Питання про активні дієприкметники в українській літературній мові порушується в мовознавчих працях не вперше. Практичне значення цього питання полягає насамперед у тому, що йдеться не стільки про перевагу якоїсь з дієприкметникових форм, скільки про саме право на існування активних дієприкметників на -чий в українській літературній мові.
Деякі мовознавці вважали, що активні дієприкметники взагалі не існують в український мові; вони намагалися доводити це тим, що існування активної форми дієприкметників не стверджується матеріалами з української літератури, що ця форма штучна, не вживана добрими знавцями мови, бо вона невластива українській народній мові. Ці мовознавці вважали, що для існування активних дієприкметників в українській мові немає й ніякої практичної потреби, бо наша мова має багато способів для заміни цієї форми іншими формами або зворотами, які яскравіше, виразніше передають потрібне поняття чи навіть його відтінок.
Проте ця думка не була загальноприйнятою серед українських мовознавців. Їй протистояла думка, що дієприкметники на -чий потрібні й існують в українській літературній мові як цілком природна і необхідна для неї норма.
Неясності в цьому питанні існують і досі. Це й примушує нас повернутися до розгляду активних дієприкметників на -чий.
Українська й російська літературні мови мають одно з спільних джерел, звідки вони взяли немало форм морфологічних і синтаксичних, не кажучи вже про форми правописні — старослов’янську мову. До таких форм належить і активний дієприкметник. Хоч як неправильно було закривати очі на це джерело, з якого активні дієприкметники ввійшли в обидві мови (і не тільки в російську й українську, а й в ряд інших слов’янських мов), але цей факт буржуазні українські мовознавці намагалися приховати, щоб висунути інше твердження — українські дієприкметники перейшли в мову з російської літературної мови як елемент, що русифікує українську мову. Звідси робився висновок, що з активними дієприкметниками треба нещадно боротися.
Проте і таке твердження українських буржуазних мовознавців мало в їх працях остільки випадковий, принагідний характер, що можна говорити про відсутність наукового дослідження походження активних дієприкметників в українській літературній мові. Коли ж дехто з цих мовознавців і намагається порушити це питання в глибшому історичному аспекті, то йому доводиться згадати про старослов’янську мову, звідки справді дієприкметникові форми взяті в нашу мову.
Російська й почасти українська мовознавча література більш чи менш виразно говорить про те, що активні дієприкметники в обох цих мовах старослов’янського походження.
Ще Ломоносов згадував, що дієприкметники прийшли в російську мову з старослов’янської. У своїй „Грамматике“ він пише, що „причастия только от тех российских глаголов произведены быть могут, которые от словенских как в произношении, так и в знаменовании никакой разности не имеют, напр., венчающий, пишущий.“¹)
Буслаєв говорить, що „наши причастия настоящего и прошедшего времени действительного залога образовались окончаниями косвенных падежей церковно-славянских и русских причастий, напр., зовущий, хвалящий, водящий.“²)
Н. Некрасов порушує питання про самі причини виникнення дієприкметникових активних форм у старослов’янській мові; він пише, що „в то время, когда создавался, так сказать, грамматический язык древне-церковно-славянский для перевода книг с языка греческого, нельзя было обойтись без форм, обозначающих время, залог, как требовала речь греческая, и потому очень естественно было или создать новые формы для обозначения времен, или приписать существующим в языке формам то или другое значение времени.“³)
Академік Шахматов звертає увагу на суфікс -щ, що характеризує походження активних дієприкметників з церковно-слов’янської мови.⁴) Про походження активних дієприкметників з церковно-слов’янської мови згадує й Фортунатов.⁵)
Потебня, визначаючи, що російські обласні говірки втратили активні дієприкметники, згадує, що „русский литературный язык сохранил эти причастия под влиянием церковно-славянского языка, при том — одно из них даже вне русской звуковой формы“.⁶) Навіть такий запеклий націоналіст, як І. Огієнко, не може не згадати про саме таке походження активних дієприкметників в українській мові, хоч і намагається при цьому одягти старослов’янську мову в тогу „древнего украинского языка“.⁷)
Очевидно, немає потреби далі зупинятися на висловленнях мовознавців у цьому питанні. Я вибрав лише ті висловлення, які характеризують основні моменти щодо походження активних дієприкметників російської мови з старослов’янської.
