«Зі зростанням темпу змін сам сенс бути людиною, скорше всього, мутуватиме, а фізичні та когнітивні структури випаруються»

Забудьте про програмування: найкраще, чому можете навчити дітей, – це винаходити. В цьому ексклюзивному уривку зі своєї нової книги автор "Homo Sapiens" показує, що приготував для людства 2050-й рік.

Частина перша: зміна – єдина константа

Людство стикається з безпрецедентними революціями, всі наші старі історії розсипаються, і замість них наразі нема жодної нової історії. Як ми можемо підготувати себе і своїх дітей до світу таких безпрецедентних перетворень і радикальних невизначеностей? Дитина, народжена сьогодні, буде мати тридцять з гаком в 2050 році. Якщо все піде добре, то ця дитина ще буде жити в 2100 році і, може, навіть буде активним громадянином 22-го століття. Чого ми повинні навчити цю дитину, щоб допомогло їй вижити і процвітати в світі 2050-го або 22-го століття? Які навички їй знадобляться для того, щоб влаштуватися на роботу, зрозуміти, що відбувається навколо, і зорієнтуватися в лабіринті життя?

Оскільки, на жаль, ніхто не знає, який вигляд матиме світ в 2050 році, – не кажучи вже про 2100-й, – ми не знаємо відповідей на ці питання. Звичайно, люди ніколи не могли точно передбачити майбутнє. Але сьогодні це складніше, ніж будь-коли раніше, бо як тільки технології дозволять нам запроектовувати тіла, мозок і розум, ми більше не можемо бути впевнені ні в чому, включно з тим, що раніше здавалося незмінним і вічним.

Тисячу років тому, у 1018 році, люди багато чого не знали про майбутнє, але тим не менше вони були переконані, що основні риси людського суспільства не зміняться. Якщо ви жили в Китаї в 1018 році, ви знали, що до 1050 року Імперія Сун може впасти, кидані можуть вторгнутися з півночі, а пошесті можуть вбити мільйони. Однак було ясно, що навіть в 1050 році більшість людей будуть, як і раніше, працювати землеробами і ткачами, правителі, як і раніше, будуть покладатися на людей, щоб укомплектувати свої армії і бюрократії, чоловіки далі домінуватимуть над жінками, життя триватиме приблизно ті самі 40 років і людське тіло залишиться точно таке ж саме. Тому в 1018 році бідніші китайські батьки вчили своїх дітей, як вирощувати риж або ткати шовк, а багатші – вчили своїх хлопчиків читати конфуціанську класику, каліграфічно писати або битися верхи, а своїх дівчаток вчили бути скромними і слухняними домогосподинями. Було очевидно, що в 1050-му знадобляться саме такі навички.

На відміну від цього, сьогодні ми поняття не маємо, яким буде Китай або решта світу в 2050 році. Ми не знаємо, як люди будуть заробляти на життя, ми не знаємо, як будуть функціонувати армії чи бюрократія, і ми не знаємо, якими будуть гендерні відносини. Деякі люди, правдоподібно, будуть жити значно довше, ніж сьогодні, а саме людське тіло може зазнати безпрецедентної революції завдяки біоінженерії і прямому інтерфейсу мозок-комп'ютер. Велика частина того, чому діти вчаться нині, до 2050 року стане неактуальним.

Нині дуже багато шкіл зациклені на зазубрюванні інформації. В минулому це мало сенс, бо інформації було мало і навіть повільна циркуляція наявної інформації постійно блокувалась цензурою. Якщо ви жили, скажімо, в маленькому провінційному містечку в Мексиці в 1800 році, вам було важко взнати щось більше про ширший світ. Не було ні радіо, ні телебачення, ні щоденних газет, ні публічних бібліотек. Навіть якщо ви вміли читати і мали доступ до приватної бібліотеки, не надто було що читати, крім романів та релігійних трактатів. Іспанська імперія жорстко цензурувала всі тексти, друковані на місцях, і ззовні імпортувати дозволяла тільки крапельку перевірених публікацій. Те саме можна сказати і про провінційні міста Росії, Індії, Туреччини чи Китаю. Прорив прийшов, коли з'явилися сучасні школи, в яких кожна дитина вчилася читати й писати і в яких викладали основні факти географії, історії, біології

