Свічка

Суть Різдва – у вогнику свічки, де сяють моральні переконання, які сформували твоє сумління

Той вогник, що освітив твій святвечірній стіл, є – навіть якщо ти цього не знаєш – символом найбільшої духовної революції на землі. Можливо, ти його запалюєш лише через традицію, через звичку, через красу, та його світло є знаком, алегорією пори оновлення сумління. Якщо Великдень є святом прощення, то Різдво – святом прихильності, ніжності, злагоди, родини, тісної дружби, людяності, невинності. А також миру, що його представляє новонароджений, чию місію спасіння ти воскрешаєш у пам’яті, запалюючи свічку. Якось, понад сторіччя тому, заспівана в окопах колядка змогла на кілька годин спинити жорстокість війни. Можливо, для тебе ця дата вже означає тільки більш-менш приємну нагоду для вечері, та довкола неї обертається сокровенна розгадка таємниці надії, схованої в обіцянці. З усією силою культури, віри, історії, моральної тожсамості, опори, оповитої вишуканістю легенди.

Через це навіть десакралізація різдвяної літургії є свідченням перемоги на всій планеті послання, здатного вийти за межі релігії, Церков, догм чи ідей. Ця абстракція, що часто є тобі супротивною через присутнє у ній зречення чи розкаяння, означає також перетворення різдвяного посту у відкрите святкування, у всесвітню подію за рамками вірувань. Вона є суспільною якірною стоянкою для багатьох різних ментальностей у нематеріальному субстраті етичної громади. Свідчить – хоча багато хто цього не бажає чи не розуміє – про існування пам’яті про спільні цінності та ідеали, певної екуменічної моралі.

Суть Різдва – у цій свічці. Не в оздобі, якою б затишною вона не була, не в подарунках, не в марнотратстві сучасного суспільства розкоші, не в споживацькому магнетизмі крамниць. Освітлення міст є відображенням поліпшеного наслідування тієї недовгочасної воскової свічки, яка вчора ввечері осявала навіть спогад про те, чого тобі найвідчутніше бракує. В її мерехтінні – відлуння того, ким ти є, твого дитинства, твоїх почуттів, усього твого життя. В її сяйві – засвоєння тих глибоких переконань, які сформували твій характер і твою сутність. Вона іскриться тим давнім часом, коли твій світ знаходив прихисток в обіймах твоїх батьків, а твої сумніви розсіювалися у вияві їхньої любові й ніжності. Вона сяє музикою, яку ти слухаєш, мистецтвом, яке ти оглядаєш, ритуалами, які виражають твої справжні переконання, емоційним пейзажем колективної душі, до якої ти визнаєш свою належність.

Не оминай увагою історію, яку розповідає тобі цей маленький домашній вогник. Це розповідь про добро, чуйність, довершеність, шляхетність. Розповідь, яка каже, що врешті-решт значення має не те, як ти святкуєш Різдво, а як ти його відчуваєш.