Мостиський феномен

У футболі симпатію викликають не лише фаворити, але й не менше ті скромні команди, котрим вдалося стрибнути вище голови. Мостиська «Скала» саме такий приклад. Скромний клуб української громади повітового містечка Мостиськ зумів у 30-х роках минулого століття стати основною силою у повіті, достойно виступати у другій лізі Перемишльщини та навіть перемагати команди з вищих ліг.  

«Скала» (Мостиська) з нагоди ювілейних змагань з «Україною» (Львів) у Мостиськах. – Стоять зліва (в білих сорочках): Солтис, суддя матчу Романець, Козак, Максимович, Проць, Куціль, Михайло Бардин, Лебедович. – Сидять зліва: Ланиця, Іван Бардин, Шевчик і Куціль. – В середньому ряді: дир. Іван Куціль, пані Масникова, дир. Масник і Бирчак – провідник футболістів України (клікнути для збільшення).  

«Не скількість, а якість» – так розпочиналась стаття про мостиський футбольний клуб «Скала» у 5-му номері спортивного тижневика «Змаг» за 1937 рік¹.  Автору йшлося про те, що  Мостиська «на 120 українців у місті» має свій спортивний клуб, який охоплює 86 осіб та 5 спортивних секцій. А головний рекорд, «якого Галицька Волость не записувала ще дотепер у своїх хроніках» – це власний спортивний майданчик. Не менш влучно написали в іншій статті: «Воно нічого дивного, що в місті, де є всего 15 українських родин, могла встоятися на пості українського спорту лише скала…. Скала – збудована з щонайкращого, щонайтвердшого матеріалу…»².

На момент публікації статті у «Змагу» мостиська «Скала» існувала вже 14 літ. Допис був певним підбиттям підсумків, і був написаний уже тоді, коли стрімкий злет головно футбольної команди спортивного клубу йшов до свого завершення. У 1938 році «Скала» втратила свої позиції і за «мистецтво» у класі Б уже не боролась.

Не дивно, що у далеких 20-х роках минулого століття засновниками спортивного клубу були аматори, яким імпонував футбол – «все, від їхніх хатніх діл аж до науки, мусіло поступитися перед «метчами» на торговищі». Клуб заснували у 1923 році з ініціативи Юрія Дачишина, Адама Лебедовича, Мар’яна Дигдалевича та братів Лукасевичів³. Перших значимих успіхів чекали мало не десятиліття – у 1932 році «Скала» починає реально боротись за першість (за мистецтво) у нижчих лігах Перемишльскої підокруги.  За результатами 1932 року команда здобуває друге місце в класі Ц підокруги, у 1933-му – перше, та авансує у клас Б. Мостиські футболісти відразу вв’язались у боротьбу за «мистецтво» в класі Б і здобули друге місце у своїй підокрузі. Перше місце та аванс в клас А так і не підкорились мостищанам. Автор допису зауважив, що причиною головно був брак фінансів – коштів не вистачало ні на кращого тренера, ні на організацію виїздів. Не меншою проблемою було те, що декілька «змагунів» покинули Мостиська. Серед них і лідер футбольної команди, один із кращих «техніків» Омелян  Ланиця («Міляс»).

У «Скали» були не лише футбольні здобутки. У повіті організовувались легкоатлетичні змагання, у яких мостиські українські спортсмени завжди здобували левову порцію нагород.  На 12 змаганнях сім перших місць дістались саме їм, а поза тим ще 3 – других, та одне третє. У відбиванці (волейбол), пінґ-понзі та лещетарстві (лижний спорт) спортсмени «Скали» також були поза конкуренцію, завоювавши собі «гегемонію серед усіх польських та жидівських клюбів повіту».    

«Будуємо грище»

Існування спортивного клубу було пов’язане з багатьма організаційними питаннями, зокрема, із створенням власного стадіону – грища. Ділянку для майбутнього спортивного майданчику обрали, потрібно було лише дістати кошти для винайму. Їх збирали самі футболісти, подавшись у довколишні села за пожертвами. Необхідну суму назбирали доволі швидко. Усі роботи по впорядкуванню ділянки під футбольне поле виконувала сама громада – футболісти та усі небайдужі.

«Нема в нас "панів", коли діло піде на роботу» – читаємо у дописі. На ділянці трудились «ніжні пані», директор «Народної торгівлі» пан Масник, а також увесь персонал цієї організації. Стадіон був готовим у 1933 році. Останнім штрихом був паркан довкола спортивного майданчику, який фундував для громади д-р Омелян Лебедович.  В цей же рік відзначали ювілей клубу, на який мостищани запросили футбольну дружину «Україна» зі Львова.

