Мислити світ танцем

Сучасне мистецтво із його демократичністю та міждисциплінарністю відвойовує місце в колишніх промзон XXстоліття і на львівських теренах. Так, заснована двома молодими львівськими мисткинями за активного сприяння громадської організації «17», відомої влаштуванням фестивалю «Свято музики у Львові», нова локація творчого самовиразу постала на пл. Петрушевича, 3. Тут, у відремонтованому приміщенні колишнього актового залу книжкової фабрики «Атлас» відкрилася «Майстерня Soмa», яка дає можливість практикувати перформативний контемпорарі-арт через контактну імпровізацію, концерти альтернативної музики тощо.

 

Розвинувши початкову ідею танцювальної студії до майстерні універсальної співтворчості, викладачка ЛНАМ Ольга Марусин і  учасниця театру «Ґершом» Христина Скорубська зійшлися на тому, щоб  їхня «Soмa» трансформувалася у місце художніх, танцювальних та музичних практики, яке за підтримки інших людей та їхніх потреб самовираження відшуковувало б нові ніші  для творчих експериментів. А це вже, погодьтеся, формує не тільки комунікативне середовище, а й змінює на ліпше культурний ландшафт міста.

 

Засновниці творчої майстерні Ольга Марусин і Христина Скобурська

 

«Це наша перша спільна фотографія. Приблизно рік тому, ми розділяли одну кімнату на контактному фестивалі, разом танцювали і ділились думками. А далі все так закрутилося, наповнилося, додалося, що зараз всі ідеї, які ми дбайливо вирощували у своїх серцях, втілилися у реальність. Зараз, коли все організувалося і запустилося, ми готові до творчості», –  розповідають Ольга Марусин і Христина Скобурська.

 

 Запрошуючи приходити на танцювальну п'ятницю (під час якої Ольга Марусин дасть урок, присвячений усвідомленню руху та приємності від нього, а Христина Скобурська –  базовий технічний клас з увагою на текучість, плавність переходу в кожен наступний рух), дівчата анонсують також спільний перегляд двогодинного фільму «La Veillée des Abysses»: «Отож, цієї п'ятниці ми проведемо два танцювальних класи та переглянемо спектакль Джеймса Тьєррі – надзвичайно універсального артиста. Його фільм – справжній шедевр, наповнений таємничими перевтіленнями, акробатикою, незвичними конструкціями та неймовірним танцем».

 

Пояснюючи назву майстерні, дівчата наголошують на ідеї гармонізації духовної і емоційної тілесності. Чому «Soma»? Бо йдеться про соматичний простір, місце, де вчаться долати затисненість, фатальний розрив зав’язків у відчутті власного тіла, опановувати його, дослухатися до нього, промовляти його мовою у русі, плекати естетику цього висловлювання, творити нею  нові смисли, пізнаючи радість».

 

Взаємодія – ключове поняття у діяльності «Майстерні Soмa», бо вона задумана як майданчик співпраці, пошуку смислів, розвитку ідей на перетині різновекторних практик. Тут планують арт-класи,  студії рисунку й живопису, ворк-шопи, лекції з історії мистецтва, читання, кінопокази, концерти, сейшни, обговорення.

 

Своїм ангажуванням у ідею гармонізування особистості із світом через вільну хореографію контемпорарі-денсу  засновниці львівської  «Майстерні Soмa» дуже близькі до героїв документального фільму «Сієва», що його львів’яни мали змогу переглянути в програмі останнього з черги Міжнародного мандрівного фестивалю Docudays UA на Львівщині.

 

  

Афіша фільму  «Сієва» фінської режисерки-документалістки Єнні Нюберґ 

 

Дивовижний романтичний  фільм  фінської режисерки-документалістки Єнні Нюберґ потужним гуманістичним месиджем не залишив байдужим глядачів, які під час обговорення зізналися, що досі про щось подібне на сієву їм не було відоме взагалі. 

 

«У  фокусі фільму, який нам сподобався,  опинилася група молодих фінів, котрі за допомогою трансформованого фристайлу та брейку, створили власний напрямок сучасного урбаністичного танцю сієва, але на жодних фестивалях чи змаганнях із сучасного танцю я в своїй практиці не перетиналася із цим явищем і тільки завдяки фестивалю кінодокументалістики про права людини змогла про це довідатися»,  – зізнається Олександра Середа, яка керує школою сучасних танців Born 2 Dance у Львові.

