Несподівана звістка про страшну смерть проф. Сумцова від руки бандитів болюче зхвилює численних вчених і прихильників вченого, бо покійний професор не замикався у вузьких межах свойого кабінета, але мав на увазі і потреби широких кол громадянства.
Життя проф. Сумцова склалось так само, як і в иньших Українців, професорів російських універсітетів. Це була важка двоїстість вагання, яке важко впливало на самопочуття і на діяльність наукову. Хотілось працювати для рідної науки, збільшувати здобутки рідного слова, але умови російських універсітетів не дозволяли викладів "на негосударственном языкѣ". Тільки після першої революції стало можливим викладать на рідній українській мові. Використано цю можливість вперше в Одеськім універсітеті, і там Сумцов почав викладати на вкраїнській мові історію української літератури. Недовго тягнулось це, бо повіяло зимним вітром, і виклади довелось припинити і в Харкові і в Одесі.
Наукова діяльність Сумцова почалась рано (родився в 1854 р., отримав право викладати в універсітеті в 1878 р.). Наукові інтереси двоілись між історією літератури і етноґрафією. Дві перші більші праці присвячено — весільним обрядам (1880), та згадкам про хліб в обрядах і піснях (1885). В цій сфері — етноґрафії — був Сумцов одним з новаторів, який, сам добре розуміючи значіння етноґрафії, ширив наукові погляди на етноґрафію; знайомив з нею ширші кола громадянства, заохочував своїх учнів займатись і студіовати теми етноґрафії. В своїх статтях і розвідках по етноґрафії Сумцов зєднав до купи здобутки иньших дослідників, або сам починав розроблення незачіпленої ще теми. Писав він про пісні — весільні, колядки, коломийки, пяницькі; про чарування; розбирав лєґенди — про грішну мати, про побожного маляра; часто спинявся на вкраїнськім весіллю і звязаних з ним темах.
В історії вкраїнської літератури багато уваги присвятив Сумцов письменникам кінця XVI. —XVII. в. Виясняв він, разом з тим і ті умови, в яких росла літературна діяльність тих часів. Такі його статті про промову Мелешка, про боротьбу проти григоріянського калєндаря, про Вишенського, про письменників середини XVII. в. — Барановича, Галятовського, Гизеля. З новійших часто звертався Сумцов до Квітки, свойого земляка, та до Шевченка; йому присвятив він і загальні характеристики, і спеціяльні розвідки: наприклад, про розроблення в творчости Шевченка тем народньої творчости. Цікавився Сумцов і історією мистецтва: в ріжних його статтях роскидано багато цікавих уваг з цієї сфери. Більшу працю дав про Леонардо-да-Вінчі.
Сумцов, як було зауважено вище, не був лише кабінетним вченим, який знав тільки спеціяльну авдіторію і спеціяльний науковий орґан. Ні, працював науково і любив ділитись своєю науковою працею з широким колом слухачів і читачів. Цікавився він педаґоґією і справа середньої школи, її орґанізації й реформи була йому дуже близька: при Історично-Фільольоґічнім Товаристві заснував він спеціяльний педаґоґічний відділ. Брав велику участь Сумцов і в орґанізації популярних лєкцій і навіть написав спеціяльну книжку про орґанізацію таких популярних викладів для ширших кол. В місцевих ґазетах відгукнувсь Сумцов на всі найважнійші події вченого й літературного життя.
Студенти згадають Сумцова, як гарного керманича практичних занять. Покійний зовсім не має тієї цехової пихи, якою затроєні часом і вчені. Привітний та уважний, Сумцов завжде ставав до послуг слухачів і своїми вказівками та своїми книгами. Треба нагадати, що Сумцов давав студентам для праць теми з української літератури і етноґрафії. Це було дуже важне, коли професори українських університетів, як і в Київськім, наприклад, по історії, свідомо і уперто підсовували студентам теми з російської історії, і тут Сумцов проявив ту свою ініціятиву, яку проявляв і в иньших сферах своєї діяльности.
Република
04.02.1919