Помер Левко Лук'яненко.

 

Левко Лук’яненко, радянський дисидент і довголітній політв'язень, народний депутат України чотирьох скликань, помер 7 липня в лікарні в Києві після тривалої хвороби.

 

 

У Феофанії його лікували від наслідків інсульту. Зранку Володимир Яворівський повідомив, що Левко Лук'яненко потрапив до реанімації: 

"Днів десь чотири тому він потрапив до лікарні. І ніби йому стало краще, я з ним розмовляв, хоча дуже важко він розмовляв. А ось сьогодні, 7 липня, дружина передзвонила та сказала, що він – у реанімації та без свідомості".

 

 

«Смерть вирвала у нас того, хто був живим символом незламності українського духу, хто виборов нам Незалежність України у ХХ сторіччі,  Левка Лук'яненка.

Його не зламали радянські концтабори, не налякала нинішня російська агресія. Він передав нам головний вогонь свого життя любов до України» – написав Петро Порошенко.

 

За антирадянську діяльність та прагнення до незалежності України Левка Лук'яненка на початку 60-х років засудили до смертної кари, яку потім замінили на багаторічне ув'язнення. Загалом у радянських таборах Лук'яненко провів понад чверть століття.

 

Він був серед засновників Української Гельсінської групи, а на перших демократичних виборах до Верховної Ради УРСР став депутатом. І саме він написав Акт проголошення незалежності.

 

 

Народився Левко Лук'янено 24 серпня 1928 року в селі Хрипівка Городнянського району, тоді Чернігівської округи. З 1944 року дев'ять років служив в армії, 1953 року вступив на юридичний факультет Московського університету.

 

В 1958 році за розподілом був направлений штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський район Львівської області. Наступного року перебрався до Глинянського району, перевівся в адвокатуру.

 

7 листопада 1960 року у Львові разом з однодумцями утворив антирадянську «Українську Робітничо-Селянську Спілку». 21 січня 1961 року вся група була заарештована — і у травні Лук'яненка засудили до розстрілу. Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15 роками позбавлення волі.

.

В 1976 році Левко Лук'яненко вийшов на волю і став одним із засновників Української Гельсінської групи. Наступного року він був знову заарештований і засуджений до 10 років тюремного ув'язнення і 5 років заслання. У 1988-му Левко Лук'яненко вийшов на свободу. Таким чином, він провів 26 років свого життя в ув'язненні.  

 

30 березня 1990 року Левка Лук'яненка в Івано-Франківську обрали (54,00 % голосів при 8 претендентах) депутатом Верховної Ради України.

 

29 квітня 1990 року Левко Лук'яненко з групою своїх соратників створив Українську республіканську партію (УРП), головою якої він був обраний.

 

Брав участь у президентських виборах 1991 року, за нього проголосувало 1,4 мільйона виборців.

 

У 1992-1993 роках Левко Лук'яненко був послом України в Канаді.

 

1994 року Левка Лук'яненка обрали народним депутатом від Нововолинського виборчого округу. 

 

В 1998 році Левко Лук'яненко балотувався під номером 1 виборчого списку блоку партій «Національний фронт». Блок не подолав чотиривідсоткового бар'єра.

 

На наступних парламентських виборах 2002 року Левко Лук'яненко виступав у списку БЮТ під номером 5, втретє став народним депутатом (член Комітету з питань національної безпеки і оборони); в 2006 році — вчетверте (6-й номер списку БЮТ, у Верховній Раді — Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин).

 

В наступних виборах участі не брав.

 

 

 

07.07.2018