А в 21-му столітті ми затоплені величезною кількістю інформації, і цензори навіть не намагаються її блокувати. Замість цього вони поширюють дезінформацію або відволікають нас непотрібною інформацією. Якщо ви живете в якомусь провінційному мексиканському містечку і у вас є смартфон, то ви можете потратити цілі життя, просто читаючи вікіпедію, оглядаючи TED-виступи та навчаючись на безкоштовних онлайн-курсах. Жоден уряд і сподіватися не може приховати всю інформацію, яка йому не подобається. З іншого боку, небезпечно легко залити громадськість суперечливими повідомленнями і відволікти увагу. Люди в усьому світі перебувають на відстані одного кліку від останніх повідомлень про те, що бомбардують Алеппо чи що тане крижаний покров в Арктиці, але суперечливих акаунтів так багато, що важко зрозуміти, кому вірити. Крім того, на віддалі всього одного кліку є незліченна кількість інших речей, тому важко зосередитися, і коли політика або наука виглядають занадто скомплікованими, виникає спокуса перемкнутися на відео милих котиків, пліток про знаменитостей чи порно.

В такому світі вчителю не треба давати учням більше інформації. Вони її вже мають аж занадто. Натомість людям потрібна здатність осмислювати інформацію, відрізняти те, що важливо, від того, що не важливо, і, насамперед, об'єднувати велику кількість фрагментарної інформації в загальну картину світу.

Правду кажучи, це був ідеал західної ліберальної освіти протягом століть, але навіть досі багато західних шкіл доволі мляві в його досягненні. Вчителі дозволили собі зосередитися на впиханню даних, заохочуючи учнів "осмислювати самостійно". Через страх авторитаризму ліберальні школи особливо жахались великих наративів. Вони припускали, що коли давати студентам багато даних і трохи свободи, то студенти будуть створювати власну картину світу, і навіть якщо це покоління не зможе синтезувати всі дані в послідовну і змістовну версію світу, то в майбутньому буде достатньо часу, щоб вибудувати добрий синтез. Тепер у нас час закінчився. Рішення, які ми приймемо в найближчі десятиліття, будуть визначати майбутнє самого життя, а ми можемо приймати ці рішення тільки на основі нашої нинішньої візії світу. Якщо цьому поколінню бракне всеосяжного погляду на космос, то майбутнє життя буде визначатися випадком.

Частина друга: час пішов

Крім інформації, більшість шкіл також приділяє надто багато уваги, щоб надати учням набір заздалегідь окреслених навичок, таких як вміти розв'язати диференціальні рівняння, написати комп'ютерний код на C++, ідентифікувати хімічні речовини у пробірці або розмовляти китайською мовою. Тим не менш, оскільки ми поняття не маємо, якими будуть світ і ринок праці в 2050 році, то так направду, ми не знаємо, які саме навички знадобляться людям. Ми можемо інвестувати багато зусиль, навчаючи дітей писати на C++ або говорити по-китайськи, а виявиться, що до 2050 року штучний інтелект може кодувати програмне забезпечення значно краще за людей і новий додаток Google Translate дозволить вести майже бездоганну розмову на мандаринському, кантонському або гакському діалекті, хоча ви знаєте тільки сказати "Ні хао".

То чому ж ми повинні навчати? Багато педагогічних експертів стверджують, що школи мають перейти до викладання "чотирьох К" – критичного мислення, комунікації, колаборації і креативності. В ширшому плані, школи повинні приглушити ставку на технічні вміння, а наголос зробити на універсальні життєві навички. Найважливішим з усіх буде вміння справлятися зі змінами, дізнаватися нове і зберігати душевну рівновагу в незнайомих ситуаціях. Для того, щоб іти в ногу зі світом 2050 року, вам потрібно буде не просто винаходити нові ідеї і продукти, вам, перш за все, потрібно буде перевинаходити себе знову і знову.

Бо зі зростанням темпів змін — і не тільки в економіці — сам сенс "бути людиною", скорше всього, мутуватиме. В 1848 році Комуністичний маніфест проголосив, що "все застигле випарюється". Маркс і Енгельс, однак, думали головним чином про соціальні і економічні структури. До 2048 року фізичні та когнітивні структури також випаруються в повітря або в хмару бітів даних.

У 1848 році мільйони людей втрачали роботу на сільських фермах і вирушали у великі міста, щоб працювати на заводах. Але неймовірно було, щоб вони, діставшись до великого міста, змінили свою стать або додали собі шостий змисл. І коли би вони знайшли роботу на якійсь текстильній фабриці, то могли би розраховувати залишитися в цій професії до кінця свого трудового життя.