Цей канал (старослов’янська книжна мова) мав велике значення для тих часів, коли церковно-слов’янська, література була чи не єдиним могутнім, впливаючим на мову панівної верхівки фактором. Про це свідчать всі історичні літературні пам’ятки, але нас цікавлять лише ті з них, в яких особливо виразно проступають українські мовні елементи як у лексиці, так і в словобудові. Такими пам’ятками є документи XV, XVI, XVII, XVIII століть.
Одним з елементів, про який говорить Шахматов у висловленні, наведеному мною вище, є суфікс щ в активних дієприкметниках, що характеризує старослов’янську природу цих форм. Пам’ятки дають чимало фактів, які свідчать про зникання в активних дієприкметниках суфікса щ. Його заміняє в українських пам’ятках суфікс ч. Переписувачі й автори пам’яток з території, на якій пізніше створилася українська нація, роблячи умисні виправлення, а іноді несвідомі „помилки“ в текстах, що характеризують наближення офіціальної старослов’янської мови до розмовної, дуже часто виправляють в активних дієприкметниках суфікс щ на ч, хоч і роблять це досить непослідовно. Як я вже згадував вище, XV, XVI, XVII, XVIII століття були періодом, коли мова книжки й юридичного документа вже вбирала в себе чимало елементів живої мови, впливаючи в свою чергу на останню. Таким впливом живої мови позначилося застосування в активних дієприкметниках суфікса ч, взятого з живомовних прикметникових форм. Наявність суфікса ч в дієприкметникових формах в пам’ятках XV—XVIII століть зовсім не означає переходу дієприкметників у категорію прикметників. Документальний матеріал, що свідчить про наявність активних дієприкметників на -чий, про непослідовність цього явища при певному розвитку такої тенденції в книжній мові пам'яток, можна ілюструвати такими прикладами:
„ ...сего листа чтучим и слухаючим“.⁸) (XV ст.)
„ ...з речками малыми в Русаву впадаючими“.⁹) (XV ст.)
„ Данилови же хотѧщоу гнати по нихъ “.¹⁰) (XV ст.)
„Идоущимъ же имъ к Донцю рѣки в годъ вечерний.¹¹) (XV ст.)
»Єдучю Доброславоу во одинои сорочьцѣ гордѧщоу ни на землю смотрѧщю“.¹²) (XV ст.)
„...году тепер йдучого.“¹³) (XVI ст.)
„Петръ... видячи своего и всѣх Бга и Гсда... вкшталтѣ убогого жебрака и послугача поясавшагося лентіем і умыти нозѣ Єго хотячого... крикнул“.¹⁴) (XVI ст.)
„Горе творящим совѣт глубоче“.¹⁵) (XVI ст.)
„Своего роду незнаючихъ людей за глупыхъ почитаютъ.“¹⁶) (XVII ст.)
„Члк єсть... проудко гніючий листь."¹⁷) (XVII ст.)
„Умъ человѣчий потемняючая груботмистым глупой ночи колором".¹⁸) (XVII)
„Товія ослѣпъ длѧ гною ластовичного, который от гнѣзда палъ на очи ему спѧчому“. ¹⁹) (XVII ст.)
„Ключ разумѣнія, сщенником, законником і лѧиком належачій з поправою из придатками, от недостойного ієромон. Іоанікїа Галѧтовского. Року 1665. Въ Львовѣ.“²⁰) (XVII ст.)
„ Звичай... был служачим огню голову стрычи, бороду голити“²¹) (XVII ст.)
„Нѣѧкаѧ огнистаа блискавица палѧчаѧ жгучаа и губѧчаа.“²²) (XVII ст.)
„Видѣлъ Двдъ аггла стоячого з мечем... и росказалъ Гсдь Бгь агглов» мечъ сховати.“²³) (XVII ст.)
„выслали изъ... войска низового своего товарища знающого добре агарянскимъ языкомъ.“²⁴) (XVII ст.)
„А яко есть посполитое прислове: же тонучій и бритви хопится.“²⁵) (XVIII ст.)
