У 1913 році світ був тривожно схожий на сучасний
1913: у пошуках світу до Великої війни. Чарлз Еммерсон. PublicAffairs; 528 pages; $30. Bodley Head; £25.
З перспективи столиць Західної Європи світ виглядав доволі добре у 1913 році. Було, щоправда, багато людей, що чули гуркіт війни, але до цього і так вже звикли у Європі, навіть після двох десятиліть миру. The Economist не був стривожений. У червні 1913 р. він описав "сердечне порозуміння" між Британією та Францією як "вираз тенденцій, що повільно, але впевнено роблять війну між цивілізованими народами світу неможливою".
Ми у цьому помилилися. Проте майбутнє кровопролиття, в якому загинули чи були поранені 35 мільйонів людей, не було неминучим. Європа була не лише мирною, а й багатшою, здоровішою і, можливо, стабільнішою, ніж будь-коли раніше. Вона була також більше взаємозалежною. Кайзер Вільгельм II, король Ґеорґ V і цар Микола II були двоюрідними братами і проводили час разом. Британський і російський монархи були ще й дуже схожі один на одного, і суспільства, якими вони правили, були також тісно пов'язані між собою.
Пов'язана шлюбами еліта подорожувала континентом, патронуючи своїй музиці та мистецтву. Дедалі більший європейський середній клас купував ті самі предмети розкоші у Лондоні, що й у Відні. А робітники Європи принаймні мали для себе втіху у вигляді соціалізму, який проповідували 553 делеґатів з 23 країн, що зібралися у Швейцарії в листопаді 1912 року, щоб знову підтвердити свою відданість миру. Попри вияви націоналістичного запалу, в Європі формувалася багаторівнева континентальна ідентичність.
Чарлз Еммерсон, молодий британський історик, який раніше написав чудове дослідження минулого, теперішнього та майбутнього Арктики ("Майбутня історія Арктики"), пропонує велике турне Європою того фатального часу — а потім переходить до Детройта, Буенос-Айреса, Тегерану, Мумбаї і Токіо, загалом завітавши до 23 міст. Із заледве натяком на лихо, що насувається, він прагне не пояснити, що спричинило війну або що було втрачено у ній, а відтворити з нечисленних відблисків світ, у якому вона вибухнула.
Це завдання не є скромним. Еммерсон спирається на широке коло джерел, зокрема мемуари, рекламні щити та газети, щоб відтворити рік, який був досить спокійним. У 1913 році відбулося відкриття балету "Весна священна" Стравінського, і Нью-Йорк обійшов Лондон у ролі найважливішого порту світу; він був цезурою перед великими подіями. Проте Еммерсон не перепрошує за геополітичну життєвість, яку він описує. Майже як у романі Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу», перші томи якого опубліковано 1913 року, його наратив знаходить зв'язки та послідовності у звичайних речах. Він також може в аналогічний спосіб тягнути час, але результатом є багатий портрет та важлива сукупність ідей.
На людство меншою мірою вплинула Велика війна (на Заході Європи — І Світова війна — "Z"), ніж це часто припускають. Світ у 1913 році мав багато спільного зі світом у 2013-му: сучасний, істотно урбанізований та — коли Вудро Вільсон взявся за зниження імпортних мит — у розквіті завдяки світовій торгівлі. Повідомлення про неврожай у Канаді могло означати падіння курсів акцій на фондовому ринку в Лондоні наступного дня і підписання нових контрактів на імпорт пшениці з Росії до кінця тижня. Європейські імперії доповнювали ці зв'язки; в одній лондонській газеті рекламували відпустку в Судані, з мандрівкою на "експрес-пароплавах і швидких поїздах". Проте виклики колоніальному пануванню в Індії, Південній Африці та в інших місцях ставали дедалі відчутнішими, частково через ті самі ґлобальні потуги.
Хоч деякі властивості світу в 1913 році видаються дивними, зокрема багатство Арґентини, все ж більшість є знайомими. Проте з цим приходить і тривожний висновок. Під час нинішнього випробування європейської єдності, відродження національних держав та відчуття незахищеності, спричинених піднесенням нових потуг, світ у 2013 році виглядає трохи дезорганізованим, саме як у 1913-му.
The year before the sky fell in
The Economist, 08.06.2013
Зреферував Омелян Радимський