Скала – не вапняк, і не пісковик, а граніт

Попри те, що «Скалі» так і не вдалось пробитись у клас А, в її історії було немало матчів, які заставляли мостищан гордитись своїми земляками. «Розбити впрах тих провінціялів» приїхала «Польонія» із Перемишля – команда, яка змагалась за вихід у Державну Лігу. «Скала» у рейтингу була незмірно нижче – на два класи, проте польські футболісти змушені були повертатись з дуже прикрою для себе поразкою – 4:3.       

Були й інші пам’ятні перемоги: 6:1 над «Стшельцом» з Мостиськ, 3:0 та 4:0 над самбірським «Дністром», 3:0 та 4:3 над яворівським «Лугом» та інші.

«Зірки» мостиського футболу

У «Змагу» за період його існування з’явилось декілька докладних дописів про футбольні команди з різних міст, родзинкою яких була характеристика кожного гравця. Мостиська «Скала», яка подарувала футбольній Галичині справжню феєрію перемог упродовж 1932-1937 рр., також удостоїлась такої честі – її «зірки» були відрекомендовані в оригінальному стилі. Подаємо характеристику кожного гравця без змін.    

Др. Омелян Лебедович – голова Товариства. Найдорожчий з первнів Скали, можна сказати: діямант. В Скалі стоїть на найвищому місці від 1932 р. По званню лікар. Ідеальний лікар: виганяє зневіру не лише з других, але й з себе. – «Завтра мусить бути краще, як сьогодні» – каже завжди. Але щоб завтра було краще, – треба...витягати гаманця з грішми таки сьогодні. І витягає, і дає. – Бо любить дружину («то наше, то своє»), бо знає, що половина Скали – це покищо він.

Мушинський Іван – провідник футболістів. Цей відламок Скали важить 120 kg, що йде врозріз з його назвищем. Енергійний, відносно футболістів – просто пострах. Але, коли треба дуже пунктів, – тоді прийде й добряче гукне: «Хлопці, тримайтеся, – є «бочка». Хлопці тримаються, але «бочки» ніколи нема. Бо наш провідник таким козацьким жестом лише підбадьорює хлопців, а насправді здискваліфікував би до смерти грача за алкоголь. Очевидно, не-змагунам (провідникам) «воно в малій кількости можна, але це шо іншого». До Скали прикований, як легендарний Прометей до Кавказу, й теж серце й печінку йому клюють, – та лиш не супи, а... втрачені пункти. Батько дружини. Хлопці в дорозі співають йому «Слава, слава, отамане».

Шевчик Василь – воротар. Популярний Базьо, грає на воротах від 1930 р. Високий, 26 літний бльондин, нагадує дещо Фонтовича з Варти, але любиться в Гідені. – Правник і референт Просвіти в приватньому, – реферує голі й парубоцькі діла справно, хоч приземних «щурів» не любить. Має вроджений гумор і вроджених ворогів серед атаковців місцевого Чуваю, бо на 20 досі граних змагань з тим клюбом, пустив усего 4 голі. Репрезентант Мостиськ.

Александер Володимир – заступник Шевчика. В протилежності до свойого «шефа» – вогнистий, нервовий. Зате стиль який! – око радується дивитися. – Молодий змагун, «будуть люде» з нього. Лиш би не задумувався так поетично, а то іноді з 40 м мяч у сітку впадає. Але з того Тонько вже лікується.

Проць Євстахій – лівий заложний у футболі, канонір з війська і маляр по званні, – словом всесторонній грач. Тактик такий, що навіть перемиська Польонія не зуміла його в свою «шпачу» клітку зловити. Але що до цеї тези є ще один формальний причинок: «слон» загрубий на таке й не вліз би в клітку навіть, коли б схотів. Репрезентаційний. Мистець не лише в футбольних вільних «16-ках», але й у «21», «66» – словом – в усіх грах.

Максимович Іван – правий заложник – популярно: Ясьо. Вогнистий футболіст на грищі й вогнистий скрипак удома. На грищі не узнає лірики й кидається в натовп грачів як ураган, – тоді «ворожий труп лежить густо». А в приватньому не визнає гостроти, – перестроюється на сантиментальне "dur-mol" й тоді скрипка плаче за «Божеською Анєлею». Не жениться, жде, аж клюб ожениться з кл. А. А клюб жде на його женячку. І оба парубочать.