„Ханъ... стоялъ не оподалъ ея на поготовю, жебы и духа утѣкати мѣючих не випуститы Запорожцевъ."²⁶) (XVIII ст.)
„Засталемъ свою жену болѣзнуючую на уши, же мало слишитъ.“²⁷) (XVIII ст.)
„Всякому полку моего товариству приходячому през тое... мѣстечко Княжичи, якимъ колвекъ способомъ жодныхъ приказуемъ вимисловъ и aggpaваций не вщинати.“²⁸) (XVIII ст.).
„Молоко женское, дитя годуючоє хлопця в очи пускати“.²⁹) (ХѴІШ ст.)
„Читаючій книги чародѣйскія... о акроманцыи, то есть о способах даня трутизны ... впадаютъ в клятву.“³⁰) (XVIII ст.).
„О дѣтях малых остаючихся от родичов своих в году и в двох“.³¹) (XVIII ст.)
У працях Григорія Сковороди знаходимо дієприкметник „заступаючі“.
У словнику Памви Беринди (1627 р.) знаходимо чимало дієприкметників на -чий, напр.: бываючій, виражаючій, доглядаючій, забороняючій, дурячій, затрачаючій, заставляючій, злорѣчачій, изнемагаючій, казнячій, маючій, натягаючій, немогучій, пануючій, повѣдаючій, погубляючій, позычаючій, прагнучій, превышаючій, приходячій, родячій, ростучій, одживаючій, хоруючій тощо.
Отже, в старих пам’ятках бачимо, як старослов’янський суфікс щ змінюється на суфікс ч, взятий з прикметникових форм розмовної мови, у дієприкметниках на -чий, яких багато в цих пам’ятках.
В XIX столітті на Україні народжується література, автори якої проголошують, що вони поставили собі за мету писати твори українською народною, тобто розмовною мовою. Хоч у це завдання входить і звільнення мови від непотрібних їй книжних старослов’янських слів, але, видно, Котляревський і його наступники в українській літературі вважали активну форму дієприкметників на -чий потрібною для української мови, бо вони не тільки не борються з цією формою, а навпаки, досить широко користуються нею. Деякі письменники, особливо письменники періоду формування української літератури, вживають і форми на -чий, і форми на щий але вживанням останньої слово здебільшого підкреслюється як слов’янізм. Це видно з контексту. Напр.: *)
„Еней там бачив щось немало
Кип’ячих мучениць в смолі.“³²)
(І. Котляревський)
„... Такі сиділи всі в шапках
І з превеликими рогами,
З замруженими всі очами,
В кип’ячих сіркой казанах.“³³)
(І. Котляревський)
Коли ж Котляревський хоче підкреслити контраст між „високими“ обов’язками олімпійців і їх зовнішнім виглядом, він пише:
„Олімпськії во всяку пору
І грім пускающий їх пан
Ходили голі без зазору,
Без сорому на кшталт циган.“³⁴)
(І. Котляревський)
Тут автор підкреслює „високе“ заняття богів слов’янізмом, словом „високого стилю“ — „пускающий“. Зараз же після цього Котляревський продовжує фразу теж підкреслено зниженим стилем „ходили голі... на кшталт циган“.
Квітка-Основ’яненко теж уживає активних дієприкметників з суфіксом щ переважно як слов’янізми, напр.;
„Хоч чоловік, зробивши худо, і захова кінці так, що ні жоден чоловік не дошукається до правди, так він, премудрость вишняя, він, знающий наші діла, бачащий самії думки наші, він не потерпить ніякої неправди."³⁵)
„Далі і хмарочки стали розходитись, порідшали і стали звертатись купками, мов у клубочки, розступатись, щоб дати дорогу для якогось пишного, важного гостя, ніби царя якого, діющого добро усьому миру, і покотились геть-геть, за крутії гори, щоб тільки відтіля дивитися на те, що буде.“³⁶)
Наведені два уривки письменник подає піднесеним „високим“ стилем, пишучи про бога і про царя: „він, премудрость вишняя — бачащий... діла, бачащий думки...“ „царя, діющого добро усьому миру“.
