Коса на камінь

Десь наприкінці листопада минулого року доля змусила мене вислухати спіч локального активіста, що працює на штаб Тимошенко. Річ у тім, що раз на місяць я їжджу в пригірське село за тридцять кілометрів від Ужгорода, щоб набрати джерельної води. Оскільки тамтешня вода має добру славу в реґіоні, то біля джерела завжди черга. Так склалося, що в цій черзі я опинився поруч із одним старшим чоловіком, якого знав ще з патріотичних мітингів середини двотисячних. У нас була година, щоб наговоритися.

Спочатку він вийняв з багажника стос партійних газет «Батьківщини» і розніс їх по машинах, в яких нудьгували люди. Впоравшись із цим завданням, чоловік повернувся до мене й зав’язав розмову. Говорив переважно він, бо мав що сказати. Почав із того, що працює тепер на Юлю, бо вже на пенсії і має вдосталь часу. А Юлю він вирішив підтримати, бо вона точно стане президентом, тож після виборів у нього є перспективи отримати від неї посаду і робити різні патріотичні справи на місці. Сумніватися у порядності й патріотичності цієї людини я не мав жодних підстав; скидалося на те, що на схилі літ він із романтика перетворився на прагматика, який хоче нарешті дорватися до влади, щоб зробити щось добре для України.

Чоловік говорив настільки впевнено, так безапеляційно посилався на дані соціологічних досліджень і настрої «простих» людей, що мені залишалося хіба слухати. Наприкінці листопада якраз оприлюднили результати масштабного дослідження, проведеного трьома авторитетними соціологічними службами, і Тимошенко там била всіх інших потенційних кандидатів мінімум удвічі. Тоді всі були настільки переконаними в її перемозі, що вже не криючись мітили на різні посади й ділили майбутні крісла.

А ось тепер, за п'ять днів до виборів, Юлія Тимошенко – попри розгорнуту, як нас поінформували, по всій країні мережу підкупу – має всі шанси навіть не потрапити до другого туру. З першого місця у рейтингу підтримки вона опустилася на третє. І звинувачувати в цьому падінні вона може лише себе – через неправильно обрану мішень для критики.

Минулого тижня фейсбук відкрив інформацію про політичну рекламу – ціни й замовників. І всі змогли на власні очі побачити, що допис Юлії Тимошенко «Ні бізнесу на крові» з величезним фото Порошенка рекламувався в цій соціальній мережі за грубі гроші. Та річ не в грошах, а в об’єкті атаки.

Юлія Тимошенко рішуче й безсенсовно атакує Порошенка, наче Дон Кіхот, що нападає на млини. Бо її рейтинг перебрав не чинний Президент, а Зеленський – це поява коміка опустила її з першого на третє місце в рейтингах. Критикою Порошенка вона вже не здобуває нічого, бо навряд чи його прихильники можуть передумати й віддати голос за неї. Виборець Порошенка може проголосувати за Гриценка чи Кошулинського, але точно не за Тимошенко.

Найшла коса на камінь: так можна коротко охарактеризувати конкуренцію Тимошенко й Зеленського. Всі чомусь вважали, що Юля – найбільша популістка, але з’явився кандидат, що переплюнув її в цьому. Бо якщо Тимошенко обіцяє знизити ціну на газ «мінімум у два рази», то Зеленський пішов далі – і не обіцяє взагалі нічого. Він просто запропонував людям самим написати його програму, тобто замість нього вписати в неї те, що вони хочуть почути. Таким чином виборці Зеленського самі собі роблять обіцянки, не соромлячись говорити вголос про зарплату для вчителя в 4 тисячі доларів. Вони порахували!

Тож аби відвоювати свої відсотки назад, Юлії Тимошенко треба було б атакувати Зеленського, а не Порошенка. Та вона цього чомусь не робить.

Відсутність критики Зеленського з боку Тимошенко промовистіша за будь-які заяви. Хоча саме Зеленський краде в неї шанс виходу в другий тур, Тимошенко змушена мовчати.

Чому?

Бо скажи мені, кого ти не критикуєш, – і я скажу, хто тобою керує.