За цапову душу

I.

Ну, так — це вже кінець. Врешті інакше воно не могло скінчитися. Чотири високі стіни, параха і клявіс. Потім присяглі — і або — або. Мене ще ніколи не судили так, щоб повісити. Самі дрібниці. Але тепер що інше. Правду кажучи, я сам собі дивуюся. Це все так дивно почалося і таке було дивне, що я тепер почуваю наче би я був хто інший. Що хвилини пригадую це все й мені здається, що я повинен збудитися. Це ще не значить, щоб я жалував і жахався того, що буде. Мені просто дивно. Для тих, що судитимуть мене, справа проста. Вбив! Але це не є проста справа. Це є дивна справа.

Ех, як хочеться мені крикнути, вдарити пястуком об ґрати і виломити їх! Як хочеться розказати!..

II.

Чи ви бачили коли гру в три карті? Приходить дурний і його обіграється. Це є гра в три карті. Витягається з дурного останній гріш і часом дається по зубах. Тільки зручно і швидко. Я це знаю. Я грав в три карті. Грав Кулюс і грав Амерúкан. Деколи грав Цєпа. Ми всі були одна пачка. Ми грали цілий день. Часом переривали і грали дальше. Це тоді, як приходив поліцай. А все раз на Площі Посьмітній на Стемпльованій або на Великій Різні. На Великій Різні найчастіше. Було найпевніше і найшвидше можна було зміщатися в натовпі і щезнути. В додатку там найбільше траплялося дурних, таких затурканих або лакомих хлопів — або самопевних міщухів. І тому якраз випало, що та діла історія трапилася саме там.

Чорт знає, що мене напосіло. Кулюс кидав карти, а я стояв перед ним і удавав глядача. На кілька кроків від мене стояв Американ, а позаду за Кулюсом, Цєпа. Між ним, як в ока великої сітки товпилися цікаві. Кулюс брав до рук позначені карти і перекидаючи хребтом до гори, кидав їх на розставлену скринку. При тому кричав:

— Шах-тарах, поїхав чорт на чотирьох головах. Аньчик, маньчик на череві барабаньчик. Ас виграє, десятка програє! За пятку десятку!.. Раз, два, три! Хто запримітив?..

Ми грали всі по черзі. Перший грав Цєпа. Він програв. Тоді Кулюс на хвилину відвернувся позад себе, а я підігнув ріжок одної карти. Тої карти, що була ас. Потім грав Американ і я. І ми виграли. По нас грав Цєпа і виграв також. Люди, що стояли довкруги нас, нервувалися. Декотрі дораджували грати дальше, а більше помірковані дораджували з виграною тікати домів. Але ми грали знову. Знову програвали і знову вигравали. Так, щоб Кулюс мав нам чим виплачувати, а ми щоб мали чим грати. Піпа що мав криву ногу і продавав солені пляцки, мав сигналізувати нам поліцая.

Потім наднесло того хлопа. Пропхався до самого переду і пристанув побіч мене. Я заграв знову й виграв. При тому показав мому сусідові пятку і усміхнувся. По мені заграв Цєпа і Американ — знова я. І ми всі три виграли. Хлоп дивився на Кулюса й на його три карті. Дивився на Цепу і на Американа й дивився на мене. Пізніше дивився знову на Кулюса й на картку, що мала надігнутий ріжок. Вкінці на цікавих. Хотів до когось заговорити. Я це бачив по його неспокійних очах і по непримкнених устах. Я відізвався перший, і поспитав його, чому не грає. Ех, чому не грає! Він боявся і мав лише пятку. Він в свойому житті ще ніколи не йшов на газард і не рискував. Та всежтаки хотів попробувати й хотів конечно виграти. Я нахилився йому через плече і вмовляв. Я дивився в його округлі очі й на таке, як кора засмалене вітром придуркувате й дітвацьке обличчя. Вкінці, він згодився. Він мені вірив. Дав мені пятку і хотів, щоб я поставив. Дивився мені в очі і дрижачими пальцями держав мене за рукав. Але я не міг. Він мусів програти. А я не хотів, щоб його гроші програв я. І тому він зробив це сам. Боязко, як дитина, що підсовує недоброму псові кусок хліба, дав пятку Кулюсові на долоню і показав на карту, що мала надігнутий ріжок.

Ех, якби я знав, що воно так скінчиться! Ех, якби я знав!.. Це був початок. Показана карта не була ас. Врешті так мало бути. Хлоп не промовив ні слова. Дивився на перевернену карту, на Кулюса і на скривлені обличчя цікавих. Пізніше дивився на мене. Дивився як чоловік, що захлиснувся повітрям і хоче щось швидко сказати. А очі! Очі його були як два кружки засніженого леду, що поволі топиться і скапує. Я відвернувся і вийшов поза натовп. Дурна пятка! — і хлоп!  Він вийшов за мною і гладив рукав моєї блюзи. Я чув як його уста щось невиразно шепотіли і перемелювали  слину. Чому він не крикнув? Чому він не кинувся на мене з пястуком і не кликав поліції?

Я був би його полагодив — і все було би добре. А так... — Ех! Цей хлоп... — він зайшов мені дорогу і так дивно твердими пальцями погладив мою щоку. І це вистарчило. Я мусів йому ту пятку віддати. Хіба я знаю, що тоді було зі мною? Я повагом підійшов до Кулюса і казав дати собі пятку — ту пятку, що програв цей хлоп. Але Кулюс був впертий і мене не розумів, так як я тепер не розумію себе. Знаю, що казав мені, щоб я не був такий і йшов до чорта. А потім все пішло як в млинку. Мій перший удар, якщо мав бути несподіваний, ніколи не був пястуком. Я копнув Кулюса нижче черева і Кулюс перегнутий в двоє падав чолом на вигладжені камені. Разом з ним скринка і три карті. Це було дуже скоро й ніхто не мав часу виявити свого невдоволення чи захоплення. Піпа, що голосно продавав солені пляцки довгим свистом сигналізував поліцая. Я не тікав. Поволі розпихаючи заскочений цею несподіванкою натовп — я пішов перед себе. На давньому місці стояв хлоп і наполохано, безрадно дивився мені кудись понад голову. Я минув його і мені було байдуже. Так байдуже, як ніколи в житті.

III.

Це було рано — вполудне. До вечора я пролежав у Білого Міхаська — і спав. Не думав про ніщо й нікому не говорив. Увечорі я вийшов на місто. Я знав, що мене ніщо доброю не жде, Кулюс був мій кумпан — та то такий... Я ніколи не носив зі собою ножа. Тепер могло щось трапитись — але я не потребував його. Ніж?...

Під залізничим містом на Старих Бльоках, де ніколи не засвічують ліхтарень я стрінув Кулюса. Це було несподівано і дуже близько. Кулюс, що запримітив мене скоріше прискочив з боку і коротким рухом руки вдарив. Але Кулюс ніколи не бив добре ножем. Пробив лише праву полу блюзи і роздер кілька цалів штанки і шкури. Потім вдарив я — його ножем. Раз, другий — багато разів. Навіть тоді як він лежав на землі і я бачив його судороги. Тепер знаю, що тоді з ним був ще Американ і Цєпа. Колєґи!..,

На цьому кінець. Ну, так. Дальше говоритимуть присяглі і засудять. Чорт його знає! Хіба я що розумію? Це таке дивне. Таке дивне...