Скульптури Пінзеля: матеріальне, духовне, віртуальне

«Зачинено на реекспозицію»: розгублені туристи читають напис на дверях Музею барокової скульптури Пінзеля. У цей час за дверима кипить робота, яка приємно здивує шанувальників скульптурної спадщини зміною застарілого виставкового дизайну. Водночас команда проекту Pinsel.AR тут продовжує сканування скульптур та створення їхніх 3D-моделей, а реставратори Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького провадять заходи щодо збереження скульптури святого Якима.

 

Голова скульптури «Святий Яким». Фото Саші Населенко

 

«Команда проекту наполягла на терміновій реставрації та укріпленні нижніх опорних частин скульптури. Ці частини від'єднали від загального масиву скульптури, що дозволило побачити місця з'єднань, тиблі, стан деревини всередині. Ми отримали можливість поспілкуватись з реставраторами і побачити всі консерваційні та реставраційні процеси. Скануючи скульптуру частинами, можемо мати скани поверхонь, які до цього неможливо було побачити. Такий своєрідний «конструктор»  – унікальний бонус від реставраторів, адже ніхто спеціально для нашого сканування скульптур не розбирав би. Тепер це дозволить надрукувати розібрані частини скульптури окремо», – розповідає керівник проекту Pinsel.AR Роман Гук.

 

3D-модель частини скульптури «Святий Яким» (права стопа)

 

Художник-реставратор Андрій Скиба з високих риштувань, які встановили в приміщенні музею для проекту Pinsel.AR, фотографує велику скульптуру «Святий Яким». «Процес реставрації починається із фотофіксації. Ми взяли стратиграфічні проби (маленьку пробу збільшуються під мікроскопом та досліджують пошаровість левкасу, лаку, ґрунту у розрізі). Потім ми обробляємо експонат хімією від жука-деревогриза – може, його там і не буде, але для безпеки треба певності, що він там не заведеться. Потім проводимо розчистки, також будемо склеювати всі частини, які рухаються. Попередньо експонат був скріплений нефахово, – зробили це поспіхом. Зараз ми хочемо забрати зайві частини, якими була скріплена скульптура. Не можемо застосовувати для кріплень жодного металу, тому що потім це відобразиться на стані дерев’яних елементів, отож наживлюватимемо на липові кілки», –  пояснює Андрій Скиба.

 

3D-модель частини скульптури «Святий Яким» з текстурою дерева​

 

Про свою роботу реставратор розповідає з усмішкою: «До кожного експоната треба ставитися з повагою і любов'ю. Якщо ти не будеш їх любити, у тебе охоти не буде до того твору, щоб щось зробити. Повага має бути взагалі до своєї роботи». Реставрує скульптуру святого Якима не просто фахівець із досвідом, – уже 17 років Андрій офіційно працює в галереї, а цьому передувало дворічне стажування, хоча фактично реставратор тут виріс: «Я дитина галереї: народився і до шести років жив в самому музеї. Там були житлові кімнати, які надавали для працівників. Мій дідо колись сторожував у галереї.  А тато пропрацював 25 років водієм, він із Борисом Григоровичем Возницьким об'їздив дуже багато цікавих місць, і в експедиціях побував, з яких попривозили ці твори». На питання, чи Андрій також бував в експедиціях, усміхається іще ширше: «Був в одній експедиції також з Борисом Григоровичем. І одну річ також вдалося нам зберегти».

 

3D-модель частини скульптури «Святий Яким» з трьох ракурсів, з текстурою та без ​

 

Докладніше про необхідні заходи для збереження скульптури майстра Пінзеля розповідає завідувачка науково-дослідного відділу реставрації ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького Інна Дмитрук-Сорохтей: «Святий Яким – з Городенківського вівтаря. Він був транспортований частинами і ззаду скріплений дошками. Свого часу це рятувати цілісність скульптури. Тому, крім огляду, перш за все, ми усуваємо такі додатки, які заважають консервації і подальшій реставрації. Потім буде монтаж самої структури композиції. Внутрішнє напруження дерева (це відбулося ще коли костел був під відкритим небом) призвело до того, що нога скульптури з'їхала по зламу. Поволі спеціальними знаряддями відновимо рівновагу деревини наскільки це можливо. Це механічний та хімічний процеси. Втручаємося або парами, або хімікатами, залежить від того, наскільки дерево сприятливе. Перед тим реставратор робить сотні проб. Повинні спробувати, щоб насамперед не нашкодити, а по-друге, виправити максимально і повернути композиції первісний вигляд. Жодних реконструкцій у цих скульптурах робити не будемо. Звісно, вдамося і до очищення від нашарувань забруднень. Очищати скульптури від запилюження й кіптяви – це робота реставратора, а не прибиральниці, однак для догляду таких високих експонатів  потрібне риштування, тому це робиться зрідка».

 

Олександра Кущенко: Які можуть виникнути загрози для скульптури під час її зберігання у музеї?