Є у Квітки-Основ’яненка місця, де вживання активних дієприкметників з суфіксом щ не підкреслене контекстом як слов’янізм, напр.:
„На другий день пішли до другого, судящого.“³⁷)
„Що ж самі поїли, а що стали неімущих та проходящих обділяти“. ³⁸)
„Не один совіт дав голові: що робити з неплатящими общественного“.³⁹)
Коли ж Квітка-Основ’яненко подає дієприкметник, утворений з основи слова, вживаного лише в розмовній мові, він вживає в дієприкметникових формах суфікс ч, напр.:
„На завтре вп’ять є своє шкварчаче, що вп’ять не дожида завтрього.“⁴⁰)
Тарас Шевченко вживає ахтивні дієприкметники з суфіксом щ як слов’янізми, напр.:
„Хто б спас мене од лукавих
І діющих злая.“⁴¹)
(Т. Шевченко)
„А бог дивиться:
Чи є ще взискающі бога,
Нема добро творящого,
Нема ні одного“.⁴²)
(Т. Шевченко)
„Вночі підкрались, зайняли
Отари з поля, а пасущих
І шатра їх, убогі кущі
І все добро, дітей малих,
Сестру, жену і все — взяли“.⁴³)
(Т. Шевченко)
Є активні дієприкметники на -чий і на -щий і в творах Марка Вовчка. В її творах досить продуктивні обидва суфікси, при чому тенденції вживання дієприкметників з суфіксом щ як слов’янізмів слабші, а суфікс ч в дієприкметниках вживається частіше, ніж у Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Шевченка. Прикладами, що свідчать про існування тієї і другої дієприкметникової форми, можуть бути такі фрази:
„Було як не побачиш, весела тобі, щебетлива, і голосочок був у неї — неначе струмочок прудко біжачий.“⁴⁴)
„Відчиняли із часу до часу віконце, вдивлялася, прислухала — нічого не видно, нічого не чуть, крім вітру бушуючого."⁴⁵)
„Білолиця, гарна і весела, а прудка, як зайчик: і в хаті, і надворі в’ється, порядкує, господарює і співає, і сміється, аж геть чути її голос дзвенячий.“⁴⁶)
„Ропчучий гомін загучав: скрипки почулися.“⁴⁷)
„Опівдня соняшний промінь гарячий перекине через хату ясну стягу трепечущу... наче мене жаром обсипле.“⁴⁸)
„І пригадалася йому та дівчина плачуща.“⁴⁹)
У Нечуя-Левицького дієприкметники вживаються часто і вільно. Це в основному дієприкметники на -чий:
„Сад блищав, лиснів, обсипаний ранньою росою, освічений сонцем, неначе сміявся, радів, що настала весна, радів радістю світового, невмираючого, повік оживаючого життя.“⁵⁰)
„Подовжастий свіжий лист, неначе краплі стікаючі й готові упасти, понависав масами й зачіпав їх по щоках.“⁵¹)
„Тільки соловейки щебетали в вербах і будили трелями засипаючу пишну долину.“⁵²)
„Картина, ніби одходячого темного, скалистого берега, картина моря, викликала в душі поезію, пісню.“⁵³)
„Вгорі, на бульварі, внизу — в садку, в портах і далеко на морі, — скрізь лився масами світ, перемагаючи догоряюче червоне небо“.⁵⁴)
„Вона закрила їх рожевим віками, щоб не виявити перед людьми тривогу серця, котре так раптово і несподівано заговорило в ній через її виючі очі.“⁵⁵)
„Тим часом зза кущів вийшов Фесенко, обтираючи хусточкою свої малинові лисніючі губи."⁵⁶)
Немає потреби перевантажувати невелику статтю довгим переліком прикладів. Вважаю, що й наведених досить, щоб мати уявлення про те, як ставився до дієкприкметників у мові своїх творів Нечуй-Левицький.
