"Репрезентанти польського народу в Тернополі, зібрані на спільній конференції з репрезентантами української народности в Тернополі заявили, що стоять на засаді презид. Вільсона самоозначення народів і, що ся засада відносить ся без застереження до усіх народів, а тим самим також і до народу українського в Галичині.
"Супроти сього репрезентанти українського народу вважають при нинішних виїмкових умовах допускаємим дати репрезентантам польским спосібність на довірочних зборах означити згадане своє становиско перед рештою польської суспільности і вплинути на неї успокоюючо.
"Репрезентанти української народности в Тернополі, стоячи на тих самих засадах і згідно з постановами української конституанти признають польській народности повні права національної і культурної автономії, а так само й пропорціональну участь в правлінню.
"Супроти сього, що репрезентанти польської народности признають теперішний фактичний стан до часу остаточного закріплення порядку річей мировим конґресом або польсько-українським договором і виявляють готовість до мирного співділання на усіх полях горожанської діяльности як вільні з вільними і рівні з рівними для спільного добра, репрезентанти української народности, стоячи на тих самих основах, приймають сю пропозицію і заявляють, що сповнення постулятів польської народности а іменно віднова життя в товариствах може наступити після знесення виїмкового стану в таких межах і в такім способі, як це буде мати місце що до подібних інституцій української народности".
На такій плятформі станули репрезентанти обох національностий в Тернополі після вичерпуючої дискусії, що трівала чотири засідання. Учасники конференції, по вісьмох з одної й другої сторони, подали собі дружно руки й відійшли з сим приємним почуваннєм, що справа дефінітивно полагоджена і що можна буде приступити до творчої праці для добра усіх горожан міста і повіту без виїмку. А в слід за сим переведено вибори на громадських комісарів і членів прибічних рад при співучасти і повній свободі польського населення (не іменовано з гори, як в других повітах) іменовано прибічну раду мійську в рівній скількости членів всіх трьох національностий, хоч число польського населення пропорціонально найменче і т. д. Не було з боку українського населення найменчої провокації, найменчої охоти огірчити Поляків.
Не так зрозуміла зобовязання конференції друга сторона. Абстрагуючи від всяких провокаторських вчинків менш відвічальних чинників польського населення, деякі одиниці, які були звязані обовязками народної карности, позволили собі на ворожі пляни і виступи, що загрожували суспільному ладови і були вимірені на шкоду істнуючої влади і тому орґани безпеки суспільного спокою мусіли влити з резерви і повзяти ґарантії.
Кожда власть, що має на оці добро загалу і про нього дбає, має право вимагати, щоби загал з нею числив ся, відносив ся до неї льоально, не спиняв її у сповнюванню своїх задач і не кнував проти неї ворожих замислів. Тоді і ся власть буде респектувати особисту й загальну волю й свободу і не нарушить її ні в чім. Але такою вона буде лиш так довго, як довго не буде зневоленою змінити своє становиско. Замаху на права автономії польського населення не робив ніхто, не робить і не думає ніколи робити. Можуть бути тільки острійші виступи проти одиниць чи орґанізацій, котрих діяльність є вимірена на заколоченнє суспільного спокою і ладу. Але такі виступи є бажані так само й для розважних чинників з боку польського.
Польське населеннє вважаємо вповні управненим, признаючи йому повні права горожан і не вважаємо його своїм ворогом так довго, як довго воно на це не заслужить. Колиж будемо зневолені дивитись на польське населеннє як на чинник ворожий, тоді не зупинимо ся перед ніякими консеквенціями і наша рука буде важкою, а серце твердим!
Що торкаєть ся урядників, то тільки сих урядників, які підпишуть відповідне і усім відоме приреченнє, вважати мемо урядниками нового правительства і правительство буде мати зобовязання тільки зглядом таких урядників без огляду на їх національну приналежність. Зглядом других урядників правительство з д. 1. грудня 1918 р. не почуватиме ніяких зобовязань; а на випадок їх нельоального поведення поступить воно з ними так, як з усіма шкідними елєментами.
Реасумуючи все сказане, заявляємо:
Польського народу не вважаємо нашим ворогом і бажаємо з ним жити в добро-сусідських зносинах. Натомість вважаємо ворогами нашими сі одиниці польського населення, які будь фізично, будь морально поборювати муть нашу владу, що опираєть ся на незапереченій волі українського народу — із такими одиницями вести мемо неумолимий бій!
Отсе наше крайнє слово остороги.
Український голос
30.11.1918