Вибори до сільських комісаріятів майже в цілім повіті переведені і адміністративний апарат, що недомагав ізза наглого перевороту і потрясення, повинен розпочати свою діяльність правильно і доцільно, в напрямі привернення нормального суспільного і економічного життя. Сю конечність диктує нам історичня хвиля і розуміннє страшних наслідків на випадок сього, якщо якась помилка, недогляд, зла воля, чи друга причина затермозить навіть на короткий час колесо машини суспільного апарату.
В хвилях таких, як момент, котрий переживаємо, не може й не сміє бути найменшої приостановки, бо колесо подій женеть ся тепер вперед з незвичайним розгоном і колиб його спинити, то в механізмі суспільного життя мусить щось лопнути, а це спричинює катастрофу. І тому усім, що стоять при кермі, треба напружити усю енерґію духа і намагатись не спустити з ока ніякої, хочби й найдрібніщої події, що моглаб вплинути на розстроєннє державного і суспільного апарату, та запобігати сьому усіми можливими способами.
Анархія, безладдє, є заразливою хворобою і бакціль цеї хвороби має усі прикмети пошести. Най проявить ся така недуга тільки в однім селі, а тоді певно подібні випадки захоплять села сусідні, околицю, цілий край.
Тому стіймо на сторожі, чуваймо при кермі! Не думаймо, що з хвилею повалення давнього режіму, можемо спочити на нашій історичній печі, або розпочати теж наше історичне буйне буттє, намироване миром гайдамаччини й широкої степової волі "од краю до краю". Не думаймо, що в сій хвилі нас не обовязує ніякий закон, ніякий обовязок, ніякий авторітет. Навпаки! Ніколи так дуже, як тепер, не мусіли ми впрягнути ся в ярмо обовязку і права, бо ніколи так дуже як тепер, не лягала на нас вага відвічальности за наші вчинки і потреба виказати перед цілим світом, що ми зріли до сього, аби самим собі творити закон, а не, як дотепер, слухати закону і волі чужої. Мусимо здобути свідоцтво на те, що ми зрілі, що нас можна пустити на шлях історичніх дій самостійними, що нам не треба поводів, якими чужа рука кермувала дотепер і заставляла нас іти властивою дорогою і в потрібнім напрямі.
Пишемо це не тому, що не признаємо собі зрілости для самостійного життя, а тому, щоби пригадати і усвідомити собі самим вагу хвилі.
Доходять до нас вісти, що в деяких селах громада не зрозуміла як слід, в чім лежить суть волі, і зілляла поняттє волі з поняттєм самоволі, себто безладдя. В деяких громадах потворили ся комітети для ділення панського добра, що приступили до діла і розбирають це добро самовільно. А в загалі скрізь іде клич: ділім двірську землю!
Наша державна влада стоїть на становиску що аґрарна реформа є першою її задачю, бо тільки на широко-демократичних основах мож бути оперта наша державність. Але все мусить бути переведене розумно, повільно, без надмірних потрясень, без нарушення права дотеперішніх власників, без сього, щоби голодні землі пустили собі кров при розбиранню добичі. Буде скликане установче всенародне тіло, а воно справу вирішить на користь усіх горожан і після норм загально принятих.
Та вже ніяким робом не є допускаєме насильне грабленє чужого движимого добра, хочби воно було і панським, бо це є власність сих, що вложили в нього свій капітал. Це буде простим рабунком і як рабунок мусить бути трактованим після всесвітнього права. Таким грабленнєм не лише насилуєть ся право приватної власности, але й спричинюєть ся велику шкоду нашій молодій державі, бо позбавляєть ся її змоги заспокоїти свої пекучі потреби. На удержаннє війська на виживленнє міст і великої армії евакуованих потрібно чимало хліба і цей хліб подадуть державі за певну плату якраз двори. Коли-ж двори опустіють, тоді держава буде змушена покласти руку на засоби селян, або найдеть ся в критичнім положенню і не буде в змозі заспокоїти потреб щойно вичислених, а тим самим не зможе удержати армії, потрібної до збереження своєї самостійности, а в містах виплекає голодові розрухи і домашню війну.
Отже не будьмо легкодухами і не ступаймо на ховзьку стежку! Збережім трохи холодно-кровности й розваги, а все буде зроблено в своїм часі і своїм ладом на вдоволення усіх.
Український голос
28.11.1918