Очі цілого народу звернені на сих, що стоять під крісом. Від їх доброї волі, совітности, посвяти, розуму і орґанізацийного хисту залежне наше: бути, або не бути. І тому нема другої громади, до якої ми відносили ся-б з такою пошаною, симпатією, довірєм і упованнєм, а рівночасно не лякали ся-б за кождий майбутній її промах чи недомаганнє. Ми зідеалізували сих, що в сій хвилі носять на австрійських військових шапках українські герби, вони виросли в наших очах на політичних велитнів, на обвіяних містичним духом історії й давнини лицарів-героїв і такими ми хочемо їх бачити. І не дивниця. Це-ж вперше після перерви століть виступає перед нами наша українська армія, наша боєва сила, а сю воєнну дружину зідеалізовала муза народу і нашого народнього ґенія і поставила її на пєдесталь трохи не святощів народу. Це епіґони славетнього нашого козацтва, за яким тужили ми в піснях люду і в Шевченкових псальмах, як за найбільшим загубленим скарбом. І тепер, коли перед нами пересувають ся сотні воскресшої з могил давнини нашої української оружної сили, то ми не в силі дивитись на них без надмірного душевного зворушення, не в силі споглядати на них оком европейського горожанина вольної держави, для якого своя армія являєть ся вже чимось буденним, не в силі не ідеалізувати сих, що несуть кріс на рамени і йдуть з українською боєвою піснию на устах.
І це наше щастє, а може й нещастє. Щастє о стілько, що той, хто стане під кріс, стає під нього з ідеї, а нещастє тому, що ми можемо легко зневіритись у вартість нашої армії, пізнавши її хиби. Ми є у відношенню до нашої армії неумолими судями, бо бажаємо, щоби стягу цеї армії не сплямив ніякий гріх.
На жаль в теперішних часах, коли ідеалізм збанкротував всюди, не можна найти самих ідеальних одиниць і в армії. Нема їх між мужвою, а так само (що є гірше) між провідниками. Минули безповоротно дні хвали нашої армії з Маківки, зпід Галича, Потутор і т. д. — минув цей запал, подиктований ідеалізмом новиків, минула ся чистота серць недавніх героїв. Сьому ніхто й не подивуєть ся, хто знає, що стало ся з героїчною армією Німеччини, Болгарії, Сербії і др. А ми не з иншої глини створені і не з иншим духом люде. "Homines sumus..."
А все-ж таки до нашої молодої армії мусимо поставити далеко більші вимоги, як до котрої-небудь другої. Армія других народів свою роль вже виграла — наша армія ледви що її почала. А як така вона мусить на вступі до своєї історії заясніти всіми моральними скарбами, щоби увійти до історії гідно і гордо. Провідники мусять визначати ся усіми прикметами справжніх провідників, які взяли у свої руки долю цілого народу, і мусять розуміти й відчувати, що на них звернені очі народу, а сі очі добачують і доцініють усі їх заслуги, але рівночасно не є замкнутими на їх промахи. Незмірна любов і подив до них може змінити ся в палючий жаль і неумолиму строгість — залежно від того, чи народ буде їхніми вчинками спонуканий до одного або до другого почування.
Так само мужва не може забувати ні на хвилю, що вона не є тою колишньою австрійською армією, яка сповнювала свій песій обовязок, а ідейною дружиною, що взяла на себе обовязок добровільно, і цей обовязок вона мусить виконувати з саможертвованнєм і героїзмом.
Всякі особисті мотиви, всякі особисті користи в нашій армії не мають місця і не сміють його мати. Бо такими мотивами кермуєть ся тільки панщизняник, чоловік без власної волї, або людина без дороговказу ідеї. А наша армія це не збір панщизняників, а дружина перенята до кости високою ідеєю, ідеєю визволення рідної країни. Такою вона є, або принайменче такою повинна бути! Бо як що вона не буде такою, то нам доведеть ся дивити ся в нашу буддучину з непевністю і без віри.
Ми дорожимо нашою армією, але й маємо право вимагати, щоби наш ідеалізм у відношенню до неї не затемнив ся сумнівами й хвилями непевної трівоги та морального болю. А коли прійде слушна пора, тоді ми заплатимо нашим героям такою щедростю, якою потрафить платити тільки українське серце, що так дуже уміє дорожити своїми добрідіями. А доказ сього — це наша історичня пісня, в якій зберігла ся безсмертня слава народніх героїв. Це хай буде запорукою і піддержкою для тих, що за чисте діло беруть ся чистими руками.
Український голос
15.01.1918