До 2048 року людям, можливо, доведеться зіткнутися з міграцією в кіберпростір, з плинною ґендерною ідентичністю і з новими генерованими комп'ютерними імплантатами сенсорними відчуттями. Якщо вони знайдуть як роботу, так і сенс у розробці останнього писку моди для гри в 3D-віртуальній реальності, то за десятиріччя не тільки ця конкретна професія, але і всі робочі місця, що вимагають такого рівня художньої творчості, можуть відійти до штучного інтелекту. Отже, у віці 25 років ви позиціонуєте себе на сайті знайомств як "двадцятип'ятирічна гетеросексуальна жінка, яка живе в Лондоні і працює в магазині мод". У 35 років ви говорите, що ви "гендерно-неспецифічна людина, що проходить коригування віку, чия неокортиксальна діяльність відбувається в основному у віртуальному світі NewCosmos і чия життєва місія полягає в тому, щоб іти туди, де ще не було жодного модельєра". У 45 років і знайомства, і визначення себе буде старомодним. Ви просто зачекаєте, щоб алгоритм знайшов (або створив) ідеальну пару для вас. Щодо графічних сенсів дизайнерського мистецтва, то алгоритми настільки безповоротно вас перевершать, що, дивлячись на ваші коронні досягнення в попередніх десятиліттях, ви відчуваєте не гордість, а зніяковіння. А у ваші 45 у вас попереду ще багато десятиліть радикальних змін.

Не сприймайте, будь ласка, цей сценарій буквально. Ніхто не може передбачити конкретних змін, які ми побачимо. Будь-який конкретний сценарій буде, скоріш за все, далеким від істини. Якщо хтось описує вам світ середини 21-го століття і це звучить як наукова фантастика, то він, радше, є помилковим. Але якщо хтось описує вам світ середини 21-го століття і це не звучить як наукова фантастика — то він точно є помилковим. Ми не можем мати впевненості в конкретиці, а єдиною певністю є самі зміни.

Такі глибокі зміни можуть цілковито змінити базову структуру життя, зробивши дискретність її найхарактернішою рисою. З незапам'ятних часів життя ділилось на дві взаємодоповнювальні частини: період навчання і період роботи. В першій частині життя ви накопичували інформацію, розвивали навички, будували світогляд, творили стійку ідентичність. Навіть якщо у свої 15 років ви провели більшу частину дня, працюючи на родинному рижовому полі  (а не у формальній школі), то найголовніше, що ви робили, це вчилися: як вирощувати риж, як вести переговори із захланними гендлярами рижом з великого міста і як вирішувати з іншими селянами конфлікти за землю та за воду. В другій частині житті ви покладалися на свої накопичені навички, щоб орієнтуватися у світі, заробляти на життя і робити свій внесок у суспільство. Звичайно, навіть у 50 років ви продовжували дізнаватися щось нове про риж, про гендлярів і про конфлікти, але це була лише незначна корекція добре відточених навичок.

До середини 21-го століття прискорення змін та збільшення тривалості життя зроблять цю традиційну модель застарілою. Життя буде тріщати по швах, і буде все менше і менше тяглості між різними періодами життя. "Хто я?" буде більш нагальним і скомплікованим питанням, ніж будь-коли раніше.

Це, ймовірно, буде викликати величезного рівня стреси. Зміни – це майже завжди стрес, і після певного віку більшість людей просто не любить змін. Коли тобі 15, то все твоє життя є суцільною зміною. Твоє тіло росте, твій розум розвивається, твої стосунки поглиблюються. Все перебуває в русі і все є новим. Ти зайнятий винаходженням себе. Більшість підлітків це відлякує, але в той же час і захоплює. Перед тобою відкриваються нові перспективи, і тобі належить підкорити цілий світ. Коли вам за п'ятдесят, то ви вже не хочете змінюватися, і більшість людей вже відмовилися завойовувати світ. Був там, зробив це, дістав футболку. Тепер ви преферуєте стабільність. Ви вклали так багато у свої навички, свою кар'єру, свою особистість і у свій світогляд, що не хочете починати все спочатку. Що важче ви працювали над створенням чогось, то тяжче це щось відпустити і звільнити місце для чогось нового. Ви все ще можете плекати новий досвід і робити незначні корективи, але більшість людей в свої п'ятдесят не готові перебудувати глибокі структури своєї ідентичності і особистості.