 

 

Перегляд фільму  «Сієва», організований у Львові  ГО  «ЦППД СІМ»

 

«Ми також нічого не знали про сієву, але залюбки переглянули фінський фільм, це додатковий досвід до нашої тренувальної практики. Те, чим ми займаємося, не можна вважати у строгому розумінні цього слова танцем, бо насправді капоейра – бойове мистецтво, але в ньому чимало  музики, акробатики і власне танцювальної ритміки, що паралелі напрошуються самі собою», –  наголошують глядачки Богдана і Оксана, які є дипломованими ученицями львівської групи капоейри школи Сензала.

 

Богдана і Оксана із львівської групи капоейри школи Сензала демонструють  збереження рівноваги

 

Загалом, місць, де практикують контемпорарі-денс не тільки на аматорському рівні, у Львові останннім часом більшає. Наприклад, як стверджують актори-курбасівці Олексій Кравчук та Олег Стефан, без контемпу тепер не обходяться тренінгові процеси в  численних театральних ініціативах. Однак мало хто замислюється, як це засадничо пов’язано із правами та свободами людини. А фільм Єнні Нюберґ  ненав’язливо розкриває саму цю тему.

 

Головний герой фільму Топі пояснює: «Сієва розпочалася 2010року  із незадоволення тим, що серед  танцювальних стилів не було жодного, який би був настільки розслабленим і ніжним, щоб передати характер фінів. Я подумав, чому б не вигадати якийсь танець, який би був схожим і на нас, і на наше довкілля. Усі вуличні стилі схожі на те довкілля, у якому вони народилися. Джерелом натхнення став один район в Гельсинки, де ми почувалися розслаблено. Збиралася група людей, якій цікаво було експериментувати разом. І так народилася сієва».

 

 Кадр із фільму  «Сієва» фінської режисерки-документалістки Єнні Нюберґ

 

Саме таку територію релаксації і намагається  виплекати «Soma» в урбанізованому просторі, що зазвичай репресує й занедбує тіло, прирікаючи його на брак руху та бездію. «Гасло «Майстерні Soмa – бути простором, дружнім до тіла. Загалом нам ідеться про фізичну та духовну культури у взаємозв’язку. Сучасний щоденний триб мало цьому сприяє. Мусимо шукати шляхів подолання цих негативних наслідків», – пояснюють Ольга Марусин і Христина Скобурська.

 

Власне такого ж зцілення особистості шукають у танці  й герої фільму «Сієва». Наприклад, сором’язлива Муна долає глибоку зніченість: «Часто забиваюся у куток, стаю аутсайдером, якщо поруч є хтось балакучіший. Таке відчуття, ніби я стискаюся. Я не хочу переривати інших людей. Я даю іншим місце, сподіваюся, що й вони мені дадуть. Чи хочу я сперечатися з іншими? Не хочу шарітися.  Починається з того, що довкола тебе люди, з якими ти це робиш разом. Залежить від того, чи вмієш ти бути собою в присутності інших людей. Це для мене найстрашніше. У сієві головне – відчуття своєї присутності, поточного моменту. Ти можеш близько відчути своє єство, танець може бути спокійним, медитативним. Можеш просто розслабитися. Не треба нічого вдавати із себе чи когось переконувати. Хочу мати сміливість мріяти та жити за своєю мрією. Бути справжньою. Відчувати».

 

Кадр із фільму  «Сієва» фінської режисерки-документалістки Єнні Нюберґ

 

Натомість студент-антрополог Скінті намагається через танець зруйнувати патріархальні стереотипи й дошукатися власної ідентичності: «Люди часто вважають, що є тільки дві статі, і всі належать до однієї чи іншої. Проблема в тому, що є чимало людей, які не відчувають, що належать лише до однієї статі. Чому мені треба ніяковіти? Я знаю, яким я є, але чи можу насправді знати, коли люди мене таким не визнають? Яке хтось має право визначати до якої я статі належу? Навіщо потрібно людям розділяти на дві статі? Наш світ не бінарний. Якби я не танцював, то ніколи б не досягнув такої злагодженості зі своїм тілом. Танець розслаблює та відволікає. Даю відчути границі тіла та як ним користуватися в русі. Коли тобі добре у твоєму тілі, людям довкола передається це відчуття».

