Американський стрімінговий сервіс Netflix зніме серіал за романом нобелівського лауреата, колумбійського письменника Ґабрієля Ґарсія Маркеса «Сто років самотності».
Вперше за більш ніж 50 років, що минули з часу публікації роману, отримано дозвіл адаптувати цей твір на екрані, повідомляє у Netflix у твіттері.
Роман жодного разу не екранізували, хоч він був уперше опублікований у червні 1967 року, спочатку накладом у три тисячі примірників, потім ще в п'ять. На нинішній день розійшлося близько 50 мільйонів примірників по всьому світу, роман перекладений 46 мовами.
Ґарсія Маркес став лауреатом Нобелівської премії з літератури в 1982-му. Помер він п'ять років тому, 17 квітня 2014-го, у віці 87 років.
Серіал знімуть іспанською мовою, зйомки будуть переважно в Колумбії, а виконавчими продюсерами проекту стануть сини Маркеса: Родріґо Ґарсія і Гонзало.
Родріґо Ґарсія пояснює, що його батько відкидав чергові пропозиції, бо боявся, що роман не вдасться перекласти на мову фільму чи серіалу: "Про екранізацію «Ста років самотності» я чую з восьми років. Це було нелегке рішення для мене, мого брата і нашої матері, але ми відчуваємо, що воно відкрило перед нами новий розділ, закриваючи водночас інший».
Одним із застережень Маркеса була іспанська мова екранізації. Тепер це побажання здійсниться, бо світовий успіх створеної в Netflix "Роми" Альфонсо Куарона та популярність серіалу "Нарки" додали комерційної впевненості.
Іншою проблемою — вже сценарною — буде відсутність у романі прямої мови і діалогів.
Маркес, один із творців магічного реалізму, отримав Нобеля "за романи і розповіді, в яких фантазія і реалізм з'єднуються в складний світ поезії, що відображає життя і конфлікт усього континенту". "Сто років самотності" вважають його шедевром, метафоричним описом історії Колумбії та Латинської Америки загалом. Дія роману охоплює сто років і розповідає історію шести поколінь сім'ї Буендіа, що населяє вигадане місто Макондо, інспіроване рідним містечком дитинства Маркеса Аракатакою, яке письменник разом із мамою відвідав у 1952 році. Вперше Макондо з'являється у його оповіданні «День після суботи», опублікованому в 1954 році. За роман письменник взявся 1965-го, щоби написати "Сто років самотності", йому знадобилося 18 місяців.
Книга складається з двадцяти неіменованих глав, в яких описана закільцьована в часі історія: події Макондо і сім'ї Буендіа, імена героїв повторюються знову і знову, об'єднуючи фантазію і реальність. Цей незбагненний сплав фантастичного та реального, коли неймовірні речі відбуваються дуже буденно, став головною рисою поетики Маркеса.
Для мешканців Макондо природнім і резонним є страх щодо народження дитини зі свинським хвостом. Їх не дивує зустріч із небіжчиком чи левітація пароха. Вони вважають, що їсти землю і вапно зі стіни так само некультурно, як гризти нігті.
Маріо Варґас Льйоса, ще один творець буму на ібероамериканську літературу 1960–1970 років, назвав три ознаки, які роблять "Сто років самотності" ідеальним романом: дохідливість, тотальність художнього бачення, що охоплює цілісність реальності, і при цьому незвичайну різноманітність, що випливає з поєднання традиційності й сучасності.
У списку 100 найкращих книжок XX століття французів, який уклав "Le Monde", роман зайняв 33 місце: в 1999 році журналісти й бібліотекарі склали список з 200 назв, який потім запропонували 17 тисячам французів із питанням: «Які з цих книг залишилися у вашій пам'яті?»
07.03.2019