Немало дієприкметників на -чий є і в творах Лесі Українки. Вона вживає їх переважно в ремарках своїх драматичних творів, але активні дієприкметники ми знаходимо і в самих словах дійових осіб, і в віршах поетеси, напр.:
„Натура гине — вся в оздобах, в злоті,
Останній усміх ясний посила,
І краскою непевною пала,
Немов конаюча вродливиця в сухоті. “⁵⁷)
(Л. Українка)
„Темно-червонеє світло, наче той одблиск пожежі
Лихо віщуючий, темряву ночі розсунув.“⁵⁸)
(Л. Українка)
„Так він по конаючих снігах волочив важкі та вогкі шати“.⁵⁹)
(Л. Українка)
„Едіта робить одвертаючий рух рукою і, похиливши голову, виходить геть із хати.“⁶⁰)
„ ... лишилась коло плачущої Юзі.“⁶¹)
„Всі несмертельні боги посідали в той повіз —
Славна з’явилась богиня, живуча в повітрі,
З лона темноти з’явилася людські оселі красити.“⁶²)
Нарешті зупинимось ще на одному письменникові, що широко і вміло користувався активними дієприкметниками на -чий, а саме на Михайлові Коцюбинському. Оперуючи часто дуже тонкими й складними поняттями, вів вважає за потрібне, щоб надати гнучкості реченню і зберегти повноту й точність змісту, вживати дієприкметників на -чий. Його твори, особливо складніші щодо сюжету з композиційної і змістової сторони, багаті на активні дієприкметники. Приклади:
„Літніми вечорами, такими тихими і свіжими, коли зорі висіли над землею а місяць над морем, Алі виймав свою зурну, привезену спід Смірни, примощувався під кав’ярнею або де-інде і розмовляв з рідним краєм сумними, хапаючими за серце згуками.“⁶³)
„А серед тіні од поламаних труб і машин, що з жахом бились по стінах, чорні заболочені люди скакали в дикім танці і черпали вогонь з палаючих чаш.“⁶⁴)
„Гуральня рівно палала, вся налита вогнем, стікаюча полум’ям, як рана кров’ю.⁶⁵)
„В глибоких долинах, зелених од винограду й повних сивої мли, тіснились кам’яні громади, рожеві од вечірнього сонця або синіючі густим бором“.⁶⁶)
„Він показав власноручно посаджені яблуні, дав їм добру рекомендацію, познайомив її з запахом стайні, з болотом коровника і скликав для неї все кудкудахтаюче, гегаюче і крякаюче пірнате царство. “⁶⁷)
„Татари злазили угору добре відомою їм стежкою, витягшись у лінію, як колонка мандруючих мурах.“⁶⁸)
„ ... встиг пожалітися на свою п’яну, ліниву і недбаючу про церкву парафію.“⁶⁹)
„Однак вона не помічала нині сягаючу у височінь цямрину, над якою тріпав крилами морок.“⁷⁰)
„Нурла і Юзбаш стояли на чолі ворогуючих партій, хоч юзбашева партія немов переважала, бо на її боці був мулла Асан.“⁷¹)
І. Франко ще ширше, ніж цитовані вище письменники, користувався активними дієприкметниками.
Приклади:
„Все блищало, ясніло до сходячого сонця, що саме кидало перше проміння крізь вікна до кімнати і золотисто-кривавими переливами грало на гладких, блискучих предметах“.⁷²)
„Від громадки веселих, гарно повбираних панів-обивателів дорогобиських, що проходжувалися по „плянтах“, по костьолу, в тіні цвітучих каштанів відділився пан будівничий...“⁷³)
„Зміж натовпу гомонячих людей визначилася нараз голова Леона Гаммершляга, визначився його голос“.⁷⁴)
„Ціле те товариство, в модних чорних сурдутах, в пальтах з дорогих матерій, в блискучих чорних циліндрах, в рукавичках, з паличками в руках і перснями на пальцях, дивно відбивало від сірої маси робітників, пестріючої хіба червоною краскою цегли або білою краскою вапна."⁷⁵)
„Одна тільки Фанні, донька Гаммершляга, визначувалась споміж дам іменно тим, що їм неставало, — молодістю і красою — і виглядала між ними, мов розцвітаюча півонія між відцвівшими будяками.“⁷⁶)
„По хвилі показалася на вулиці мов чорна гоготяча хмара, — Це був цілий натовп з рабином всередині, котрий мав звершити обряд посвячення підвалин нового дому.“⁷⁷)
„Хлипаючи та обтираючи сльози, вона забулася зовсім, забуваючи навіть про Готліба, про лист, про своє горе і чула тільки пливучі, холодніючі сльози.“⁷⁸)
„Один із них сидів на лаві під вікном, заступивши своїми широкими плечима світло, яке від заходячого вже сонця лилося вікном у хатину.“⁷⁹)
Так стоїть справа з уживанням дієприкметників на чий у передреволюцінній художній літературі.