 

Кадр із фільму  «Сієва» фінської режисерки-документалістки Єнні Нюберґ

 

Серед героїв фільму хтось, як Анніка, мріє стати професійною танцівницею, а для когось це гобі, як для Емми. Але в будь-якому разі ніхто із них не приховує сподівань на терапевтичний ефект сієви: «Хвилююся, що не зможу робити, те що хочу, оскільки боюся. Хотілося б наважитися. Навіть якщо я втомлена чи сумніваюся, моя мета – всьому казати «так». Мабуть, варто більше занурюватися  у те, що роблю. Мусимо сміливіше вступати в контакт. Боїмося, що коли не вийде, буде незручно. Але цього не станеться, коли віриш, що твій зв'язок відбудеться. Навіть, якщо ти сам чуйний і даєш простір іншому, нічого не відбудеться, коли не збудуєш контакт. Це як із людьми загалом. У дружбі й коханні так само».

 

А ось рецепт подолання застресованості від іншої героїні фільму: «У наш час треба поспішати, щоб всюди встигнути, треба миттєво реагувати, бути страшенно продуктивним. Усі гоніться за успіхом, тримають темп. Постійна непередбачуваність, швидкість змін. Як встигнути? Варто просто увійти в цей простір та не зосереджуватися на намаганні чогось досягнути. Важливо радіти, навіть коли накочується втома від репетицій, вона приносить задоволення від зробленого».

 

 

Кадр із фільму  «Сієва» фінської режисерки-документалістки Єнні Нюберґ

 

Дехто із групи, що практикує сієву, є гранично відвертим: «Танець з іншою людиною буває дуже інтимно потужним, може виникати відчуття небувалої близькості. Аж так, що не хочеться показувати, настільки це для тебе важливо. Танець – це шанс дослідити можливості сорому, усвідомити інші життєво значущі речі, загалом почуватися впевненіше. Коли танцюю, то почуваюся добре. Все стає на місце. Емоції можуть бути втілені через танець. Якщо мене щось турбує, то мені більше хочеться танцювати. Сієва тебе навчає, як рухати іншими людьми, бо це не тільки те, що ти робиш на самоті».

 

Нала, яка провадить на репетиціях сієви контактну імпровізацію, зізнається: «Я на етапі пошуку. Це криза 20 років, коли думаєш як вписатися у цей світ. Намагаюся зрозуміти, як тут можна вижити. Важливо відчувати, на якому рівні енергія сьогодні, чи можна влаштувати довшу репетицію та проробити різноманітні вправи. Одна із них - із зав’язаними очима, експеримент довіри. Торкатися різних поверхонь і тіл інших. І не лише руками, а наприклад щоками. Та людина котра не бачить, довіряє. Думаю, так легше прийняти іншу людину.  Це спілкування без слів, ти більш оголена й чесна, коли не можеш пояснити себе словами».

 

Кадр із фільму  «Сієва» фінської режисерки-документалістки Єнні Нюберґ

 

«Танець сієва гарний, але може видаватися дивним, важким для розуміння. У ньому треба зосередитися на тут-і-зараз, на тому, яким ти є саме в цю мить. Шукаєш ті рухи, які тобі підходять. Це дає змогу бути само на тому етапі, де ти є зараз. Коли танцюєш, не варто думати, що цього не вмієш. Ти саме такий, як ти є і при цьому достатньо хороший. Головне дослухатися до інших танцюристів і знаходити із ними зв'язок. А найголовніше, щоб кожен знайшов свій стиль танцю, бо чимало де ти мусиш робити точно так, як тобі диктують», – навчає Нала.

 

Коли свідомість налаштовує сучасну людину тільки на досягнення, слухняність, піріоритетність, це може окошитися на ній негативними наслідками: завищеними очікуваннями, надмірним збудженням, виснаженістю, втратою енергії, страхом невдач, депресією. Якби людина не відчувала цього цивілізаційного тиску, то була б вільнішою, а відтак і продуктивнішою.

 

  

Кадр із фільму  «Сієва» фінської режисерки-документалістки Єнні Нюберґ

 

Це добре відомо героям фільму, які не приховують свої страхів: «Часто ловлю себе на думці, що оскільки багато працювала, мушу отримати результати. Я боюся невдачі в житті. Весь час це десь на підсвідомому рівні. Багато чого в житті, що мені подобалося, я не робила, бо була занадто перфекціоністкою. Не хочеться навіть починати, не будучи впевною, що вийде. Куди я зникаю? Чому я повинна одразу щось собою являти? Коли зробити вибір? Що обрати? Чому я не можу дати зрозуміти іншим, що я лише людина?».

