З історії Галицького театру

(Гуцульський Театр р. 1911—14)

За час свого перебування в Галичині (з р. 1905 по 1912) Гнат Хоткевич, маючи уже досвід в улаштовуванні народних театрів (робітничий театр у Харкові, Селянські театри в селах Деркачах і Печеніжнні на Харківщині) і помітивши різногранні артистичні здібності гуцула, в тому і сценічні, взявся за спробу створити народний театр, і то вже в буквальному розумінні слова.

Довший час Хоткевич вивчав гуцула. Робітника і селянина він знав у себе; тут усе було таємне, невідоме. І думка про заснування театру, що зародилася ще в 1906 році по приїзді до Галичини, була здійснена в 1910—11 роках, коли Хоткевич нав'язав зносини з гуцулами, пізнав гуцульську психологію, вивчив гуцула і зжився з ним, назавжди залишаючи в нього по собі гарний спогад. І це характеристичне для сумлінного дослідника.

Легко пішла справа заснування театру. Вірними помічниками Хоткевича були: Йосип Гудейчук та Петро Шекерик-Доників з Голов, тоді ще молодий хлопець, але багатонадійний, розумний, розвинений. Парубків було легко зібрати, куди тяжче йшло вони з дівчатами. Та й не диво. Хто знає Гуцульщину з її патріярхальним укладом життя, стародавніми відносинами, той зрозуміє, як трудно було вговорити мамів, щоб вони своїх доньок відпустили до театру. Але й це було подолане.

Репертуар був дуже вбогий: гуцул міг грати тільки самого себе, тим більше, що сцени він не бачив зроду, до того ж деякі гуцули були неписьменні, ролі учили зі слуху; але це їм давалося легко, гуцул бо з природи своєї — артист.

З гуцульського життя п'єс не було. Була одна, яку, під назвою "Верховинці", ставив галицький театр ще мало не 70 літ тому: "Karpaccy górale" Корженьовського. Ця п'єса під різними назвами йшла на Україні. Вона потребувала нового опрацювання і з боку мови, і щодо структури. У Корженьовського дії були Шекспірівські, коротенькі, при безнастанній зміні місця, тоді як вимоги тодішнього театру, з переміною декорацій, вимагали довших дій з меншим числом місць дії. Отже, вона була перероблена і написана Хоткевичем "гуцульською бесідою", бо літературна мова на початку була не під силу молодому театрові. Цю річ Хоткевич назвав "Антін Ревізорчук".

Перша вистава відбулася в Красноїлі. Ефект був надзвичайний. Усі гори говорили про це нечуване й невидане диво. Багато разів довелося повторяти. Шалений успіх зародив ідею взагалі поїхати по Галичині. Але ж не було головного — грошей. За те енерґії, горіння — непочатий край!

Хоткевич закликав на директора театру еміґранта з України, Олексу Ремеза. Скоро театр вирушив у подорож і в "Ділі" ч. 51 (7 березня, 1911 р., стор 6) уже появилася перша вістка про успіхи театру в статті п. з. "Народний театр".

"Гуцули, селяни з Красноїлі і Голов, зорганізувалися в акторське товариство і в цілях призбирання фондів на будову "Народного Дому" у себе хотять урядити поїздку по Галичині. Грали у себе в горах — в Краноїли, Жабю, Довгополи, Путилові та в інших гірських містечках — і всюди їх гра робила надзвичайне вражінє: на селян безпосередно, на інтеліґенцію, так би сказати, посередно, бо інтеліґенція подивляла надзвичайну здібність Гуцулів до штуки акторської. Справді грають вони "Верховинців", то є — самих себе, гуцулів. І дійсно робить вражінє, коли вони гуляють "аркана", "гуцулки", чується правдива, не відроблена "бесіда" гуцульська, живі чисто народні рухи. Тому гадаємо, що наша інтеліґенція радо причиниться до успіху їх роботи. Відтак вони може спромогли би ся заснувати більше товариство — був би у нас справжній людовий театр... В четвер 9 виступатиме гуцульська трупа в Отинії, в пятницю в Калуші, в суботу в Рожнітові, в неділю в Долині, а в понеділок в Болехові. Думаємо, що і в дальшій подорожі найдуться люди, що їй допоможуть". — Ог.