В переглянених мною наукових і науково-популярних виданнях тих часів, наприклад, „Збірник природно-технічної секції Українського наукового товариства в Києві“ (1915 рік), „Літературно-науковий вісник“ (1914 р.), я зустрів чимало активних дієприкметників, наприклад: „перерізуючий, згинаючий, пануючий, існуючий, кип’ячий, руйнуючий, охолоджуючий, виникаючий, самопорядкуючий і багато інших.
Факт існування активних дієприкметників на -чий фіксують також шкільні граматики, що були видані до революції.
Проте точилася боротьба проти вживання дієприкметників в укр. літер. мові. Проти активних дієприкметників в українській мові підносить голос І. Огієнко в „Курсе украинского языка“ (1919 р.), Берло в „Українській граматиці“ (1919 р.) і інші. Але в їх запереченнях ще немає безоглядного відкидання цієї форми.
Нарешті виступає Курило і категорично пропонує викидати активні дієприкметники з української літературної мови. Її заява про невластивість активних дієприкметників українській мові була сигналом до боротьби з активними дієприкметниками у мовній практиці. О. Синявський, який раніше займав іншу позицію, солідаризуючись з Курило в „Нормах української літературної мови“ (1931 р.), пише, що колишні дієприкметники прямого стану теперішнього і минулого часів на -чий в українській мові зникли“ (с. 88).
Гостро заперечують проти вживання активних дієприкметників Осипів, Сулима, Горецький, Грунський і Мироненко.
Але і після „Уваг“ Курило чуються голоси на захист активних дієприкметників.⁸⁰)
Не зважаючи на те, що полеміка про властивість чи невластивість українській мові активних дієприкметників на -чий не припиняється і після виходу в світ „Уваг“, все ж можна сказати, що саме вони підвели підсумки націоналістичним твердженням про невластивість українській мові дієприкметників і перевели на практичні рейки реалізацію цього висновку.
Курило забороняє подавати такі форми, як „кусаючий, гавкаючий, пам’ятаючий, орудуючий“ — в „добірній“ українській мові вони, за Курило, мають заступатися формами: „кусю́чий, гавку́чий, пам’яту́чий чи пам’яту́щий, оруду́щий“; і так само: „лаю́чий“, а не „ла́ючий“, „знаю́чий“, а не „знаючий“, „маю'чий“, а не ма́ючий“. (Я згадаю про це не для того, щоб заперечити існування в українській мові таких прикметників, як „кусю́чий чи „стоя́чий“ — ідеться про існування в українській мові активних дієприкметників).
Курило рекомендує обминати активні дієприкметникові форми кількома способами. Перший спосіб — перенесення наголосів на суфікс у (ю) — пам’яту́чий, лаю́чий; другий спосіб — заміна дієприкметникової форми прикметниками з невластивими дієприкметникам суфіксами: предвещающий — призвісний, далі ж меньшевиствующий — меншовиковний, меншовикуватий; третій спосіб—заміна активної форми дієприкметників описовим зворотом — слухаючий — що слухає, питаючий — що питає. Борючись за додержання таких пропозицій, О. Курило незадоволена навіть з П. Куліша (мову якого вона вважає „добірною"), тому що Куліш дає в перекладі євангелії такий вираз: „і бачить тривогу, і плачущих, і голосячих гучно“. Не погоджується вона і з тим, що Лободовський вживає дієприкметників „сидячий“ „слухаючий“, „питаючий", „несучий“.