У цього є неврологічні причини. Хоча дорослий мозок виявився гнучкішим та мінливішим, ніж вважали колись, все ж він менш податливий, ніж підлітковий. Перепідключення нейронів і перемонтаж синапсів – дуже важка робота. Але в 21-му столітті навряд чи можна буде дозволити собі стабільність. Якщо ви спробуєте зберегти якусь стабільну ідентичність, роботу або світогляд, то ризикуєте лишитися позаду, коли світ зі свистом пролітає повз вас. Враховуючи, що тривалість життя, скоріш за все, збільшиться, вам, можливо, доведеться провести багато десятиліть як старомодний невіглас. Щоб залишатися релевантним не тільки економічно, але насамперед соціально – вам потрібна буде здатність постійно вчитися і перевинаходити себе у п'ятдесят так само природньо, як в молодому віці.

В міру того, як незвичність ставатиме новою нормою, ваш минулий досвід, а також минулий досвід всього людства ставатиме все менш надійним провідником. Люди як індивідууми, так і людство в цілому все частіше будуть стикатися з речами, з якими ніхто ніколи раніше не стикався, такими, як суперінтелектуальні машини, спроектовані тіла, алгоритми, які можуть маніпулювати вашими емоціями з надприродною точністю, швидкі антропогенні кліматичні катаклізми і необхідність міняти свою професію кожне десятиліття. Що правильно робити, коли стикаєшся з абсолютно безпрецедентною ситуацією? Як маєш діяти, коли тебе заливає величезна кількість інформації і немає абсолютно ніякого способу, щоб могти все це сприйняти та проаналізувати? Як жити в світі, де глибока невизначеність – не помилка, а характерна риса?

Щоб вижити і процвітати в такому світі, вам знадобиться значна розумова гнучкість і великі резерви емоційної рівноваги. Вам доведеться неодноразово лишати позаду те, що ви знаєте краще за всіх, і відчувати себе як вдома з невідомим. На жаль, навчити дітей сприймати невідоме і зберігати душевну рівновагу набагато важче, ніж навчити їх фізичних рівнянь чи причин Першої світової війни. Ви не можете навчитися стійкості, читаючи або слухаючи лекцію. Самим вчителям, як правило, не вистачає тої розумової гнучкості, що вимагає 21-е століття, бо вони самі є продуктом старої освітньої системи.

Промислова революція заповіла нам теорію конвеєрної освіти. В центрі міста розташована велика бетонна будівля, поділена на безліч ідентичних кімнат, кожна з яких оснащена рядами столів і стільців. При звуці дзвоника ви йдете в одну з цих кімнат разом з тридцятьма іншими дітьми, які народилися в один рік з вами. Щогодини приходить якийсь дорослий і починає говорити. Всі вони отримають зарплату від уряду. Один з них розповідає вам про форму Землі, інший – про минуле людей, а третій – про людське тіло. Легко насміхатися з цієї моделі, і майже всі погодяться, що незалежно від її попередніх досягнень тепер вона банкрут. Але ми досі не створили життєздатної альтернативи. Гнучкої, звичайно, альтернативи, яку можна реалізувати і у сільській Мексиці, а не тільки в престижних каліфорнійських передмістях.

Частина третя: Гакінг людей

Тому найкраща порада, яку я міг би дати 15-річній дитині, що зависла в застарілій школі десь в Мексиці, Індії чи Алабамі: не надто покладайтеся на дорослих. Більшість з них хочуть добра, але вони просто не розуміють світу. В минулому було відносно безпечно зробити ставку на те, щоб йти за дорослими, бо вони добре знали світ, і світ змінювався повільно. Але 21-е століття буде іншим. Через зростаючий темп змін ви ніколи не можете бути впевнені, чи те, що кажуть дорослі, є вічною мудрістю чи застарілим упередженням.

Так на що ж можна натомість покластися? Технології? Це ще ризиковніша гра. Технологія може вам дуже допомогти, але якщо технологія отримає надто багато влади над вашим життям, ви можете стати заручником її аґенди. Тисячі років тому люди винайшли сільське господарство, але ця технологія збагатила лише крихітну еліту, поневоливши при цьому більшість людей. Більшість людей працювали від сходу до заходу, полячи бур'яни, носячи відра з водою і збираючи кукурудзу під палючим сонцем. Це може статися і з вами.

