До історії українського Tеатру в Галичині з нагоди 80-ліття його існування.
Bійна в 1914 p. захопила український галицький театр в містечку Борщеві на нашому Поділлі. Тодішній директор театру пок. Роман Сірецький та багато акторів пішли до війська. Галичину зайняли царські російські війська. Акторська братія розбрилась. До Тернополя заїхав Лесь Курбас зі своєю мамою та деякими другими акторами. Годі було сидіти бездільно, бо й жити треба було з чогось.
Лесь задумав давати вистави, але з ким? Акторів, щоб з ними виставити якунебудь п'єсу, була обмаль. Треба було оглянутись по місті за акторами.
Kypбаc скоро нав'язав зв'язки з молоддю та почав її мобілізувати для театральної справи. Для неї з’єднав молодого правника Адама Герасимовича, дочку Марію й сина Володимира відомого тернопільського адвоката Калина та других. Почались пробки, a там і вистава. На перший раз пішов безсмертний "Гриць". Ролі виконували: Лесь Курбас — Хому; Микола Бенцаль — Гриця; Т. Бенцалева — Устю; Чернявська — Марусю; Марійка Калин — Дарину; Брояковська, зам. Супінська — Галину; Супінський — Дмитра; Ад. Гарасимович — Потапа; Ольга Волинець зам. Яцушкова хозайку і циганку ворожку.
Було це в листопаді 1915 р. Успіх вистави був надзвичайний. Це й заохотило театральний ансамбль до дальшої більш зорганізованої праці. Почались систематичні проби та вистави. Йшов передусім побутовий народний репертуар, а головно одноактівки.
Саме тоді приїхала до Тернополя відома оперова співачка п. Фільомена Лопатинська та її син Фавст.
Лопатинська дала концерт та виступила перший раз в "Циганці Азі", а далі пішли вистави "Нещасне кохання", "Дай серцю волю" і другі.
В 1916 р. Лесь Курбас виїхав до Київа до театру М. Садовського. На його місце приїхав з Борщева Іван Рубчак, який привіз залишену там Сірецьким гардеробу. З ним приїхала Катерина Рубчакова, Юрчакова та інші, між ними Маріян Крушельницький. Число акторів зросло, збільшився теж і хор театру.
В 1917 р. приїхала до тернопільського театру Софія Стадникова з Києва. Виставлено тоді історичну драму Черкасенка: "Про що тирса шелестіла", "Хмару" з Рубчаковою й "Молодість" — Гальбе, та Артемовського "Запорожець за Дунаєм" з Л. Красноперою.
Коли по революції 1917 р. цивільним управлінням кермував професор Дмитро Дорошенко, тернопільський театр завдяки його піклуванню усім українським життям, пережив свої найкращі часи.
Тоді й устроєно величавий концерт у честь Івана Франка та величаву маніфестацію на вулицях міста Тернополя. Актори їхали на чолі походу на конях в історичних козацьких костюмах. Старий Рубчак на чолі в ролі гетьмана, а побіч нього з жовто-блакитним прапором Микола Бенцаль.
Були це перші дні революції та великий підйом українського духа. На виставах тернопільського театру було завжди повно українців з Придніпрянщини, які служили в російській армії. Та не тільки на самі театральні вистави звертав тернопільський театр свою увагу. Він вів теж освідомлюючу національну роботу між українцями, салдатами російського війська, давав їм українські книжки й газети, познайомлював їх з українським національним життям у Галичині. Переховували актори театру теж і українців-галичан, взятих російським військом у полон, головно наших стрільців. Сповнили гідно свою не тільки мистецьку, але й громадсько-національну роботу та в тяжких часах воєнного лихоліття і зневіри, самопевно й гордо несли національний прапор. Національну свою місію сповняли тоді тернопільці гідно.
Були це найкращі часи для тернопільського воєнного театру, який носив тоді назву "Тернопільські театральні вeчоpи" та який мав не тільки добрих акторів, але й порядний хор та власну оркестру й театральні костюми та декорації. В 1918 р. повстав в Тернополі "Український Театр" під дирекцією Миколи Бенцаля, який в 1919 р. перемінюється в "Новий Львівський Театр" та це вже належить до загальної історії українського театру в Галичині. Наприкінці треба б згадати ще про тодішніх тернопільських акторів.
Крім професійних акторів, як згадані Лесь Курбас, Ф. Лопатинська та її син Фавст, Микола Бенцаль, його перша дружина Теодосія, Юрчакова, яка з Бенцалем вела цей театр, Ів. Рубчак і його дружина Катерина та її сестра Чернявська, мати арт. Сарамагової, Софія Стадникова та режисер Маріян Крушельницький, виступали тоді на сцені з тернопільців Mаpійка Калин нин. зам. Зубрицька, та її брат Володимир, м-р А. Гарасимович. Носик Рудольф, Супінський Віктор, нині учитель гімназії у Львові та його жінка Бряковська, Льонко Бурбела, Зубрицький Севастіян, нині священник, Задорожний Микола, тепер священник у селі Малешівцях тернопільського повіту, Демчук Tеофіль, тепер учитель на заході, Теодосій Ковальський, тепер на засланні у большевиків, Льонгин Міхенко, тепер на большевицькому засланні, Сеньків помер 1926 р., Бассa, який виїхав до Америки, Януарій Бортняк, пізніший артист "Березоля" та його жінка Анна Бабій, пізніша артистка "Березоля", Голубівна Текля зам. Павлишин, дружина поручника УГА та команданта поліції в Тернополі, Софія Дичковська, Носиківна, Наливайко із Золочівщини, Краснопера зі Збарщини й з Придніпрянців Женя Когдунівна зам. Ілінська з Києва, нині на еміграції, Темцюра, Колпаненко, Василюк з донькою, Стадників та другі. Деякі з них присвятились сцені та здобули видне місце в історії українського театрального мистецтва.
З повним почуттям гордости згадують нині тернопільці, а головно колишні учасники "Тернопільських театральних вечорів" ті часи своїх "юниx днів, днів свoєї весни", коли душі їх запалювались та горіли ясним полум'ям великої любови до своєї рідної сцени та театрального мистецтва. Життя розвіяло їх буйні молодечі сни. Буденний мороз сірої провінції спалив їхні нерозвиті ще квіти мистецьких поривів та сподівань й надій.
Та згадка про часи огріває ще й сьогодні приємним теплом їхні зболілі, але загартовані душі. Споминами про ті часи своєї молодости живуть вони ще й нині.
Львівські вісті
03.03.1944