 

 Утім саме танець допоміг їхньому зціленню й опануванню свободи, – вони цього не приховують: «Сієва мене змінила. Змінилося те, що я маю вже не так багато відкритих запитань. Дещо вдалося для себе з’ясувати. Не все вирішила, але трохи прояснила. Подала документи до танцювальної школи, щоб займатися увесь день. Мені хочеться пізнавати те, що повідомляє нам мова тіла. Намагаюся танцем втілити мрії в життя. Усе в моїх руках і майбутнє також!».

 

Кадр із фільму  «Сієва» фінської режисерки-документалістки Єнні Нюберґ

 

Топі, який провадить свою маленьку танцювальну школу в Гельсинкі, ставлячись до студії як до храму, пояснює новаторство сієви: «У вуличних танцях дотики заборонені. Особливо на змаганнях. Але в нашому танці торкатися можна. Ми йдемо в напрямку доторку контакту з іншим танцюристом. Чи можна сієву танцювати в парі або тріо? Танцюємо навіть уп’ятьох! Мене часто запитують, чи сієва це насправді стиль вуличного танцю? Моя відповідь – так. У сієві важливий фристайл. Це танець вільних рухів. І всі вуличні танці насправді базуються на фристайлі. Це соціальні танці, щось таке , що робиться спільно. Чіткі рамки жанру тут не тиснуть. Це танцювальна версія зосередженості. Але коріння – у культурі вуличних танців. З часом з’явилося в пресі чимало публікацій про сієву. У всій Фінляндії є тренувальні групи. Але найбільш справжнім і живим цей танець є біля своїх джерел. Зараз у нас  маленька, але дуже активна група людей, яка танцює сієву регулярно».

 

Кадр із фільму  «Сієва» фінської режисерки-документалістки Єнні Нюберґ

 

Цікаво, що і гельсінська школа сієви, і  львівська «Майстерня Soмa» прокладають  паралельні траєкторії.  Насамперед це стосується контактної імпровізації. А ще «Soмa» по вівторках і суботах запроваджує заняття йогою із Тонею Зеленіною, а також запрошує на 4-денну майстерню «Пошукова поведінка з розфокусованим поглядом» із ТanzLaboratorium –  дослідницькою групою, яка бачить себе поза чітко визначеними формами мистецтва і працює з тілом як джерелом руху, а з танцем як зі способом мислення.

 

«Від 14 лютого починаємо наш місячний курс з контактної імпровізації. Він буде однаково цікавим і корисним як для початківців, так і для досвідчених контактників. Тонкощі опановуватимемо  з  Ксенею Тушиною та Тонею Зеленіною. Вивчатимемо базові принципи руху в контактній імпровізації і такі засади, як мій центр, моя опора у кінцівках, точка контакту, маленькі ліфти і підтримки, структура, заземлення. На заняттях дошукуватимемося відповідей на запитання: чи щось зміниться? чи щось залишиться сталим? де моя опора? чи мені зручно? що для мене безпека в контакті? чи можу я сказати «ні»? на чому я зосереджений? звідки народжується імпульс до руху?»  – анонсують Ольга Марусин і Христина Скобурська.

 

У нашому суспільстві, що так важко виборсується із пост-травматичної ситуації, існує чимало стереотипів і упереджень щодо таких  танців. Однак Олександра Середа як експерт зазначає, що танець можна практикувати у будь-якому віці не тільки в парі чи колективі, що підвищує рівень соціалізації особи, а й навіть наодинці, бо він дає змогу кожній людині розкрити свій внутрішній світ, темперамент, чуттєвість.

 

Олександра Середа: «Танцюйте і будьте щасливими!»

 

«Кожна людина має право на танець, хоч у світі є країни, де таке законодавчо під забороною. І це сумно. Але варто пам’ятати: людина,  танцюючи, пізнає себе, своє тіло, гендер, виявляє стосунок до партнера чи ставлення до колективу, вона гармонізує в такий спосіб себе зі світом. Ми стаємо щасливими, коли танцюємо!»,   –  вважає  Олександра Середа.

 

Фото: Юрія Ольша та із сторінок у соцмережах  «Майстерні Soмa», а також кадри із фільму  «Сієва»  

13.02.2019