Інна Дмитрук-Сорохтей: Для дерев’яної скульптури це – сухість. Крім вогню та інших фатальних чинників, звісно. Дерево живе все життя. Кажуть, що старе дерево ніколи не буде тріщати. Якщо є несприятливі умови, воно реагуватиме. Зокрема, для цих скульптур небезпечними є сухість і нестабільність конструкції, на якій вони експонуються. На щастя,  храм тримає свою температуру і вологість.

 

О.К.: Але поруч є трамвайна лінія,  вібрація дається взнаки?

І.Д.-С.: Так. Ці твори треба так експонувати, щоби вони були мінімально дотичні до вібруючої поверхні. Тобто, якщо вони експонуються на тумбах, мають точку дотику, то решта ваги має бути на стінах. До них скульптура кріпиться спеціальними гаками, щоб мінімум ваги стояло на вібруючій поверхні. Коли ці твори збирав директор Возницький, то найбільшою для них загрозою були люди, які рубали і палили скульптури. Нині навпаки, пішла хвиля збереження всього, що тільки можна. Раніше народ не еволюціонував до такого внутрішнього стану, щоб зберігати частинки – голівку ангела, одне крило – про це навіть не йшлося. А тепер, на щастя, навіть пересічні люди розуміють: якщо десь буде знайдена якась така частинка, то її постараються занести в музей, а не спалити. Я належу, фактично, вже до третього покоління реставраторів від тих початкових, які збирали. Дехто із них вже відійшов у вічність…

 

Хмара точок 3D-моделі частини скульптури «Святий Яким» (ліва стопа)​

 

О.К.: А скільки Ви працюєте в галереї?

І.Д.-С.: Пішов 26-й рік. А Пінзель далі який був, такий є! Якщо щось змінилося, то це підхід до збереження історичної спадщини, до рятування будь-чого. Тоді, коли ці твори збирали десятками, їх просто рятували мінімальними консерваційними заходами: закріпили докупи дві розрізнені частини ноги,  щоб продовжити роботу, коли на це буде більше часу і коштів, та й поготів. Так виходить, що аж через покоління до цього повертаємось.

Ґрунтовне дослідження скульптур Пінзеля здійснив свого часу сам Борис Возницький. Тоді виконувалися, власне, ці початкові консерваційні заходи. Якщо скульптура прийшла в частинах, тобто об'єкт розрізнений – ми складали ці «пазли» і кріпили їх. Але твору ще далеко до експозиційного стану, до того, щоб глядач його побачив. На цій стадії він ще не експонується, але він є врятований, щоб, коли прийде час, можна було до нього приступити без жодної шкоди для об'єкту. Той період збиральництва та консервації закінчився.

Те, що робили перед виставкою в Парижі – це був великий крок реставраційних заходів. Скульптури Пінзеля відвідали Лувр  2012 року. На виставці «Скульптор бароко в Україні середини ХVІІІ століття: Іоанн Георг Пінзель» експонували 27 робіт з музейних колекцій Львова, Тернополя та Івано-Франківська. Тоді експонатам надали стабільності, щоб їх можна було показувати в такому стані, в якому вони були задумані Пінзелем, бо це переважно сакральні скульптури. І не важко здогадатися, які емоції мали викликати ці скульптури. При їх реставрації, звичайно, застосовуємо аналогії з фотографії, з інших скульптур. Ми не можемо абсолютно фантазувати і доповнювати: якщо у скульптури немає пальців рук, ми не можемо їх зліпити. Венері, наприклад, ніхто ж не доліплює рук, і вона так собі досконала. Так само і з Пінзелем: повної реконструкції немає. Реконструкція з реставрацією відбувається тільки в межах того, що ми можемо з певних своїх здогадок підтвердити.

 

3D-модель частини скульптури «Святий Яким» (ліва стопа)

 

О.К.: Що ви думаєте про проект Pinsel.AR, під час якого оцифровують скульптури Пінзеля?

І.Д.-С.: Наше життя порівняно з цими дерев'яними скульптурами – надзвичайно коротке. Ось уже четверте покоління молодих реставраторів прийшло, котре буде з ними працювати. І прийде п'яте, і шосте. Мистецькі твори залишаються незмінними. Але якби ми себе не тішили тим, що ми зберігаємо, – всьому земному матеріальному приходить кінець. Можливо, «цифра» буде мати більшу перспективу передачі  візуальної інформації у майбутнє. «Цифра» – це зараз паралельний світ для реставрації. Я усвідомлюю, що це є збереження зображення, об'єму, присутності.

 

О.К.: Як можуть використати реставратори цифрову консервацію, яку зараз робить Pinsel.AR?

 

3D-модель частини скульптури «Святий Яким» (права стопа)  

 

І.Д.-С.: Це може стати в пригоді, якщо з самим об'єктом щось трапиться, якщо буде втрачений експонат або його частина, –  хоча не хочеться навіть про це думати. Якщо є джерело інформації, що показує, який був об'єкт до втрати, звичайно ж, можна спробувати його реконструювати. Ці моделі фактично були би єдиним джерелом інформації про об’ємний об’єкт, адже фотографія пласка. Такі моделі допомогли б нарощувати втрачені елементи. Чому б і ні? Віртуальну реальність жодні війни чи землетруси не спотворять. Це дерево також не вічне. Воно проіснує стільки, на скільки реставратори йому продовжать життя. У нас є дуже багато роботи, колекція велика, і Пінзель є її частинкою.