Заперечуючи існування дієприкметникових форм в українській мові, Курило, Равлюк і інші оперують прикладами переважно з класичної української літератури. Всім відомо, що в українській мові є прикметники з суфіксами -уч, (-юч), -ач (яч), -ущ (-ющ), -ащ (-ящ), наприклад: сцілющий (сцілюща вода — І. Котляревський)⁸¹); пахучий (пахучі квітки — Марко Вовчок)⁸²); трудящий, роботящий (Т. Шевченко)⁸³); живущий (живуща вода — Леся Українка)⁸⁴); сліпучий (сліпуче сонце — М. Коцюбинський)⁸⁵); плодючий, родючий, блискучий, співучий (плодюча нива, родюча нива, блискуча завіса, співуча натура—Нечуй-Левицький)⁸⁶); робучий, пекучий, сипучий (робучий люд, пекуча кропива, сипуче вапно — І. Франко)⁸⁷) тощо. Але в цих же творах є й активні дієприкметники на -чий, цитування яких націоналісти старанно обминали або зовсім не згадуючи про них, або згадуючи між іншим як про факти, на які не слід зважати. Це й є один з моментів фальсифікації мовної дійсності, що іще раз підкреслює псевдонауковість націоналістичного трактування мовознавчих питань. Робилося це не для голого теоретизування, а для здійснення націоналістичної мовної політики.
Справді, ми бачимо, як після висновків Курило затискають у мовній практиці української літератури, преси, наукової літератури активні дієприкметники на -чий, хоч і далеко не всі корилися настановам Курило. В писаному слові бачимо і після заборони дієприкметники на -чий, але Гладкий і інші намагалися остаточно викоренити ці форми, називаючи авторів, які вживають дієприкметники на -чий, невігласами, неписьменними людьми.
Характерна річ, що виступати проти активних дієприкметників націоналісти почали після революції. Виступаючи проти цих форм в усіх випадках, націоналісти намагалися утруднити переклади, загальмувати розвиток української літературної мови. Ми не відкидаємо того факту, що активні дієприкметники на -чий в українській літературній мові вживаються досить обмежено. В багатьох випадках, як це ми покажемо далі, особливо в постпозиції, вони в літературній мові майже зовсім не виступають. Але є багато випадків, коли активні дієприкметники можуть бути вживані, коли краще їх вживати, бо їх не можна замінити точно іншим якимсь словом. І саме в цих випадках вживали активні дієприкметники кращі майстри українського слова, класики української літератури.
Націоналісти виступали проти цих форм, ставлячи перед собою практичну мету: запроваджувати шкідництво в мові. Це особливо виявилося у перекладах, зокрема в перекладах творів Леніна і Сталіна, що їх робили націоналісти в 1930—31 р. Обминання активних дієприкметників у перекладах творів Леніна і Сталіна було одним із шкідницьких методів, за допомогою яких націоналісти-перекладачі перекручували зміст і спотворювали твори класиків марксизму-ленінізму. Під виглядом того, що мовляв не можна вживати активних дієприкметників, перекладачі-націоналісти зовсім змінювали і перекручували текст творів Леніна і Сталіна. Так, наприклад, в одному місці, де Ленін говорить про „ссылки одной из спорящих сторон“ націоналісти-перекладачі подали „сторони, що змагаються.“ „Змагатися“ і „сперечатися“ це абсолютно різні речі. У Леніна говориться про „состав работающих кружков“, а в перекладі подано „склад чинних гуртків“. Там, де у Леніна вживається слово „господствующие“, перекладачі подавали „командні“ і т. п.
У ряді випадків, замість активних дієприкметників, подавалися просто дієслова, чи прикметники.
Тов. Сталін в „Питаннях Ленінізму“ пише в одному місці: „Таковы в общей главные противоречия империализма, превратившие старый „цветущий“ капитализм в капитализм умирающий“⁸⁸).
У націоналістичному перекладі це місце подано так: „Такі в цілому основні суперечності імперіалізму, що перетворили старий „квітущий“ капіталізм на капіталізм умирущий“⁸⁹).
