Український article

Article, що зветься по-вкраїнському «родівником», а по-російському «членом», становить характеристичну рису чималої групи мов індо-європейської сім'ї. Він єсть у старо- й ново­грецькій, у германських і романських мовах. Слов'янську галузь з цього боку репрезентує звичайно постпозитивний артикль мови болгарської -ота, -та, -то:  конь-тъ, жена-та, имя-то, добро-то вино й т. инш. Займенника тот, та, то із зна­чінням постпозитивного артикля також широко вживають на території всіх північних і де-яких південних російських діялектів: дом-от, изба-та, масло-то, старуху-ту, бабы-те й т. инш. Цілком нормально відмінюючись, як у наведених допіру прикладах, форма тот, безперечно, має силу артикля-родівника, подібного до німецького der, die, das або до франц. lе, la... Такий артикль- родівник частенько трапляється в найстаровинніших пам'ятках російської мови, навіть у письменників XVII століття, а надто часто у відомого протопопа Авакума (ум. 1681 р.), наприклад: «напиши и ты рабу-тому христову, как богородица беса-того в руках-тех мяла... и как муравьи-те... и как бес-от дрова-те сожег и как келья-та обгорела... и как ты кричал на небо-то». Вживання оцього постпозитивного артикля-родівника було нор­мальним явищем у звичайній, буденній московській розмові не тільки XVII, а й XVIII ст. («смелость-ту делает сивуха». Аблесимов).

Проте, у всіх російських діялектах, південних і навіть північних, архаїчне правильне вживання всіх відмінків слова тот із значінням постпозитивного родівника давно вже пору­шено; їх дуже часто заступають тепер невідмінні часточки то або та, прилучаючись не тільки до іменників, а й до дієслів, прислівників і т. инш. А коли ми натрапляємо на вживання артикля у російських письменників навіть після-пушкинської доби (Даль, Гл. Успенський, Салтиков й инш.), то це не є орга­ничне явище їхнього літературного стилю, а лише засіб ілю­струвати простонародню мову певної місцевости («выхватил я нож-от». Даль)...

Питання про артикль у російській мові детально-розглянув відомий М. Г. Халанський у своїй розвідці «О члене в русском язьіке» (Изв. Отд. русск. яз. и словесн. Акад. Наук за 1901 р., т. VI, кн. З, стор. 127—169). Але ця розвідка цікава й нам; цікава тому, що, по-перше, констатує артикль у старих діялек­тах Київщини та Чернигівщини (стор. 135,136,156), а по-друге,— цілком заперечує його в молодших українських говорах (стор. 140, 149, 156).

Приймаючи аргументоване прикладами перше твердження Халанського — про артикль у старих київських та чернигівських діялектах, ми, базуючись на фактах народньої й письменницької української мови, категорично заперечуємо друге твердження його—про цілковиту відсутність артикля в молодших україн­ських говорах.

До речи додамо тут, що з цього приводу з Халанським ніхто не полемізував. Одначе, Ол. Оп. Потебня, говорячи про «Суб‘ективные средства изобразительности», згадував про вжи­вання в українській мові «местоимения указательного в смысле члена». (Из записок по теории словесности. Харков, 1905 р. Стор. 340.—344); в «Украинской грамматике» акад. Кримського також єсть кілька рядків, присвячених «Члену и его употре­блению» в українській мові (Укр. грамм. т. II, вип. І. Москва, 1907. Стор. 9—10); рядки Кримського скорочено переказав своїми словами Ів. Огієнко в «Курсе украинского язика» (Київ, 1918 і 1919); натяк на український артикль зроблено ще, напри­клад, в «Практическом курсе украинского язика» М. Гладкого (Житомир, 1918. Стор. 20), в «Увагах до сучасної української літературної мови» О. Курило (2-е вид. Київ, 1923. Стор. 54). Проте, всі ці зауваження й натяки порушують лише частину, цікавого нам питання, стосуються лише до того явища, що ми звемо його умовно article défini (чит. нашу розвідку далі), і не дають всебічної характеристики своєрідного українського артикля.