За цією першою звісткою пішли дальші: все більше і більше театр звертає на себе увагу.

В ч. 73 ("Діло" 1911 р., ст. 6), повідомлялося, що "Гуцульський театр" приїжджає до Львова і дає виставу в залі "Ґвязди" на вул. Францішканській, в понеділок 3 квітня.

З приводу цієї вистави писало "Діло" (1911 р. ч. 74. ст. 7):

"Гуцульський театр". Нині в салі "Ґвязди" (при вул. Францішканській) гуцули гратимуть "Верховинців" Корженьовського. (Початок о 7.30 год.).

Вони щойно вернули з подорожі по західній Галичині, де тішилися значним успіхом. Ся поїздка гуцульської трупи має велике значінє, а по західній Галичині тим більше, бо "гайдамаки" складали іспит зі своєї культурности. І польська преса здебільша віднеслася до наших Гуцулів надзвичайно симпатично.

"Nowości Ilustrowane" в ч. 13 помістили фотографію трупи і видрукували замітку "Театр гуцульський в Кракові". Подаємо з неї дещо. "Симпатичну дружину акторів-аматорів гостив у сім тижні Краків. Перед пару літами зорганізував з Гуцулів групу аматорську український літерат Гнат Хоткевич і представленя, давані в найближчих околицях, тішилися вельми успіхом. Заскочені тим Гуцули вибралися в дальшу подорож під проводом теперішнього свого режисера Олекси Ремеза. Зазначити тут належить, що акція драми Корженьовського іде власне в тих околицях, відки походять сі актори, т. є. в околиці Жаб'я, та що в тій трупі виступає двох потомків героя драми, Ревізорчука.

Взагалі ориґінальність і барвність строїв гуцульських, дуже добре, як на аматорський селянський театр, виконанє штуки, а найбільше повні темпераменту гірські танці, як напр. танець опришківський — все те запевняє трупі поводження, котре впрочім товаришить їй всюда, де вона виступає.

В Кракові відбулося два представлення в салі Саській, котру в оба рази заповнила публика польська й руська, вітаючи живо симпатичних аматорів".

"Głos narodu" в ч. 74 помістив довшу замітку п. з.: "Karpaccy górale і oryginalni bohaterowie".

"Не припускав, мабуть, Корженьовський, пишучи свою річ, щоби з тих самих Гуцулів, серед котрих він черпав своє натхнення, знайшлися виконавці тих смертних подій Парані й Антка, які поривали їх батьків і дідів! Переконання, що бачиш на сцені не ухарактеризованих — лиш правдивих гуцулів, котрі виконують танці й співи не виучені але виссані з молоком матери, все те давало повну ілюзію, що то не сцена, але гори Карпатські, що глядач, перенесений в ті сторони, дивив ся на справжнє життє гуцульське".

"Досі театр об'їхав такі міста: Косів, Надвірну, Оттинію, Сколє, Синевідсько, Старий Самбір, Добромиль, Ліско, Сянік, Ясло (два представлення), Новий Сонч (два представлення), Краків (два представлення), Бохню, Мостиска, а нині вечером виступлять у Львові. Надіємося, що наші люди по провінції зрозуміють культурне значінє такої подорожі і допоможуть Гуцулам в їх ориґінальнім і цікавім підприємстві". (Цитуємо за "Ділом".)

З приводу цих вистав Хоткевич помістив статтю в "Ділі" (ч. 149 1911 р., ст. 1—2) "Гуцульській театр", в якій доводить, що "Народний театр" з самого народа — це явище далеко глибше, зоставляє зовсім інший слід і в душі селянина, і в душі інтеліґента, змушує задуматись над багатьма речами, і те, що театр народний був гуцульський, з Гуцульщини, найтемнішого кута — це також певний покажчик. Він писав:

"Найціннішою річчю в гуцульськім театрі є його безпосередність, то б-то річ, котрої ніде за жадні гроші не купиш. Гуцули принесли на сцену штуку без штучности. Хто давав собі труд приглянутися і прислухатися, той відкривав у грі гуцулів незвиклі і захоплюючі красоти. От монольоґ. Супроводиться жестами. Який актор дав би таку масу глибоко ориґінальних, повних своєрідної краси рухів? Або сідають опришки, відтак оден встає. Що ж би, здавалося, такого: сидів чоловік, а потім устає. Але хто інший зробить се так, як гуцул, котрий і серед куліс встає так само, як у себе на полонині? Або сі модуляції й інтонації голосу, котрі звенять на сцені невмовчно і наповняють залю звуками гірського села, мов би ліс смерек насадив хто на сцені, мов би переніс хто чарівним рухом кавалок живого гуцульського села, і одухотворив на театральних дошках. А сей темперамент шалений, се повне віддання переживання, якого ми вже не побачимо ніде на жадній професіональній сцені. А та одноцільність виконання, до якої не оден театр не дійде, бо актори, котрі грають "нарід", всі грають кожний по-своєму; річ діється в однім селі — а на сцені бачиш людей, що говорять мовою десятьох ріжних околиць. Гуцули всі споювалися в одну крицю, наче крапелинами гірський потік творили, і тому часами весь ансамбль підіймався до висот правдивого артизму.

І у Хоткевича зароджується думка зорганізувати театр на велику скалю, показати гуцула цілому світові, а гуцулові показати Велику Україну і пустити його у широкий світ. Зорганізована дружина була першим пробним каменем.

За літо 1911 року театр зібрав коло 40 гуцулів, здобув реквізит, бутафорію, деякі костюми та провів проби трьох п'єс, що були написані спеціяльно для цього театру гуцульським говором. Це були: "Гуцульський рік" (зима, весна, літо, осінь — все те з'єднане якоюсь фабулою). "Непросте" (сценізування гуцульських вірувань) і "Довбуш" — герой Гуцульщини, але цілком історичний, без примішки фантазії. Написана була ще п'єса, яку Хоткевич не встиг розучити, "Практикований жовнір" — казки гуцульські, пов'язані в п'єсу.

Хоча справа з театром ішла ніби легко, але труднощів було чимало. Так доходило до того, що зібралися війти всіх довколишніх сіл і судили Хоткевича; треба було великої зручности, щоб видобутися з усіх тих закидів: і безбожности, і революційности, і всяких інших гріхів. Але справа була врятована, все полагоджено — і восени в Косові відбулася перша вистава. Хоткевич тоді перебував у Устіяновича в Косові, декорації мали прийти з Кракова, — в цій справі Хоткевичеві багато допоміг Т. Липинський (еміґрант з Наддніпрянщини). Жив він у Кракові і приїздив спеціяльно на Гуцульщину, разом з Хоткевичем, вишукували мотиви для декорацій по горах.

В архіві Хоткевича зберігається коло 400 етюдів, які він намалював за той час*).

Гуцули мали приїхати зі своїх гір, Олекса Ремез — з Буковини. Все мусіло бути готове, і всі мусіли з'їхатися в один час.

Автор статті в "Ділі" ч. 235 говорить за підписом К. З., що Хоткевич замість аматорського гуртка організує правдивий гуцульський театр, що мав зобразити на сцені гуцульське житє та звичаї з усею красою та ориґінальностю; навіть декорації мають бути специяльні: мають вірно віддавати гуцульські будинки і дику красу гірської природи.

...На перший погляд виглядає сама ідея такого театру доволі дивною. Передовсім що до акторів: видобути гуцулів з найдальших верхів та неприступних нетрів, випустити на сцену людей, що ніколи сцени не бачили, вчити їх грати, як вони ніколи в життю не грали... Чи не буде то виглядати на тресуру хоч би найліпшу?

...Досить побувати на пробах та поговорити з ініциятором театру Г. Хоткевичем, щоби зрозуміти хибність такої думки".

Автор статі побував на кількох пробах, про які він говорить:

"Я бачив, як поволи з недисциплінованої маси режисер добуває те, о що йому ходить — красу.