Байдала Богдан – резервовий заложник. 18 літній дентист заповідається на соліднього змагуна, тимбільше, що він технік уже по фаху. Рухливий, гамірний – має найбільше клопоту з часом, якого ніколи не може захопити доволі, щоб потренувати. По вдачі – мрійлива дитина.

Бардин Михайло – середущий помічник і капітан дружини від 1932 р. Офірний грач, бо сливе по кожнім метчу повертає з розбитою ногою або головою. Заграє добре ногою – воріг по нозі капітана, заграє головою – воріг по голові його. За таке знешкідливлювання мусимо одначе ворогів зрозуміти, бо Бардин на грищі мотор, а тому його й «бере» ворожа «машинка». Середнього росту темпераментний «італієць» є репрезентаційним на своїй позиції. Років 24.

Александер Антін – бічний помічник, грає від 1935 р. Високий бльондин, носить на собі признаки «важкої ваги» й штайгерівські окуляри. На метчу окуляри скидає, «щоб не бачити того всего». І тоді «бере мяча з усім». Студіює фільософію, – тому ніколи не докажете йому, що він завинив голя.

Дацко Осип – бічний помічник. малий, присадкуватий «котигорошко». В Ніску прозвали «Ликом», одначе, як виявилося, не звідти, що нагадує Лика з Кракова, а тому, що мяча віддирає ворогам, як лико. В приватному пекар, – грає від 1935 р.

Солтис Степан – правий крайник, – один з найкращих змагунів дружини під кожним оглядом. Клюбова мерзера, – грозить, що й Бокшай «від нього пустить». Воротарів здебільша не любить, бо вважає, що це колода в житті атаковця. В приватному студент Заграничної Торговельної Школи, бо як уже сказано хотів би й в Ужгороді голі давати. І до України хотів іти. На щастя в Скалі тоді були девізові обмеження.

Бардин Володимир – правий злучник. 17-літній цей юніор стріляє вже сьогодні з волєя так, що це вистарчає на марку «мостиського Бікана». Тутешній король стрільців, – кохається в футболі й ближче незнаній «Мушці».

Лебедович Адам – чільник нападу. Високий, кремезний бльондин – прийшов до Скали з України, а це значить, що коло Солтиса він не зумів би грати, бо різняться плянами. В приватному дідич і інженер, а тому грати може лише на становищі диктатора-прикащика. На тренінги приїздить «моторкою». Любить нескінченність і її уосіблення – вісімку (8). Тому у Львові їздив лише «вісімкою», на ровері робив їх тузинами, а ворогам після поразки Скали у нескінченність грозить: «Пождіть – на реванші дістанете вісім».

Бардин Іван – лівий злучник. Найстарший правник між футболістами Скали. Грає багато літ, грає на всіх позиціях, грає солідно на всіх позиціях. Середнього росту, і середніх літ (28) бльондин з титулом нотаря-«реєнта» – є предметом захоплення мостищанок на метчах і на балях. Тимбільше, що пан «реєнт» любить давати останнім чоколяду. Останнє – очевидно – не нагрищі, а на балях.

Куціль Степан – лівий крайник. Його засада це: «час – не заяць». Не спішиться у грі. Виїмок є лише тоді, коли противник зачепить Куціля. Тоді рухається швидше від усіх. На жаль, його не завжди воріг «зачіпає». Вечорами, як і пристало на гімназійного абсольвента, – «Тунта» ходить на солов'їне «тьохкання». Навіть у жовтні. Кромі того вправляє веслярство, каюкарство – ну й загалом, знаєте – є  воно все в сполуці з тим «тьохканням».

Далі слід згадати одного з кращих наших техніків, лівого злучника Омеляна Ланицю, що на нього багато кліток розставлювали клюбові гангстери, правого злучника Василя Лабу, й помічника Михайла Щурка – а тоді матимете приблизно докладне уявлення усіх складових первнів і верстов мостиської Скали.

__________________

¹ Мостиський феномен // Змаг. Спортивний тижневик. Перемишль, 1937. Р. 1. Ч. 5. С. 2.

² Гегемони Мостиськ // Змаг. Спортивний тижневик. Перемишль, 1937. Р. І. Ч. 8. С. 6.

³ Керівництво клубу обирали на зборах. Наразі маємо дані лише за 1937 р.: Виділ «Скали» очолив д-р Омелян Лебедович (у польськомовних джерелах – Еміль), посада містоголови дісталась Івану Лушинському, секретаря – Михайлу Бардину, скарбника – Степану Лукасевичу. Членами Управи стали Анна Гусаківська та Тома Чухрай, а провідником футболістів – Адам Лебедович.