Посмертна згадка
Хоча Львів в зв'язку з большевицькою загрозою переживав тоді передчасну тривогу, хоча привик він уже сприймати кожну таку cyмну вісткy як жахливу дійсність, проте трагічна cмeрть полк. Романа Сушка пройняла йогo до живого, і не диво — Покійний належав до непересічних одиниць, був колишнім старшиною УСС, CС, найближчим співпрацівником і товаришем зброї бл. п. полк. Є. Коновальця, довголітнім учасником визвольних змагань та загально відомим військовим діячем.
Покійний уродився в селі Ременові львівського повіту 1894 p., до гімназії ходив у Львові. На порозі університетьських студій захопила його перша світова вjйна. Разом із гімназистами, членами тодішньої пластової організації, студентами університету, членами січових і сокільських товариств та всією ідейною молоддю міст і сел, стає на перший зазив боєвої сурми у лави Легіону Українських Січ. Стрільців. Боєвий, спритний, меткий та сторожкий у кожній небезпеці, він скоро вибився на вершки стрілецької маси. Про нього сміло можна сказати, що "носив маршалківську булаву в своєму наплечнику". На небезпечних стежах, далеких випадах у карпатських зворах, його вояцький хист позначився зразу. Він стає старшиною із звичайного стрільця, хоча не має для цього окpемої освіти. По каpпатських боях, по Маківці, бере участь в погоні за москалями в поході на доли, що вславили стрілецьку зброю під Болеховом, над Золотою Липою, над Стрипою, на Лисоні, під Потуторами, Бережанами і т. д. Як поручник УСС і командант сотні попадає в російський полон, з якого втікає пам'ятного 1917 до Києва, де спершу в галицько-буковинському курені, потім в корпусі СC стає одним iз найвизначніших старшин, найближчих співпрацівників полк. Є. Коновальця. Командує курінем, полком, бригадою, врешті І-ою дивізією СС. Проходить криваві бої над Дніпром, на вулицях Києва, відступи на Захід та наступ знову вперед аж до часу розформування корпусу СС; врешті весною 1919 р. з'являється знову в Києві на Печерську, тим разом як командант бригади в 6-ій київській стрілецькій дивізії. Закінчує свій вояцький шлях як командант бригади в повстранчій дивізії Тютюнника, яка зимою 1921 р. перейшла була польсько-совітський кордон та якої змагання закінчилися трагедією під Базаром. Потім приходить ця невідрадна повоєнна дійсність: процеси, арештування, тюрма, врешті довгі роки еміґрації. З вибухом суч. війни, по зайняттю Галичини большевиками, Покійний присвятив чимало зусиль для облегчення долі втікачам з краю. Завдяки його заходам поладнано тоді неодну пекучу справу, а оснування Українського Центрального Комітету з цілою його мережою і під одним проводом не обійшлися без співпраці та ініціятиви Покійного.
Mинyле бл. п. полк. Романа Сушка найде ще свого дослідника, що докладніше писатиме на іншому місці в інших часах та умовинах. Ми ж цією короткою згадкою лише вшановуємо пам'ять Йогo, кидаючи ці рядки замість грудки на передчасну могилу.
Похорон полк. Романа Сушка.
Ненадійна смерть пoпулярного полковника СС. Романа Сушка, що погиб від скритовбивчої руки 14 ц. м. вечором у Львові, викликала дуже пригноблений настрій серед усього львівського українського громадянства. З особливим жалем і болем пpийняли цю вістку товариші зброї покійного й учасники воєнних та повоєнних визвольних змагань.
Доказом вeликoї популярности Покійного полковника був величавий Його похорон, що відбувся в середу, 19. ц. м. в каплиці Анатомії на Личаківський цвинтар. Похоронні обряди вiдправив і вів похорон Преосв. Киp Никита в оточенні дуже численного вищого й нижчого духовенства. Cпівав сильний мужеський хор "Сурма" під управою дир. Плешкевича. Перед похоронним возом несла гpyпa товаришів зброї численні вінки й окремо вояцькі відзнаки Покійного, крім того вінками був обвішений увесь віз, в якому везено тлінні останки Покійного, прикриті китайкою і жовто-блакитним прапором з великим тризубом. А за домовиною ішла найближча рідня Покійного з с. Pоменова, пов. Львів і довгі-довгі ряди комбатантів, Його приятелів, товаришів праці і знайомих. Похоронний похід розтягнувся так, що коли його чоло було вже на цвинтарі, то кінець щойно рушав від похоронної каплиці.
На цвинтарі вiдпpавило духовенство панахиду, після чого промовив перший о. пралат Куницький, що гострими словами і цитатами з відомого послання Митрополита п. з. "Не убий!" нап’ятнував злочинне вбивство заслуженого вoяка і громадянина. Вислів великого жалю дав черговий промовець, п. Бойдуник, що представив ту велику втрату, яку зі смертю Покійного понесло громадянство. Далі попрощав коротко Покійного від комбатантів дир. Хронов'ят і на кінець від товаришів зброї один з комбатантів-придніпрянців. Підчас тих промов багато товаpишів Покійного, старих вояків, мало сльози в очах. Похорон закінчився могутнім стрілецьким "Вічная пам'ять" і піснею "Видиш, брате мій..."
Пок. Романа Сушка похоронили біля могили заслуженого діяча і вояка, бл. п. Сидора Чучмана, зараз ліворуч від головної брами Личаківського цвинтаря.
Краківські вісті
26.01.1944