Надіслане.

В 10 ч. "Народа" з 22 н. ст. мая 1893 додала Редакція замітку до статьї п. Гордїєнчeнкa, в котрій робить менї різні докори. На докори сі відповідаю:

Неправдою є, що я реферував про статью п. Г—а на засїданю тов. им. Шевченка. Неправдою, що я був противний надрукованю сеї cтaтї. Неправдою, що я держав статью у себе десять міcяцїв.

Я дістав сю статю до перегляду і oцїнки від пок. голови тов. им. Шевченка д-ра Целевича. До 2—3 тижднїв був я готовий з єї оцїнкою. А що статья була довга, тож для улекшеня собі труду, я єї декуди зачеркнув і зробив кілька дописок, одно і друге оловцем. Міг я се зробити для того, що був рішучо за напечатанєм статьї, а за-для трудного, скорого почерку автора думав, що і так треба єї для друкарнї переписати. Замітки свої був би я долучив при кінци статьї, а пoміcтив би их длятого, що хоть я уважав статью за дуже цїнну і що-до змісту і яко голос знаменитого россійского Українця, все таки бачив в нїй деякі зовсїм хибні на мою гадку погляди, особливо що-до справ галицких. Але-ж замітки за підчеркненя й дописки може менї робити тілько автор і то хиба листовно; з-відки бере собі таке право яка-небудь редакція "европейскої" ґазети, сего не розумію, бо прецї п. Гордїєнченко зовсїм не потребує курателї "Народа".

Я завідомив про свою оцїнку д-ра Целевича, він обіцяв скликати ad hoc засїданє видїлу, але потім вже отягавсь, бо — як замітив — у инших оцїнителїв переважала гадка, щоб таки статьї не друкувати [за-для єї надто полємічного тону]. Так минуло зо два місяцї. Коли-ж врештї автор зажадав звороту рукописи, я ще раз порушив потребу випечатаня, а врештї — до кількох днїв — передав статью указаній особі.

Що "редакція" замість моїх дописок, і то призначених не для неї, погнївалась і накинулась на мене особисто, виссавши всї прочi позитивні дані чисто з пальця — се може як-раз підходило-б до вдатних зрештою слів редакції "Народа" про ходженє чобітьми в чужій души.

В. Коцовскій.

Дѣло