­—­—­—­—­—­—­—

Сучасна українська мова, як і стара, відома з писаних пам'яток, не потрібує такого артикля, що мав-би формальне значіння: відзначував би рід іменників і доповнював би їхню відміну (так було й у праслов'янській мові, і за доби, що її вже характеризують найранішні пам'ятки письменства старо-слов'ян­ського; порівн. до Халанського, стор. 162). Отже український артикль не тотожній із грецьким ὁ, ἠ, τὸ, — з німецьким der, die, das, — із франц. le, la або з болгарським «тъ, та, то». Рід українських іменників здавна й здебільшого характеризують їхні закінчення, а иноді й почасті значіння (натуральний рід). Одначе, де-які факти давніх пам'яток ілюструють уживання в україн­ській мові займенника, тот, та, то без вузько-вказівного зна­чіння, без відтінку анафоричности або плеонастичности... Відпо­відні приклади подав у своїй розвідці Халанський; із них надто цікавий зразок колишньої живої мови киян, а саме—промова Володимира Мономаха до князів під час Долобського з'їзду року 1111-го:—«сего не помишляєте, оже на весну начнеть смердъ тотъ орати лошадью тою, и приѣхавъ половчинъ, ударить смерда стрѣлою и поиметь лошадь ту» (Іпат. літопис, 191).

В новій взагалі і в сучасній українській мові, надто в порів­няннях, частенько трапляються випадки цього колишнього своєрідного артикля; ролю його виконує сучасний займенник той, та-тая, те-теє, погоджуючись родом, числом і відмінком із тим іменником, що до нього стосується. Говорячи словами Ол. Оп. Потебні, в таких пипадках «изобразительность дости­гается... определением отношения говорящего к предмету речи... Определенность отношения говорящего к предмету речи заста­вляет и слушателя относиться к этому предмету так же. Сюда... б) Представление предмета знакомым, известным, пред­стоящим воображению, посредством местоимения указательного в смысле члена. См. мое слово о П. И., 72: «а злата и серебра ни мало того потрепати...¹)» В млр.—поэтичное употребление местоимения в нар. п.:

            Та в неділеньку рано

            Чогось теє море грало.

            Там Марьечка потопала,

            К собі батенька бажала, свад. п.

К тому же состоянию мисли (т.-е. к живому представлению того, что еще не высказано) относится употребление местоимения, как указания не на предыдущее, а на последующее...

В млр. той и пр.—в сравнениях при як, мов, неначе. Этим оправдывается разумность сравнения, ибо таким образом то, с чем нечто сравнивается для уяснения, оказывается само ясним для говорящего, стоящим перед его мислью:... таке задёрне собі було, що до всякого так у вічи й лізе, як тая оса, Кв.; вони гудуть, Як тиї бджоли, ib. Бо́льшая конкретность такого пред­ставлення видна из сравнения его с более отвлеченним, с буває: «як вода, буває, греблю прорвавши, і біжить, і шумить, і реве і клекоче; так і Настуся, як з ким зчепиться», Кв. Снід.. (Из зап. по теор. словесн. Харьков, 1905. Стор. 340, 341, 343, 344).

Отже у випадках, мовляв, образотворчого характеру, зви­чайно, лише вказівний займенник той зовсім не має формальної сили артикля-родівника у вузькому розумінні цього слова (назву «артикль» ми беремо за техничний термін), губить своє обме­жене, примітивно-вказівне значіння й замісць того набирає своєрідної художньої, стилістичної ваги. Жива народня мова дуже часто вживає такого артикля, переважно в приказках, прислів‘ях та сентенціях, що мають загальний, або краще— узагальнений зміст і характер. За народньою мовою йдуть усі загалом представники української літературної мови, надто Т, Гр. Шевченко... В самому його «Кобзарі» ми помітили над триста ріжних випадків уживання українського артикля, і це дуже цікаве явище взагалі української мови становить до того ще й індивідуальну рису Шевченкового стилю.

­—­—­—­—­—­—­—­—­—­—­—­—

Буваючи в не-порівняннях, український артикль здебільшого лише підкреслює типовість певної поодинокої особи чи речи, ніби наголошує її, звертає увагу на її екстраординарність або винятковий стан. Приклади: «Вона серед ночи встає, і стереже добро своє, і дожидає того світу» (Шевченко. У нашім раї...). «Ти нездужаєш і встати, щоб хоч огонь той розвести» (ib.). «Де б же ти взяла тою барвінку заквітчатись» (Шевченко. Сотник). «Полечу, каже, зегзицею, тією чайкою-вдовицею» (Шев­ченко. Плач Ярославни). «Чи ти їла слізьми неполитий, а хоч раз тою хліба шматок» (Манжура. Нечесна). «Дали у віконце хлоп'яті сухого шматок тою хліба» (Грінченко. Шматок хліба). «Не знаю, куди глянуть, як той рот стулить, де ті руки діти» (Тесленко. Хуторянка).

