введена на основі цїсарского рескрипту від початку 1893/94 року шкільного не буде ще обсаджена з сим півроком з тої причини, що не полагоджено ще справи именованя професора.
По введеню сеї катедри рускої исторії очевидно мусїла зараз виринути квестія кандидата на сю катедру. Поперед всего почато оглядати ся за кандидатом в Австрії, взглядно в Галичинї. Охочих на сю катедру межи так зв. gente Rutheni natione Poloni наставилось було кількох, але швидко осїли, зміркувавши, що правительство чей-же не схоче провокувати Русинів, обсаджуючи катедру рускої исторії Поляком. З між Русинів галицких звернено увагу на одного — д-ра Юліяна Целевича — та смерть перетяла нитку житя того ученого професора рускої ґімназії. А що на австрійскі університети дуже часто покликують учених з-за границї, а особливо польскі університети, львівскій і краківскій, богаті в заграничних учених, — то і в сїм случаю треба було розглянутись межи ученими историками в Россії, що займають ся исторією Руси-України.
Розуміє ся, в першій лінії мусїло ся звернути увагу на ученого професора в кіївскім університетї Володимира Антоновича, котрий виховав цїлу школу молодших историків [так як і Львові пок. професор Ліске] — а в дальшій лінії, коли-б сам проф. Антонович не міг за-для якихсь перешкод катедри у Львові обняти, на когось из єго найздібнїйших а трудолюбивих учеників. Многі з таких учеників професора В. Антоновича займають нинї катедри по університетах россійских — а своїми науковими роботами так привязані до своїх міст університетских [як н. пр. учений историк професор Дм. Багалїй в Харкові і другі], що ледви схотїли би відривати ся від початих своїх робіт по архівах. Але мусїв звернути увагу на себе один молодий учений в Кіїві, зі школи проф. В. Антоновича, автор обємистої і знаменитої працї "Исторія Кіѣвскої землї", з котрої один уступ ми сего року в скороченю подали нашим читателям в фейлєтонах "Дѣла" — Михайло Грушевскій. [П. Грушевскій написав уже більше жерелових праць з исторії руско-україньскої, але наведена праця єсть найголовнїйша.] П. Грушевскій своєю "Исторією Кіѣвскої землї" став відомим в славяньскім світї науковім, а фахова критика россійска і польска віддала єго праци заслужену похвалу. Отже як зі сторони наукової кваліфікації загально признано М. Грушевского спосібним до евентуального обнятя катедри рускої исторії у Львові, так ще з другої сторони М. Грушевскій евентуально найлекше міг би катедру сю обняти, именно з того взгляду, що він доси ще, так сказати-б, не прикував себе, як другі, старші від него наші историки до якогось россійского університету.
Отсе були зовсїм натуральні і ясні мотиви, за-для яких фільософічний факультет львівского університету предложив міністерству з кінцем липня с. р. на першім місци славнозвістного ученого професора Володимира Антоновича, а на другім місци молодого ученого Михайла Грушевского яко кандидатів на катедру рускої исторії в університетї у Львові.
Міністерство австрійске мусить тепер перевести переговори в тій справі з міністерством россійским, а полагодженє всїх формальностей вимагає чимало часу, то через те справа мусить проволїчись і з початком сего року шкільного катедра рускої исторії в університетї львівскім не буде ще обсаджена.
Безперечно оно шкода, що вже з сим роком шкільним не могли початись виклади рускої исторії, але винувати за се нїкого не можна, — коли-ж би вже конче хотїти кого винувати, то хиба себе самих, що у нас, галицких Русинів, так мало людей віддаючих ся наукам, що нераз нема ким обсадити якусь важну катедру університетску... Впрочім з огляду на те, що в сїм випадку йде о обсаду катедри як найлучшою силою, невелика проволока тратить на значіню: лучше обсадити катедру о курс пізнїйше доброю силою, нїж зараз а слабою. Ми-ж думаємо, що справа обсади катедри исторії може і повинна рішитись до пів року.
Можна рівно-ж мати надїю, що катедра рускої исторії буде обсаджена по мисли бажаня Русинів і вимогів науки, котрим вираз дав фільософічний видїл університету львівского своїм предложенєм міністерству просвіти. Практика показує, що правительство россійске не перебиває переходити професорам зі своїх університетів до університетів заграничних, навіть таким, котрі из заграницї покликані були до столичного університету петербургского [як от професорови Ягичеви, покликаному з Берлина до Петербурга, перейти до Відня], то й годї сумнїватись, щоби правительство россійске не згодилось на увільненє професора Антоновича з катедри исторії в університетї кіївскі для переходу на університет львівскій, — тим більше, що проф. Антонович вислужив уже лїта професорскої університетскої служби, а нинї займав катедру в Кіїві на основі запросин практикованих в россійских університетах.
[Дѣло]
04.09.1893