Найкращою протиотрутою проти прихованого є незалежні засоби масової інформації
Крим окупувала не російська армія. То були групи озброєних цивільних, що в лютому 2014 р. повстали проти української влади, аби «унезалежнити» свій реґіон і добитися, щоби він був приєднаний до матінки Росії. Така версія засобів масової інформації, що рівняються на Кремль. Байдуже, що є неспростовні докази того, що оті нібито патріоти, які зі зброєю в руках захопили Крим, насправді були російськими військовиками, яким перед окупацією було наказано прибрати всі знаки розрізнення й опізнавальні знаки зі своїх мундирів, танків і бойової техніки.
Щось схоже відбувається у світі фінансів. 40% прямих іноземних інвестицій, наявних у світі, насправді такими не є. Коли компанія чи особа вкладає кошти в матеріальні цінності (механізми, будівлі тощо) в іншій країні, вона робить прямі іноземні інвестиції. Та виявляється, що 40% усіх цих інвестицій в світі є – так само, як і «цивільні активісти» в Криму – личиною. Економісти Яннік Дамґор і Томас Ельк’єр нещодавно опублікували результати дослідження про «інвестиції-привиди». Вони виявили, що «запаморочлива сума прямих іноземних інвестицій, котра сягає 12 трильйонів доларів, є цілком фальшивою: це гроші, які циркулюють через фіктивні компанії, які не проводять жодної реальної діяльності». Їх використовують, аби ховати капітали, відмивати активи чи уникати податків. Попри зусилля влади, функціонування міжнародної фінансової системи залишається дуже непрозорим. З поширенням криптовалют – Bitcoin, Ethereum та інших – здійснювати фінансові трансакції анонімно зробилося легко, як ніколи раніше.
Помноження суб’єктів, які заявляють, що є чимось одним, а насправді є чимось іншим, також має місце серед неурядових організацій, ціллю яких нібито є філантропія і допомога ближньому. Іноді вони є зовсім іншими. Ці організації використовуються для таємного захисту приватних інтересів і аж ніяк не добрих справ. Деякі уряди також їх використовують, аби діяти приховано. Такий тип організацій називаються неурядовими організаціями, організованими і контрольованими владою. Прикладом цього є некомерційна організація, що називається «Світ без нацизму». Засновано її в Москві, і керує нею політик, пов’язаний з Владіміром Путіним; її місією є «поширення антифашистської ідеології в країнах колишнього Радянського Союзу». Насправді вона є елементом пропаганди і підтримки міжнародних ініціатив Кремля.
Нема сумніву, що уряд Владіміра Путіна з ентузіазмом і ефективно використовує ті альтернативи, які йому пропонує нинішній каламутний світ. «Папа Франціск дивує світ і підтримує Дональда Трампа в кандидуванні на посаду президента США». Такою була одна з «новин», що набула широкого розголосу в соціальних мережах якраз перед американськими виборами 2016 р. Звісно, вона була неправдивою. То був один із мільйона меседжів, скерованих виборцям, котрі, на думку американських розвідувальних агенцій, стали частиною атаки, якою керували з Москви. В січні 2017 р. американські агенції заявили, що можуть із певністю стверджувати, що Кремль волів би, аби на виборах переміг Дональд Трамп, і що президент Владімір Путін особисто віддав наказ про «кампанію впливу», скеровану на те, аби ослабити Гілларі Клінтон і «підірвати довіру населення до демократичного процесу в Сполучених Штатах». В листопаді 2017 р. уряд Іспанії також звинуватив Росію у втручанні в каталонську кризу шляхом таємного поширення неправдивої інформації. Аналогічно британський уряд заявив про російське втручання у вибори цієї країни. Усе це дуже замасковано.
Природно, найкращою протиотрутою проти каламутного світу є незалежні засоби масової інформації, які діють без втручання урядів, політичних партій, приватних компаній чи кримінальних картелів. Ми залежимо від них, коли хочемо знати, що ховається за невинними масками, котрі використовують згубні для суспільства організації чи індивіди. Тому найбільш тривожною з цих тенденцій каламучення є дефенестрація видавничої незалежності медіа, які попереджають нас про авантюри і злодіяння цих поганих акторів. В Росії, Угорщині, Туреччині, Венесуелі й багатьох інших автократіях, які намагаються бути схожими на демократії, таємне взяття під контроль газети, журналу, телеканалу чи радіостанції близькими до влади «приватними інвесторами», що фінансуються за державний кошт, є нормою.
Небезпекою є те, що цей трюк також стане звичним у країнах, які усе ще мають демократії, що функціонують.
Завадити тому, аби множилися ця та інші практики, які роблять світ каламутнішим, є однією з найважливіших і найбільш визначальних битв нашого часу.
Moisés Naím
Mundo opaco
El País, 17.06.2018
Зреферувала Галина Грабовська