Не вбірайтесь в чуже пірє!

 

Два роки домагають ся Українцї громади Богородицї грубешівського повіту на Холмщинї української школи і досї не можуть добити ся свого. Вносили самі місцеві громадяне подання до окупаційних властей про заснуваннє школи, вносив поданнє в сїй справі до австро-угорського мінїстерства закордонних справ і до австро-угорської начальної команди армії Союз визволення України, але нїчого з того не вийшло. Було се рівно рік тому назад і досї Союз навіть відповіди на своє поданнє не одержав, а громада досї лишаєть ся без української школи. І се не єдиний випадок. Те саме було в инших громадах Холмщини і в самім Холмі. І скрізь культурні домагання українського населення розбивали ся об глуху стїну польонїзаційної системи австро-угорських окупаційних властей, а інїціятори тих домагань попадали в підозріннє і наражались на переслїдування ріжних Цкржевіцєлїв польськосці на кресах всходнїх".

 

Се нечуване, виїмкове в своїм родї відношеннє австро-угорських окупаційних властей до української школи варте як найширшого спопуляризування на доказ, яка то безпримірна безсторонність й культурна дбайливість панує в полїтицї австро-угорського правительства у відношенню до українського населення окупованих земель та на яку велику вдячність заслужила собі австро-угорська монархія від українського народу за ту "культурну" місію, яку виконала її армія на Холмщинї й Волинї.

 

А вона серіозно рахує на сю вдячність. Ось в "Ілюстрованім додатку"' до "Відродження України", видаванім австро-угорським мінїстерством війни, мабуть для придбання українських симпатій, знаходимо в ч. 2 з липня місяця 1918 р. статю п. з. "Культурна праця австро-угорських військ на Українї". Якийсь мало освідомлений редактор "Закордонної преси" у Київі прочитав сю статю, взяв її зміст за чисту монету і передрукував довший уступ у себе, не підозріваючи, що має до дїла з маленьким обманством.

 

Дїло йде про українське шкільництво в окупованій Волинї, яке має бути тою "культурною працею австро-угорських військ". "Австро-угорські військові власти — читаємо в "Ілюстрованім додатку" — не тілько що позволили на отвореннє українських шкіл, але й чинно їм пособляли. Вони ревно заходять ся лїчити духові рани й загладжувати спустошення, що їх завдавала українському народови на протязї близько 300 лїт Росія, сердечна приятелька французьких, анґлїйських та американських балакунів"... І далї: "нїякі найгарнїйші антантські фрази не можуть рівняти ся з сими проречистими дїлами, які творить австро-угорська армія собі на хвалу, а українському народови на користь".

 

Тенденція сеї несмачної самореклями аж надто виразна, але не про се ходить. Ходить нам про те, яку дїйсно ролю відограла австро-угорська армія, себто окупаційна військова адмінїстрація у викликанню й піднесенню українського культурного життя в окупованих українських землях?

 

Про Холмщину вже знаємо, які "проречисті дїла" творить там австро-угорська армія. Щодо Волинї, то й тут заслуги її не менші, як в Холмщинї. Цїла окупована українська Волинь під опікою австро-угорської армії вкрила ся польськими школами й польськими просвітними орґанїзаціями. А коли істнує тут кількадесять українських шкіл, то повстали вони помимо австро-угорських окупаційних властей і проти їх волї, заходами одиниць української народности з поміж австрійських жовнїрів, які за се карали ся відтак усуненнєм з Волинї, та заходами українських сїчових стрільцїв, яких також за се усунено з Волинї. Матеріяльних засобів на волинські українські школи достарчав головно Союз визволення України, а збирав їх серед полонених Українцїв і галицьких та буковинських Українцїв. Аж пізнїйше почали окружні команди приходити з деякою помічю поодиноким школам і взагалї толєрувати покликані без них і проти них українські школи.

 

Отже заслуг тут австро-угорської армії нема нїяких, хиба та одна заслуга, що все-таки "позволила" на істнуваннє українських шкіл, що не заборонила, не здавила в зародку приватної інїціятиви самих Українцїв, австрійських і місцевих, як се зробила на Холмщинї, зрівнуючись тут з "сердечною приятелькою французьких, анґлїйських та американських балакунів! Бо заборонити українські школи в Холмщинї, не допустити тут до заснування української часописи, се значить дїйсно зрівнятись з покійницею Росією.

 

Не винна очевидно в сїм австро-угорська армія, як така. Винна полїтика керуючих орґанів держави, що пішла на услуги польського імперіялїзму й довела до обсади цїлої окупаційної адмінїстрації переважно Поляками, які так повели дїло, що "культурна праця австро-угорської армії" була для українського населення камінєм замісць хлїба. Українцї в австро-угорській окупації не бачуть і не знають Австро-Угорщини, тільки бачуть і гірко на своїй шкірі відчувають Польщу.

 

"Тяжку хвилю — пише до нас один селянин з Холмщини — переживав наш холмський нарід від тих нїкчемних Поляків. Вони насміхають ся над нашим руським народом. А як буде наша дорога Холмщина прилучена до Польщі, тодї пропаде наш многострадальний нарід. А що вони виробляють тепер нашому народови, жаль серце стискає, як дивити ся на се"... Ось тут, в сїм голосї розпуки, хай охочі шукають заслуг для австро-угорської армії, а що до культурної працї для українського населення в окупованих земелях, то... не вбірайтссь, панове, в чуже пірє!

 

Вістник полїтики, лїтератури й життя

18.08.1918