Не можна не помітити, що в де-яких із цих виразів під­креслено загально-широку думку за допомогою займенника той, та, те: «огонь той розвести» (взагалі), «дожидає того світу» (взагалі, постійно), «полечу... тією чайкою-вдовицею», «дали... шматок того хліба...» Таке са́ме узагальнення понятття- явища за допомогою той, та, те ми вбачаємо вже й у Моно­маховій промові: «на весну цачнеть смердть тотъ» (загальне сме́рдів, а не один смерд), «орати лошадью тою» (загальне явище, низка явищ, а не одна «лошадь») і т. инш.

Зважаючи на цей момент узагальнення поняття-явища- думки, звемо цей своєрідний артикль той, та, те—article défini, звемо так умовно, користуючися з готового франц. терміну.

­—­—­—­—­—­—­—­—­—­—­—

В порівняннях article défini завжди має однакове значіння. Тут він підкреслює не поодиноку певну особу, річ чи явище, а цілу низку однакових предметів або обов'язково представника певного гурту однакових осіб чи речей, що він все одно характе­ризує оцей, кожний, всякий предмет певної категорії, сим­волізує собою всі певні примірники. У всіх таких випадках-порів­няннях article défini, узагальнюючи думку, поняття, надає виразові найповнішого змісту, викликає в уяві почуття-вражніння якогось явища, дає завжди лаконичний, високої ваги художньо-стислий образ. Приклади: «Третій піший пішениця, як би той чужий чужениця, біжить-підбігає» (Историч. песни малорусск. народа с об'ясн. Антоновича и Драгоманова, т.1, стор. 127). «Висту­пило турецькеє військо, як та чорная хмара» (Д. Ревуцький. Укр. думи та пісні, істор. 157). «Вражого черкеса та як того зайця будем по скалах гонити» (ib. 212). «За домовиною йшли... так і розливаються, як тая річенька» {Кв.-Основ'ян., Маруся).

 «У двох собі похожають мов ті голуб'ята» (Шевченко. Сотник). «Слова його лились, текли і в серце падали глибоко, і ніби тим огнем пекли холодні душі» (Шевченко. Пророк). «Орися... за­червонілась, як та квіточка» (Куліш. Орися). «Простий люд-се­люки гули по всьому полю, що тії трутні» (Куліш). «І заспівала, затягла, наче теє срібло пересипається» (М. Вовчок. Інститутка). «Нічка тихая, мов чарівниця-тая, прибралася у зорі золоті» (Глі­бів. Мальов. стовп). «По долинах разсипались, як та череда, невеликі біленькі хатки» (Нечуй-Левицьк,). «Виросли вони всьому світові на диво. Стрункі та тонкі, як тії тополі... заговорять— увесь світ всміхається, наче тая скрипонька загра́є. Як ті ян­голята носились вони по-над землею» (Мирний. Казка про правду та кривду). «За мною вслід плили б мої пісні, хвилюючи, як та вода лагідна» (Леся Українка). «Вона чує, як її серце мнякшає, тане, мов той віск» (Коцюбинський. П'ятизлотник). «Сунуться хмари... мов ті привиддя страшні» (М. Вороний). «Була одна сумно лагідна й чудова, мов та зірка вечерова, мов та пісня солов'я» (Черкасенко. Про що тирса шелестіла). «Як пташечка та, схопилась Оленка» (Тесленко). «А по голому степу, мов та бурлацька доля у світі, помандрувало покотиполе» (Васильченко). «Гурт людей ішов за Сонею.—«А як тая ж голубонька біла!» шептали баби позаду» (Васильченко). «Шумлять люди, як ті ріки» (О. Олесь). «Я розсиплю пісень злотосоняшні хвилі, як ті птахи меткі, як ті птахи метки, легкокрилі... і засяють вони, як ті зорі у небі глибокім« (В. Чумак). «Під балконом гризуться со­баки, зрідка плачуть коти, мов ті діти» (М. Хвильовий).

