У Львові, дня 5 н. ст. цвітня 1894.
З нагоди роковин Костюшківских відозвав ся вчера львівскій Przegląd так про Русинів:
"Коли великій вожд наш перед стома лїтами провадив до бою лави хороброго люду, були в рядах войовників хлопи з-над Висли і Буга, Мазур ишов побіч Русина [?] оба [?] згідно переняті одною святою мислію, боротьбою о свободу родимої землї.
Нинї люд рускій не бере участи в загальнім торжестві. Хоч привязаний до рідної землї і не ворожо настроєний для своїх братів Поляків, то однакож усуває ся від обходів народних [sic!] бо єго збаламутили аґітатори, маючи на оцї власне а не єго добро, бо вмовили в него, що єсть народом окремішним від польского і що з нами рука об руку йти не повинен.
Нинї по всїх святинях польских, по всїх польских містах та селах краю нашого святкують торжество народне, — в церквах і селах руских на польскій земли — глуха тишина."
Небагато слів — а кілько в нїм перфідії!
Насамперед оно неправда, що люд рускій воював вкупі з мазурским в повстаню Костюшківскім, отже й нема підстави до порівнуваня "тогдї" з "нинї".
З дальших же слів самого Przegląd-у виходить уже й причина: длячого і перед стома лїтами люд рускій рівнодушний був на воєнний рух польскій — і нинї байдужний на великі роковини братнього сусїдного народу.
Przegląd не узнає окремішности народу руского від польского, — почутє окремішности єго приписує аґітації, — а церкви і села рускі бачить не на рускій, але на польскій земли!
Таких поглядів були Поляки перед стома лїтами — не перевелись они у Поляків і доси, а Русини таким поглядам противитись мусять цїлою силою жизненої своєї енерґії.
Від коли Славянщина вилонила Русинів яко нарід окремий посеред народів славяньских, від тогдї они за такій уважали ся, нинї уважають ся і уважатись не перестануть, так само, як нїколи не годились, не годять ся і не згодять ся на те, щоби землю, на котрій лежать села рускі з церквами, називав хто-небудь своєю, а не рускою. Що Русь галицка, завойована Казимиром, була довгі часи під польским панованєм, то з того ще не виходить, щоби рускій нарід мав стратити свою окремішність племінну та щоб земля єго мала стати польскою. Держачись тої засади, можна би так само сказати про Поляків, що з хвилею роздїлу Польщі не стало нї окремішности народу польского нї землї польскої, а все те стало россійске та нїмецке... А прецїнь ми би того нїколи не сказали!
Що-до самого Костюшка — мимоходом зазначивши, потомка руского роду, — ми скажемо, що Русини відносять ся з повною повагою до єго личности, яко щирого патріота польского, чоловіка свободолюбного, готового до посвященя [такі личности в исторії всякого народу мусять викликувати поважанє для себе], але нїяка льоґіка розумно не виведе того, щоби Русини мали узнати Костюшка за свого дїятеля историчного. Се мало би рацію хиба тогди, як би Русини справдї вирекли ся своєї окремішности національної в користь польскої і землю руску назвали польскою — як хоче ще нинї Przegląd, — а Русини цїлими столїтями того не хотїли, й крови своєї не жалували, і нинї того не хотять.
Та й не тілько супротив забаганок польских, висловлених нинї пером Przegląd-y, стоять Русини на такім рішучо відпорнім становищи, — так само стоять они і супротив забаганок россійских того самого крою.
Русь для Русинів!
Дѣло
05.04.1894