Від достовірного свідка, що вийшов зі Львова в три дні після його заняття польськими військами, записуємо слідуюче:
Ранком в пятницю увійшли польські відділи в дотеперішню "українську" частину міста. Почування своєї радости ізза відзискання Львова задокументували лєґіонери в традиційний спосіб грабіжю "увільнених" громадян. Зачалось від купців на вул. Кароля Людвика, де лєґіонери розбили навіть склеп з квітами Поляка Штарка. Відтак грабівничі загони зачали рівнож систематично грабити склеп за склепом на "краківськім" та в середмістю. Жертвою впали не тільки крамниці з поживою та убраннями, але рівнож і майно ювілєрів, тому, що кождий лєґіонер рад був мати тривку памятку зі здобуття Львова.
Населення частю етузіястично вітало "освободжуючі" війська, голoвнож ця частина, що давала вираз свойому захопленню підпомагала лєґіонерів в рабунку. Друга частина спершу, доки не замітили, в чому дiло — рівнож горячо вітала вхід лєґіонерів, алe опісля мимо цілого захоплення не могла оперись почуванню певного несмаку. Але ці випадки були тільки прелюдією до справді нечуваних подій, що розігрались в ночі з пятниці та суботу. Почалось підпалами на Замарстинові, відтак пожежа підложена краківськими польськими військами вибухнула в околиці театру і здовж аж до жидівської сінаґоґи. В часі страшної пожежі відбувались жахом переймаючі сцени. Жидівське населення кидали польські "герої" через вікна із поверхів на вузькі, бухаючі огнем подвіря. Дуже значне число жидівського населення згоріло в сінаґодзі, звідки жидівської товпи лєґіонери не випускали. На слідуючий день явилась у "ґенерала" Роя жидівська депутація, якій цей панок обіцяв, що зарядження проти погромів він вже видав, та що ці події більше вже не повторять ся.
Справді тема гідна пера безсмертного Сєнкевича.
Український голос
01.12.1918