Надзвичайно важливо не забувати імена тих, хто не пошкодував себе для того, щоб наша нація і культура мала можливість існувати… Серед численних митців – це композитор Василь Барвінський. Дві події, присвячені його пам’яті відбулися у лютому в Дзеркальній залі Львівської національної опери та на сцені Львівської національної філармонії.
Дати проведення концертів мали неабияке значення, адже саме на 20 лютого припала 131 річниця від дня народження композитора. Також в ці лютневі дні уся українська нація вшановує пам’ять героїв Небесної Сотні. Такі паралелі в певному сенсі є символічними… Трагічна доля В. Барвінського, який разом із дружиною провів 10 років у Мордовських таборах за «антирадянську діяльність», а на подвір’ї його рідної консерваторії вчинили судилище – спалили рукописи митця. Водночас, не менш болючою для нас є згадка Революції Гідності, подій п’ятирічної давності, які міцно закарбувались у пам’яті. Невичерпна любов до Батьківщини та глибокий патріотизм – це те, що насамперед об’єднує ці дві події.
До відзначення уродин Василя Барвінського долучилися шановані і знані митці Львова, що сформували цікаву програму, яка об'єднала знакові для творчості митця композиції. У Дзеркальній залі Львівської опери (20 лютого) концертну програму із промовистою назвою «Перемога любові» склали камерні композиції: фортепіанні прелюдії у виконанні Оксани Рапіти, солоспіви (Наталія Дитюк – сопрано, Мирослав Драган – фортепіано) та інструментальні дуети для віолончелі і фортепіано – «Ноктюрн», «Мелодія», Варіації на народні теми, які прозвучали в інтерпретації Ярослава Мигаля (віолончель) та Йожефа Ерміня (фортепіано).
Приємно вразила вщерть заповнена зала слухачів, левову частину із яких становили іноземці. Саме завдяки таким подіям усі гості міста Львова мають можливість не лише ознайомитися із інтер’єром та оздобленням Львівської опери, а й і з найкращими зразками української академічної музики. Передувало виконанню музики Барвінського – вступне слово про постать митця та його творчість знаної львівської музикознавиці Роксоляни Гавалюк, яка активно популяризує творчість композитора.
Концерт творів Василя Барвінського у Львіській національній філармонії. Фото Анастасії Іванової.
22 лютого у стінах Львівської національної філармонії уже згадані композиції доповнили ще два масштабніші опуси композитора: Фортепіанний концерт та Віолончельна сюїта, які в межах події отримали нове перевтілення. У виконанні Оксани Рапіти (Концерт для фортепіано з оркестром), Оксани Литвиненко (Сюїта для віолончелі і фортепіано) у супроводі Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії (диригент – Тарас Криса) вони прозвучали у зовсім свіжих редакціях львівської композиторки Богдани Фроляк.
Докладніше про процес роботи над цими композиціями розповіла Богдана Фроляк.
Львівська композиторка Богдана Фроляк. Фото Наталії Кожушко
– Ви вже зазначали, що пропозиція редакції Фортепіанного концерту Василя Барвінського надійшла від директора Львівської національної філармонії Володимира Сивохопа. Чи вагались Ви, адже передбачувано, що на Вас очікувала непроста і масштабна робота?
– Насамперед хочу сказати таку річ, що скільки разів я цей твір слухала, стільки разів думала: при усій своїй красі цієї музики, чому оркестр завжди звучить нечисто? І завжди міркувала: із чим же це може бути пов’язано?
Коли Володимир Сивохіп запропонував мені переглянути Концерт через певну перевантаженість оркестру, тобто проблему, про яку згадують при кожному виконанні цього твору, я й близько не знала, скільки роботи на мене чекатиме.
Переглянувши партитуру, дійшла висновку, що просте зняття кількох інструментів не вирішить ситуації, і поставила собі завдання дещо глибше — зробити таке оркестрування, яке б максимально відкрило усю красу і стрункість цієї музики.
Найбільш болючі моменти, які мене хвилювали — це завелике навантаження на струнну групу, що, по-перше, призводить до незручності гри для оркестрантів, по-друге, спричиняє певну одноманітность оркестрового звучання. Оскільки музика Концерту є дуже мелодійною і колористичною (не відкидаючи її драматизму), хотілося усі ці барви, які закладені у музиці, показати саме засобами оркестру, який має для цього усі можливості.
Друга проблема — загальна «важкість» оркестру, яка призводить до надмірного драматизму, а також є причиною до “глушіння” сольної партії фортепіано. Ці два моменти спонукали мене до того, аби зробити цілком нову оркестрову версію Концерту, при тому, що я намагалася зберегти саму суть цієї музики.
Концерт для фортепіано з оркестром В. Барвінського у виконанні Оксани Рапіти. Фото Анастасії Іванової.
– Скільки часу Ви працювали над редакцією, адже відомо, що пропозиція редагування надійшла ще минулого року, коли ми відзначали 130 років від дня народження митця?
