Маскулінність змінена й витіснена

— Повернімося із соціокультурного погляду до метаморфоз маскулінності, які ми можемо зафіксувати. Ви пишете, що кардинальна зміна образу чоловіка і його соціальної функції у західному суспільстві відбулася за останні сто років. Що саме радикально змінилось, які причини цієї трансформації?

 — У цілому чоловічий принцип, такий, яким знаємо його з минулих часів, нині перебуває під загрозою. Зрештою, всі великі небезпечні тварини вже давно переможені або закриті в заповідниках, ліси вирубані, здебільшого у світі вже не ведуться війни, принаймні традиційні, коли кожному чоловіку треба когось перемагати індивідуально, не потрібно нікого захищати. На сьогодні джерела чи то пак ресурси варварства людства майже вичерпані. Тим часом варто погодитися з Карлом Густавом Юнгом, що ті речі, які ми трактуємо як варварські, водночас є життєдайними. А культурні аспекти є дечим мертвим.

Для Західної Європи й особливо німецького світу у ХХ ст. величезною травмою стали дві світові війни, які Німеччина розпочала — і програла.

Зрівнювати поняття «герой» і «вояк» у сьогоднішній Європі неможливо. У храмі Петра і Павла у Львові я бачив портрети загиблих українських воїнів: у Західній Європі їх назвали би «вбивцями». Це типовий погляд суспільства, яке не воює, більше того, в разі потреби не могло б себе захистити.

Так само нині негативно сприймаються такі типово чоловічі сфери, як колонізація, полювання. На карті Європи можна провести лінію: на заході переважає ця новітня суспільна думка, а на сході — традиційна, що панувала від палеоліту й аж до Другої світової. Україна поки що на традиційних позиціях; війна підтримує цю тенденцію, хоч і не є тут визначальним чинником.

— Ви пишете про важливість ініціації для чоловіків у попередні історичні періоди і про відсутність аналога ініціації нині. Яке значення цих обрядів для людини?

— Обряди ініціації існували як у чоловіків, так і в жінок, але саме для чоловіків вони були дуже важливі. Без них вони на ціле життя залишалися дітьми, адже ініціація є ключовим переходом, коли хлопець стає чоловіком. У загальному розумінні йдеться про спільне проходження групою хлопців небезпечних для життя ситуацій, важких випробувань під наставництвом дорослих чоловіків. Чому відбувається таке згуртування й утворення сильних емоційних зв’язків між учасниками ініціації, як і про закоханість та інші емоційні речі, наука досі не може точно сказати.

Сучасним чоловікам живеться досить кепсько, вони нещасні, адже почуваються як діти-переростки: так ніколи й не стають дорослими та потребують постійної опіки. Проте західні держави нині й вимагають від своїх громадян дитячої поведінки. Сучасний чоловік без проблем освоює нові технології, виявляє значний послух, його можна легко злякати. Як замінити обряд ініціації? Можливо, таким чинником могла б стати війна.

— У книжці є цікавий підрозділ про «чоловічі прихистки»: математику й шахи, колекціонування, філософію, світ нових машин тощо. Мені подобається фрагмент про віртуальну реальність:  

«Чоловіки самі собі створили віртуальний комп’ютерний світ як сховок поза світом реальним, у якому їм дедалі складніше функціонувати і якому вони дедалі більше стають непотрібні. Це немовби мушля, яку вони зробили собі й у ній заховалися — і ніхто не зможе їх звідти вигнати… По суті, у віртуальному світі виникло нове, «справжнє» потойбіччя, невидиме за звичайних обставин».

— Від чого, від кого чоловіки ховаються там?

— У віртуальному світі чоловіки провадять такі види діяльності, які в реальному світі або не існують або заборонені: ведуть війни, стріляють, дивляться порнографію, переживають різні брутальні насолоди. Маскулінність і традиційні види діяльності, які лишаються потрібними чоловікам, нині витіснені у віртуальний світ. Це своєрідний ерзац реальності. В цілому ІТ-галузь, інтернет — чоловічі витвори, хоча жінки використовують, скажімо, той же фейсбук, що допомагає вибудовувати горизонтальні комунікації.