Далеко слабшими й бліднішими будуть ці самі порівняння без аrticle défini, найближаючись у такому разі до звичайних, буденно-трафаретних виразів: «Кругом хвилі, як гори» і «Кругом хвил, як ті гори» (Шевченко); «Мов валькірії» і «Мов ті валь­кірії, круг неї танцюють, граються дівчата» (Шевченко).

Порівняння без article défini визначає приблизність ма­люнку, а з ним—цілковиту подібність двох явищ із якогось боку, принаймні—художньо-гіперболичну переконаність, що обидва явища подібні цілком.

Маючи такі особливі значіння, займенник той (власне «псевдо-займенник», що ми його умовно звемо article défini) буває в українській фразі, однаково й перед і після іменника (препозитивно й постпозитивно) і не обов'язково тоді тільки, коли—як у грецькій, наприклад, мові—це ім'я, предмет згадані були раніш, уже відомі (в білоруській мові буває як раз навпаки; див. Карский. Белоруссьі. Очерки синтаксиса... т. II, вип. 3, стор. 50-51). На думку С. Курило, постпозитивне становище артикля «ще більш підсилює» іменника (Уваги... 2-е вид., стор. 54).

З тим постпозитивним родівником-артиклем, що його ши­роко вживають на всій території північно-російських говірок (дом-от, изба-та й до ц. под.), український артикль має лише спільне походження, спільний вихідний пункт—вказівного зай­менника. Що до дальшого розвитку, то український артикль пішов не тим шляхом, що російський.

Російський артикль, подібно до болгарського, німецького або італійського, очевидно, засвоїв собі лише формальне значіння; де-далі це значіння слабшало; і російський артикль почав пере­водитись і тепер переводиться на невідмінні часточки то й та, взагалі дуже поширені в російській мові.

А вкраїнський артикль, мавши вже за часів Мономаха не завжди формальний, а часто й психологично-стилістичний від­тінок (див. вище), поволі набирав собі лише внутрішньої сили. Тепер він не має вже ніяких відповідних до себе фактів у ро­сійській мові, і перекласти його російською мовою просто не можна. З другого боку, перекладаючи російського текста укра­їнською мовою, доводиться завжди й обов'язково мати на увазі українського артикля, щоб доречно надавати фразі української стильности, а порівнянню більшої художньої сили; наприклад:—ро­сійську фразу «Казак, утонешь ты в реке, как тонут маленькие дети» найкраще перекласти б з артиклем—«Козаче, втопнеш в річці ти, як топнуть діти ті маленькі»...

­—­—­—­—­—­—­—­—­—­—

По-за фактами, що стосуються до article défini, до той, не можемо обминути й тих випадків, коли займенник який, яка, яке, не маючи знов таки формального значіння, набирає в укра­їнській фразі психологично - стилістичних н'юансів article indé­fini. Приклади: «Іх приводець по табору, мов пан який, ходить» (Ист. песни Ант. й Драгоман., 1, 166). «Венера... поїхала в своїм ридвані, мов сотника якого пані» (Котляревський. Енеїда). «Було, як глянеш на ту дорогу, то неначе куншт який—так гарно» (Сто­роженко). «Вовчик... неначе пан який, лежить» (Глібів). «Тюрма... наче мара яка, стояла... над горою» (Мирний. Товариші). «І серце немов яка сила схопила в обійми» (Вороний). «Жито, неначе море яке, хвилюється, оксамитом зеленим полискується» (Те­сленко). «Мати... вже раді, як получу карбованця якою та їм дам» (Тесленко). «Знизу, мов з якої прірви, часом виглядали зорі» (Васильченко). «Ото підійдуть до твоєї бороди золоті ґудзі— будеш, як міністр який» (Васильченко).

Дуже виразно виявляється, що в цих прикладах (порівнян­нях і не порівняннях) займенник який підкреслює непевність, невизначеність якоїсь речи, що про ню говорять окремо від цілої низки таких самих предметів. Займенникові який тут мо­жуть відповідати, як і франц. atricle indéfini, російські слова «какой-то, какой-нибудь»...

В таких випадках український article indéfini—який— частіше буває в постпозитивному становищу (article défini—той— навпаки, частіше стоїть перед іменником, препозитивно).

________________________

¹) Ал. Аф. Потебня.—Слово о Полку Игореве. Текст и примечания. 2-е издание с дополнением из черновых рукописей «О Задонщине...“. Харьков, 1914. Стор. 72.

[Червоний Шлях, 1923, ч. 8, с.174—179]