– Над редакцією я працювала близько півроку.
– Розкажіть, будь ласка, чи можете окреслити певні принципи, яких Ви дотримувались під час роботи над Концертом, адже, на мою думку, при будь-якій редакції дуже важливо зберегти атмосферу, цілісність, створену автором?
– Так, справді, першим завданням було не зруйнувати мислення композитора, тому, засадничо старалася зберегти і не порушити самої суті цієї музики так, як її чув Василь Барвінський. Коли я зробила оркестрову редакцію, то одразу сказала: «Не шукайте тут якихось чудес! Їх не буде. Просто слухайте музику!». Моїм бажанням тут було теж зробити це оркестрування так, аби воно було непомітне для слухача, але, щоб, однак, дало відчуття краси цієї музики настільки, наскільки Вона на це заслуговує.
Історія цього твору є така, що партитура його була спалена у 1948 році «енкаведистами», разом і з більшістю творів Барвінського. Також були знищені фортепіанна партія та оркестрові голоси.
Подарований піаністці В. Кисилевській клавір Концерту їде з нею до Австрії і губиться, здається, назавжди. Та після великих старань і довгих років пошуку, клавір віднаходить Роман Савицький-молодший в архіві о. С. Сапруна в Аргентині. Сталося це в 1993 році, саме на 30-ті роковини Василя Барвінського.
Після передачі копії клавіру до Львова, а також частини оркестрових голосів, партитура Концерту була реконструйована зусиллями Яреми Якуб’яка, і в такому вигляді, власне, Концерт звучав вже багато разів.
Є думка, що це оригінальна партитура Барвінського, навіть якщо припустити, що це так, то в плані оркестровки вона не є вдалою. Відомо, що композитор не мав фізичної змоги творити багато для симфонічного оркестру через суспільну зайнятість, адже Він прийняв директорство Вищого Музичного Інституту у Львові, а це забирало йому майже увесь час. Це один із нечисленних оркестрових зразків у його творчості.
– На мою думку, Ваша постать у створенні нової редакції Концерту не є випадковою, адже тут неозброєним оком можна помітити ряд паралелей, починаючи від дат проведення концертів та закінчуючи постаттю Т. Шевченка, поезії якого мали велике значення під час Революції Гідності, а також і у Вашій творчості. Згадаймо хоча б Симфонію-Реквієм «Праведная душе…», написану в той складний період…
– Думаю, поезії Т. Шевченка є вічними, пророчими і позачасовими. Так вийшло, що концерт, присвячений пам’яті Василя Барвінського збігся часово із річницею Революції Гідності, і, напевне, «прозвучав» також і як концерт пам’яті Небесній Сотні. Коли я працювала над Концертом, то про це зовсім не думала, але мені здається, що усе те, що ми намагаємося робити у нашому творчому і професійному житті, повинно змінити цей світ на ліпше, зробити його кращим і добрішим. І, думаю, нагода бути причетною до відновлення цієї партитури також не є випадковою. Упевнена, що усі, хто був причетний до цього проекту (Львівська національна філармонія, Академічний симфонічний оркестр, солістка Оксана Рапіта, диригент Тарас Криса) зробили щось гарне і важливе в пам’ять про Василя Барвінського.
Віолончельна сюїта В. Барвінського у виконанні Оксани Литвиненко. Фото Анастасії Іванової.
– Як у Вас виникла ідея оркеструвати Віолончельну сюїту Василя Барвінського?
– Усім відомо, що композитор створив високі зразки у галузі камерної музики, зокрема фортепіанної. Недарма його називали українським імпресіоністом, через колористичну гармонічну мову і дуже тонке поєднання її з українським мелосом. Також немало творів Барвінський створив для віолончелі і фортепіано. Серед них справжньою перлиною є Сюїта, яка написана у 4 частинах. І, оскільки, попри фортепіанну фактуру в фортепіанній партії, усе ж дуже добре чути оркестрову барвистість цієї музики, у мене виникло бажання оркеструвати цей твір.
– Чи має для Вас особливе значення тембр віолончелі, адже окрім ліричного трактування у творах композиторів він нерідко слугував втіленням категорії сакрального? Чи це у певній мірі кореспондує із Вашими віолончельними творами?
– На мою думку, тембр кожного інструменту є сакральним. Очевидно, що тембр віолончелі є особливим. У мене також є чимало творів для віолончелі, та особливо цікавим досвідом для мене було написання твору на замовлення «Warszawskiej Gruppy Cellonet» під керуванням Анджея Бауера для восьми віолончелей. Таким чином, були створені Інвенції для цього складу, які виконав саме цей ансамбль. Моїм бажанням тут було добитися звучання віолончелей як повноцінного оркестру, з одного боку, з іншого – показати усю тембральну красу цього інструменту. Така ідея мені страшенно подобалася, бо не так часто є можливість писати для таких цікавих складів, тим паче, що цю композицію виконували чудові музиканти!
Розмову вела Наталя Мендюк
06.03.2019