Жінка не хоче бути богинею      

— Ви адресуєте свою книжку не тільки чоловікам, а й жінкам, щоб вони зрозуміли, як пишете, «хто ми взагалі такі й для чого». Що можуть зрозуміти читачки про чоловіків і про себе, адже у книжці є багато чого й про жінок?

— Це краще знати жінкам, ніж мені. Та більшість із них або має вдома чоловіка, або принаймні знайомих чоловіків: після прочитання книжки жінки, ознайомлені з етологією чоловіка, тобто з принципами і причинами його поведінки, краще розумітимуть чоловіків. Якщо ж якась жінка категорично не хоче стикатися в житті з чоловіками, то їй ця праця, очевидно, не потрібна. Книжка зовсім не має на меті розпалювати ворожнечу між статями (що нині панує у західних країнах), а навпаки, покликана посприяти їх кращому взаєморозумінню.

— Як Ви стверджуєте, в євроамериканському контексті криза спіткала не лише маскулінність, а й фемінність: теперішня доба нівелює відмінності між людьми, статеві зокрема, й андрогінність стає суспільним ідеалом.

— Відомо, що для виникнення будь-якого поступу необхідні протилежні принципи: вони мають бути в контакті, але залишатись відокремлені. Як вогонь і вода у паровому двигуні: дві стихії ніколи не стикаються безпосередньо, і тільки так вдається генерувати енергію. Те саме стосується чоловічого й жіночого принципів: теоретично вони можуть поєднатися ув одній особі, але якщо вони зіллються зовсім, настане всеохопна байдужість, нейтральність і життєвий процес зупиниться. Адже нове життя народжується з комбінації цих протилежностей.

— Моя подруга не згодна з Вашою думкою про те, що неможливим є ідеальний для багатьох жінок образ чоловіка як поєднання двох наборів рис: сильний, відважний, шляхетний, розумний, із твердим характером, здатний постояти за себе й захистити, а водночас — ніжний, емпатичний, уважний. Невже такого не буває?

 — Можна стверджувати, що це нетипове явище. Я принаймні такого не зустрічав. Якщо ваша подруга побачить такого чоловіка, хай хапає за руку — його можна виставити на площі Ринок усім на заздрість і повчання. І мене покличте! Це нагадує мені історію про бажання вивести нову породу корови, яка давала б багато молока, але водночас вміла швидко бігати й перестрибувати перешкоди.

— Я перекажу подрузі. Отже, для чоловіка важливий емоційний зв’язок з іншими чоловіками. А яке значення для нього має емоційний контакт із жінкою?

 — Ці типи стосунків живляться з різних джерел у наших душах. Дружини часто бояться, що стосунки чоловіка з друзями ослаблюють його ставлення до неї. Але це не так. Крім цих, є й інші типи стосунків чоловіка — з дітьми, з мамою.

Сучасні європейки скаржаться, що чоловіки в них вбачають не лише заміну матері, а й певну заміну жіночого божественного принципу: постійно їм сповідаються, виливають душу, просять пробачення за всяке-різне. Ця ситуація пов’язана зокрема із занепадом релігії у західному світі: архетипи жіночого божества потрібні чоловікові, і нині він воліє бачити їх в реальних жінках. Проте жінок це обтяжує, хоч, звично думати, що кожна з них хотіла б почуватись богинею, якій вклоняються і яку шанують.

Я тепер працюю над книжкою про жінок і жіночий принцип. Робота йде значно важче, ніж коли я писав про свою стать. Мені доводиться посилатися на досвід своїх численних інформаторок. Якщо небеса будуть милостиві до мене, то, можливо, років через п’ять це видання з’явиться і в Україні, хтозна.

— А до того — і набагато швидше — має вийти українською Ваша інша праця. Анонсуймо її коротко.

— Із назви чеського оригіналу «Європа на роздоріжжі» зрозуміло, що перед Європою зараз є декілька варіантів подальшого розвитку. Котрим шляхом вона піде, залежить від різних факторів, зокрема і від зміни у стосунках чоловіків та жінок. Книжка представляє нестандартний підхід: це не політологія, а психологія. Аби в українського читача не виникало конотацій з політичним аспектом, в Україні видання, найпевніше, матиме іншу назву, щось на зразок «Усе про Європу, що ви хочете знати, але соромитеся спитати».

Текст: Ірина Шутка
Переклад: Олена Крушинська
Фото: Прес-клуб Львів