То дід Охрим сидів на печі та майстрував найкращу звізду. А діти з усього села збіглися і очима водили за дідовою роботою.
— Цією корбкою, коли покрутиш, то звізда буде золотом мигтіти й далеко світляні кружки будуть по снізі розкочуватися від цього мигання. Здалека спізнають люди в селі — які саме колядники йдуть та дзвінко співають: "Ой, Ти Христе Царю, Небесний шафар'ю, Зійшли долю, кращу долю, Нашій рідній Батьківщині!"
В хаті весело було від дитячого гомону та дідової приказки. — Це ж незабаром і ми всі підемо по коляді, а тут іще нічого нема... Хіба клапоть кожуха на бороду...
Охрим пересунув рукою першу перегороду в звізді та знов іншими красками заясніли віконця.
— А при цьому світлі треба співати, — він пригадував собі: — "Защебетала, гей, ластівочка":
Святий вечір, Божий вечір!
Защебетала, все й промовляла:
Святий вечір, щедрий вечір!
Господаренька все й пробуджала:
— Ой, устань, устань, господареньку!
У вас на дворі божая радість,
Божая радість, а ваша милість:
Рихтуй свої волики на три плужки,
А нарік Бог дасть хоть на чотири.
Лади коники на три борони,
А нарік Бог дасть хоть на чотири..."
Потім Охрим спер дитячу звізду об столини та почав оповідати: — Коли злющий Ірод дав наказ усіх дітей убивати, тікала Божа Мати зі своїм Сином і тверда дорога не калічила Її босих ніг. Тоді Мати Божа благословила цю землю та сказала: Хай родиться золота пшениця, і небо блакитне буде над тобою. І червоні маки... За те, що сини твої та господарі кров'ю тебе зрощують...
— Дідусю, а на нашому полі там, де при дорозі капличка стоїть, завжди червоні маки зацвітають...
— Оце й нашою землею тікала Мати зі своїм Дитям і всі наші ниви благословляла.
— А ми, діду, ані одної хатини не проминемо; побіжимо ще з першого вечора та радісно будемо колядувати: Бог предвічний народився... І дивная новина...
Тремтіли від зворушення дідові руки та дід гладив хлоп'ячі голівки, бачучи горіння в дитячих очах.
— Дідусю, ми з радістю будемо колядувати та всі гроші до одного сотика віддамо на народні цілі.
— А тебе, Миронку, вибираємо нашим скарбником і касієром, — усі діти відразу згодилися. — Ти будеш держати в часі коляди пушку на гроші та будеш нам помагати співати.
— Дужком пробіжимо всеньке наше село. Хай всі люди вже ладяться до коляди. Ми поможемо нашим братчикам, що вчаться в місті, та бідним поможемо, щоб для всіх свята були веселі, щасні.
На дворі перестав падати сніг і небо вияснилося. Але на мороз не збиралося. Тихо було в селі, як маком сіяв би. Тоді громадою висипались діти з Охримової хати та бігли до своїх домів.
— А пам'ятайте, всі збираємося в Степанковій хаті. Зі звіздою та скарбонкою.
— Завтра підемо до читальні по цеголки...
Рідна земля