Технології – це не є погано. Якщо знаєш, чого хочеш в житті, технології можуть допомогти тобі в цьому. Але якщо ти не знаєш, чого хочеш в житті, технології буде дуже легко сформувати свої цілі для тебе і взяти під контроль твоє життя. Що краще технології розумітимуть людей, то частіше і частіше ти можеш служити їм, а не вони служити тобі. Ви бачили тих зомбі, які блукають вулицями зі обличчями, приклеєними до смартфонів? Як ви думаєте: це вони контролюють технологію чи технологія контролює їх?

Тоді, отже, ви повинні покладатися на себе? Звучить класно на вулиці Сезам або в старомодному діснеївському фільмі, але в реальному житті це так добре не працює. Навіть Дісней це усвідомлює. Як і Райлі Андерсен з "Думками навиворіт", більшість людей навряд чи знають себе, і коли вони намагаються "слухати себе", вони легко стають жертвами зовнішніх маніпуляцій. Голос, який ми чуємо в наших головах, ніколи не був надійним, бо він завжди відображав державну пропаганду, ідеологічне промивання мізків і комерційну рекламу, не кажучи вже про біохімічні помилки.

В міру вдосконалення біотехнології і машинного навчання ставатиме легше маніпулювати найглибшими емоціями і бажаннями людей, і просто йти за покликом свого серця ставатиме небезпечніше, ніж будь-коли. Коли Coca-Cola, Amazon, Baidu або уряд знають, як смикати за ниточки вашого серця і натискати на кнопки вашого мозку, то чи ви все ще зможете вказати на різницю між своєю самістю і тою, що її продають вам маркетологи?

Щоб досягти успіху в такому нелегкому завданні, вам треба наполегливо працювати, щоб краще пізнати свою операційну систему. Знати, хто ти і що хочеш від життя. Це, звичайно, найстаріша порада в цій книзі: пізнай самого себе. Протягом тисяч років філософи і пророки переконували людей пізнати самих себе. Але ця порада ніколи не була актуальнішою, ніж в 21-му столітті, бо на відміну від часів Лао Цзи чи Сократа, нині у вас є серйозна конкуренція. Coca-Cola, Amazon, Baidu і уряд все рвуться гакнути вас. Не ваш смартфон, не ваш комп'ютер, і не ваш банківський рахунок – вони рвуться, щоб зламати вас і вашу органічну операційну систему. Ви, напевно, чули, що ми живемо в епоху гакінгу комп'ютерів, але це навіть не півправди. Правда в тому, що ми живемо в епоху гакінгу людей.

Алгоритми стежать за тобою просто зараз. Вони дивляться, куди ти йдеш, що купуєш, з ким зустрічаєшся. Скоро вони будуть контролювати кожен твій крок, кожен твій подих, кожен удар твого серця. Вони покладаються на біґдата і машинне навчання, щоб пізнати тебе краще і краще. І як тільки ці алгоритми пізнаються тебе краще, ніж ти сам знаєш себе, вони зможуть контролювати і маніпулювати тобою, і ти не надто що зможеш з цим зробити. Ти будеш жити в матриці або в Шоу Трумена. Зрештою, це просте емпіричне питання: якщо алгоритми реально зрозуміють те, що відбувається всередині вас, краще, ніж це розумієте ви, то влада перейде до них.

Ви, звичайно, можете бути абсолютно щасливими, віддаючи всі повноваження алгоритмам і довіряючи їм вирішувати для вас і для решти світу. Якщо це так, то просто розслабтеся і насолоджуйтеся поїздкою. Вам не треба нічого з цим робити. Алгоритми подбають про все. Однак, якщо ви хочете зберегти певний контроль над своїм персональним існуванням і своїм майбутнім життям, вам треба працювати швидше, ніж алгоритми, швидше, ніж Amazon і уряд, і пізнати себе перед тим, як вони це зроблять. Щоб швидко бігти, не беріть з собою багато багажу. Залиште всі свої ілюзії. Вони є дуже важкими.

Книга Юваля Ноя Гарарі "21 урок для 21-го століття" (видавництво "Vintage Digital") надійде в продаж 30 серпня

Yuval Noah Harari
What the year 2050 has in store for humankind
Wired, 12.08.2018
Зреферував О.Д,