Те, що не повелось Троцькому-Лєнінови, а іменно вихопленнє з рук правительств і династій влади над поодинокими народами й державами, це, не хотячи, зробив през. Вільсон. Його прінціп самоозначення народів зробив війну абсурдом, повалив одним ударом династії, розбив кордони держав, видвигнув на перший плян нації, а в націях волю народніх мас. Не тільки народи вихопились з рук володарів, але — що є грізним — маси повалили всякий дотеперішній авторітет державної влади і свою волю поставили вище всіх дотеперішніх законодатних і екзекутивних тіл. Маси зробились мудрійшими від сього, хто їх покликав до слова, і пішли понад його голову. Проти інтенцій чарівника, що розбудив сі маси, зародив ся в цілій Европі большевизм Троцького-Лєніна, хоч коаліція проголосила большевизмови в Росії святу війну. Льоґіка закпила собі з усіх преміс політика й реформатора з Вашінґтону. Це один сміхунчик з великої вселюдської драми, яку довелось нам переживати.
Другою несподіванкою, на яку Вільсон певно не був приготований, це відродженнє середньовікового права пястука, котрий топче право культури, хоч як раз в імя культури Вільсон проголошував свій благородний, високо-культурний прінціп. Тут вже насміялись над своїм батьком народи, які він зродив до самостійного життя своїм прінціпом самоозначення. Бо сі народи замість йти за голосом батька, як сі неслухняні діти, сказали: не хочемо! і на місце воєн держав розгорілась війна народів. Кожда нація засталила свій пястук і кожда витягнула загрібущу руку по чуже добро, не вспівши ще як слід затиснути кулака з добром власним, і починаєть ся війна "всіх проти всіх". Румуни посягають не тільки по Семигород, але й по українську Буковину, Чехи беруть усе, що попаде їм під руку, Москалі наставили кігті по Україну, Поляки хотіли-б захопити половину Европи, бо навіть на Угорщині найшли "polskie ziemie" (щастє, що охота сього народу не дорівнує його силам...), Мадярів шарпають усі, Жидів натомість усі громлять. І бідний пан з білої галі у Вашинґтоні стоїть безрадний і тільки закликає усіх до спокою, до заведення ладу, та грозить, що тільки зі слухняними буде говорити. А коаліція заповідає висланнє до усіх країв і держав своєї армії, щоби приборкати розбуялу дітвору новонароджених націй — та мабуть сама не вірить в успіхи такої експедиції, бо і самі метри можуть піти слідами учеників.
Скрізь тріумфує індивідуалізм, воля одиниць і гуртків, ніде нема скоординовання сил нації, а з другого боку зароджуєть ся приспане віками монархізму право пястука, іґнорованнє права власности сусіда, тріюмфує думка: що візьму, це моє, — а не прінціп: що моє, це я беру, — як думав будівничий нової Европи.
А тимчасом дипльомати коаліції збирають ся на конґрес з наміром поплювати на карті Европи добичу народів, не покликаючи до цеї роботи ґеометрів дотичних націй, або принайменче усіх інтервйованих націй. Одних, заслужених для коаліції, хотять погладити по головці, а других, що не уміли собі зєднати ласки панів, покарати.
Так принайменче виглядають усі дотеперішні вигляди на розвязаннє конфлікту і зліквідованнє війни. На місце давніх національних вульканів ірренденти збирають ся побідники розпалити нові горна, котрі при теперішнім пальнім матеріялі можуть загорітись в недалекій будучині ще страшнійшим вогнем, як був вогонь погасаючої війни.
Чи це розумна політика, і чи діпльомати Парижа та Льондону здають собі справу з цеї небезпечної гри, не знаємо. Знаємо тільки це, що досі діпльоматія коаліції не зробила нічого в ціли зльокалізовання пожежі, яку Поляки підложили під нашу хату у східній Галичині, в Холмщині й на Підляшу, Румуни в північній Буковині, а Москалі на Наддніпрянській Україні. І на сім факті основуємо наші замітки. Чи поступають вони так само і з другими палячами, толєруючи їхню злочинну роботу, не знаємо...
Остерігати їх перед небезпечною грою не можемо, бо наш голос до їх слуху не дійде. Треба терпеливо дожидати, аж прийде до сього відповідня хвиля.
А покищо остає нам змога сомооборони. На пястук мусимо засталити наш пястук.
Український голос
07.01.1918