І то своєрідну, природну нашу аж до дна. Мушу признати, що навіть на пробах, без декораций, без ефектів — вже видно, що робота не йде на марно, та що справді є що показати світови. Якось глибоко інтензивно відчуваєся народну красу, бачучи її живою в ярких образах. Репертуар (побіч "Верховинців") — три гуцульські драми написані Хоткевичем. Від часів Федьковича — ніхто не зобразив в літературі всесторонно вдачі та життя гуцулів, сего найкращого та найбільш ориґінального з українських племен. Г. Хоткевич студіює гуцульське житє від шістьох літ і йому удалося вивести на сцену гуцулів усіх проявах кого житя".

Далі автор переповідає зміст цих п'єс, в яких Хоткевич так живо і яскраво зумів відобразити фолкльор, гуцульську демонологію та героїку.

"Вже з того, що я бачив, уявляю собі як свобідно і яскраво відограють гуцули ті пєси. Бо гуцул в дійсності мов створений до сцени — так свобідно тримається, так весело веде дияльоґ, так природно та оживлено виходять у нього навіть найтяжші гуртові сцени. Правда, се вимагає величезного вкладу праці, але єї режисер не щадить. До того ще треба побороти всякі перепони, от хоч би недостачу гроша або темноту народну, і т. д."

Паралельно Хоткевич зорганізував майстерню гуцульських виробів, хотів познайомити з гуцульськими виробами Наддніпрянщину, піднести гуцульський промисел, а при цьому добути кошти на утримання театру. Справа переїзду затримувалася. З колективом майстрів була зібрана концертова колеґія; отже вони мусіли разом пересуватися й існувати з прибутків від продажу виробів. Добралися до Харкова, Москви, побували в Одессі. Режисером театру був тоді вже не Ремез, а Лесь Курбас. Про театр заговорила російська преса, ансамбль викликав велику зацікавленність окремих діячів мистецтва, театру і музики. Артист Варламов взявся за справу улаштування концерту при царському дворі, а з тим поставити і питання про перевіз театру і таким чином добути кошти, бо їх бракувало.

Зацікавленість театром набувала ширшого значення, ним почали цікавитися всі. Пізніше оповідав Хоткевичеві Йосип Гулейчук, як це раз до нього, до його скромної халабуди, приїхав ад'ютант наслідника престолу з проханням наслідника показати йому гуцульський театр, про який він так багато чув; давалися й кошти, одначе без організатора діло не пішло, а він, натхненник цієї справи, Гнат Хоткевич, перебував тоді у Лукіянівській в'язниці...

В архіві Хоткевича зберігається листування гуцулів з Хоткевичем, рецензії, програми, афіші.

З листів бачимо, що з усіх киян єдина Марія Заньковецька зрозуміла Хоткевича, рада була йому допомогти, але не мала чим, бо все, що мала, роздала, а те, що зуміла її мати приберегти, лежало до певного терміну і раніше не можна було його взяти. Отже, Заньковецька заклала до льомбарду всі свої брилянти і ті гроші дала Хоткевичеві на театральну справу. В той час у горах зорганізувалося 12 душ гуцулів і їхали до Хоткевича, що був уже на волі, доїхали до Чернівців, а передовий післанець уже був за межами кордону, у Новоселиці, як вибухла війна... Передового арештовано, як австрійського шпига, гуцулів-майстрів, як австрійських підданих, інтерновано, а Хоткевич лишився з сім’єю з великими боргами, з дня на день чекаючи арешту або висилки.

І він, непоправний фантаст, ще 1928 році підняв питання про організацію такого театру та серії етнографічних концертів, а Ремез, ніби відчуваючи за 1000 км думки Хоткевичеві, прислав листа з Одеси, в якому просив дати п'єси з гуцульського життя для Одеського театру, де він був режисером та закликав Хоткевича до співпраці. І в той саме час Хоткевич закінчував свою роботу з історії Галицького театру, яку він розпочав театром народним і середньовічним і довів до 1916 року, використавши всі можливі матеріяли.

*) Перед війною Харківський театр імени Шевченка готував до постанови "Довбуша". На прохання артиста Маріяна Кришельницького авторка цих рядків давала ці етюди артистові маляреві Меллерові, і вони послужили цінним матеріялом для постанови настільки, що не треба було посилати людей до Західної України для ознайомлення з Гуцульщиною.

[Наші дні, 01.11.1943]