 

О.К.: Що можете прогнозувати щодо цих скульптур крізь призму вашого досвіду? (Це питання адресую столяру-реставратору з Німеччини – учаснику Німецького товариства міжнародного співробітництва  (GIZ) Крістофу Юнґгансу).

Крістоф Юнґганс: Це виняткові скульптури. Я не скульптор, а реставратор  деревини. Мистецькі ідеї, які Пінзель втілив у дереві, а також те, як він це перфектно виконував, як ця робота ідеально виконана вручну, і ця пластичність мене надзвичайно вразили. Якщо під час реставрації спеціалісти зважатимуть на дві важливі речі, то ці скульптури в такому стані, в якому вони зараз, і навіть кращому, ще можуть довго-довго служити. Дуже важливо, якою є вологість в приміщенні, в якому вони знаходяться. Не зважаючи на те, яке це прекрасне приміщення (тут гарні і цікаві розписи), але вологість, яка дозволяє скульптурам добре зберігатися, не має перевищувати 45-50%. Також важливо зважати на те, щоб у дереві, з якого виконані скульптури, не завелися якісь шкідники, які можуть його з'їсти і зруйнувати таким чином. Якщо ж виявляться шкідники, то варто з ними боротися найменш шкідливими методами і речовинами, щоб не пошкодити історичну поверхню.

 

 

3D-модель частини скульптури «Святий Яким» (права стопа)  

 

О.К.: Що Ви думаєте про цифрову консервацію, проведену в рамках реалізації проекту Pinsel.AR?

К.Ю.: Цифрова консервація відома і поширена в Європі. Щоб таку консервацію виконувати, потрібно досить довгий час вчити фахівців. Але це додатковий засіб, який проводиться після консервації безпосередньо скульптури. Попри те, що цифрова консервація – це дуже добра річ, бо дає змогу бачити твір з будь-якої точки планети, дуже важливою є реальна консервація на місці, збереження  автентичної субстанції. Цифрова консервація ніколи не замінить матеріальну.

 

О.К.: Але ж ми маємо невтішні приклади втрат матеріальної спадщини...

Ю.К.: Звісно, таке може трапитись. Як доповнення цифрова консервація є важливою і потрібною. Особливо з огляду на те, що вона може показати, які зміни відбуваються зі скульптурою протягом кількох років. Наприклад, чи якась тріщина не стає ширшою. Тобто, це така картограма втрат, яку роблять перед тим, як приступають до реставрації.

 

3D-модель частини скульптури «Святий Яким» (права стопа)  з трьох ракурсів

 

О.К.: Якщо скульптурам Пінзеля, що належать до матеріального світу, подовжують життя з любов'ю та повагою, для наступних і наступних поколінь, то що чекає 3D-моделі, створювані командою Pinsel.AR, у світі віртуальному?

Роман Гук: Серед художників та кураторів, які працюють з новими медіа дуже важливою складовою проектів є візія майбутнього. Чим ця візія дальша, тим глибша інтерпретація і «завернутіша» концепція. Інструменти, які ми зараз використовуємо, доступні і зрозумілі. Життя скульптур в цих реаліях важко передбачити в силу шаленого розвитку технологій. Перше, що спадає на думку, – це життя безсмертне, життя цифрове, яке копіюється, клонується, бекапиться... Спадщина Пінзеля таким чином стає доступнішою, з нею можна сміливіше (нахабніше) поводитись, експериментувати, інтерпретувати. Зараз можна тільки фантазувати, як далеко все зайде. Уже є розробки, які за допомогою магнітних імпульсів дозволяють тактильно відчувати об'єкти, яких насправді нема.

 

Реставратори пересувають скульптуру для детального огляду. Фото Саші Населенко

 

Ми вже отримали відгуки від скульпторів, що скани та друки є прекрасним навчальним матеріалом як для студентів, так і для професійних скульпторів. Деякі з них попросили «розрізати» скульптуру, щоб побачити як заломлюється форма в розрізі, що раніше зробити було неможливо. Один з наступних етапів проекту – це створення VR середовища, в якому плануємо зробити реконструкцію ансамблів, цілих композицій (храми, іконостаси). Це дозволить відійти від музейного представлення і побачити роботи так, як задумував автор, побачити в тому просторі, для якого вони створювались – така собі подорож у минуле, яку уможливить нам майбутнє.

 

PS. Перед величчю робіт майстра Пінзеля думається про безсмертя. Для цих творів воно вже відбувається – через перехід у життя цифрове. І попереду їх чекає великий гак у часі – вони повернуться у своє рідне минуле, відтворені для майбутнього.

 

Фото: проект  Pinsel.AR

06.01.2019