Отже слово „умирающий“ перетворено на „умирущий“ і цим самим абсолютно перекручено зміст думки тов. Сталіна. В багатьох випадках націоналісти-перекладачі, посилаючися на те, що мовляв, не можна вживати активних дієприкметників, зовсім викидали слова з творів Леніна і Сталіна. Так у перекладі „Питань Ленінізму“ перекладач Хмельницький і його редактори викинули в цитаті з творів Леніна, що її наводить тов. Сталін, слово „мыслящий“. У цій цитаті говориться про робітників. Ленін говорить про „большинство сознательных, мыслящих, политически активных рабочих“. Перекладач зовсім викинув слово „мыслящих".
Подібних місць, що свідчать про цілковите перекручення змісту творів класиків марксизму-ленінізму, з націоналістичних перекладів можна навести сотні. Націоналісти користувалися різними шкідницькими методами, серед яких одне з важливих місць посідало обминання активних дієприкметників. З наведених прикладів досить виразно видно, чому з таким запалом націоналісти намагалися зовсім викинути з української мови активні дієприкметники. Це їм потрібно було для гальмування розвитку української літературної мови, для шкідництва на мовному терені. Для цього вони намагалися фальсифікувати історію української літературної мови. Для цього вони замовчували ті факти, що свідчать про вживання активних дієприкметників класиками. Вони не зупинялися і перед тим, щоб фальсифікувати мову класиків. Так, наприклад, у виданнях творів Коцюбинського за редакцією Єфремова активні дієприкметники в мові Коцюбинського замінені дієприслівниками, або іншими формами. Коли ж не можна було фальсифікувати мову того чи того класика, то наявність активних дієприкметників пояснювалась, мовляв, неписьменністю класика, тим, що він, мовляв, не знав достатньою мірою української мови. Такі закиди класикам робилися націоналістами в усіх випадках, коли мова класиків не укладалася в ті рамки, що їх намагалися виробити для української мови націоналісти. Адже відомий факт, що Сулима закинув Шевченкові, що той, мовляв, неправильно вживав таких виразів, як „дідами крадене добро“ і т. п.
Видавалися спеціальні книжки, як наприклад „Українська фраза“ Сулими або „Уваги до сучасної української літературної мови“ О. Курило, де спеціально рекомендувалися такі звороти, які мали утруднити або архаїзувати літературну мову. Водночас заборонялися такі українські звороти, які здавна існують в мові конче потрібні для сучасної мовної практики. Коли націоналісти забороняли звороти з орудним дієвої особи при дієприкметниках, коли викидали з мови ряд дієприкметникових форм, то вони мали на увазі саме створення труднощів для наших письменників, для перекладачів тощо. Невипадково націоналістичні заборони особливо поширювалися на різні дієприкметникові форми. Справа в тому, що звороти з дієприкметниками часто дають можливість економніше і точніше відбивати думки.
За націоналістичними „приписами“ виходило, що українська мова бідна, що в усіх випадках вона користується тільки описовими зворотами.
Абсолютно ігнорувалася в націоналістичних „Порадниках“ публіцистична і наукова мова.
За цими „порадами“ треба було б виправити мову творів найкращих майстрів слова. Коли, наприклад, у Франка сказано „понад синіючим високою стіною Ділом мерещали хвилі розігрітого повітря“, коли у Коцюбинського написано „заходяче сонце червоним світлом осявало цю картину“ або „крізь шибки видно було море рудого комишу та білу, блукаючу коло хати козу“, коли у Тичини читаємо вираз „від нестаріючого майбутнього“, то все це оголошувалося невластивим українській мові.
Націоналістичні граматичні „поради“ були спрямовані проти української літературної мови, проти встановлених в ній норм, вони були спрямовані і проти мови передреволюційної літератури, і проти мови сучасних письменників.
Марко Вовчок, Франко, Леся Українка, Коцюбинський, Тичина, Микитенко і багато інших письменників вживали і вживають в певних випадках активні дієприкметникові форми. Ми вже подали матеріал з різних джерел, що стверджує вживання цих форм. Вживаються активні дієприкметники не тому тільки, що до них іноді не існує близьких слів, а й тому, що вони передають мінливість ознаки. Часто-густо майстри слова вживали цю форму для того, щоб не удаватися зайвий раз до підрядних речень. Ось, наприклад, у Коцюбинського:
„Соломія наосліп кинулась в очерети слідком за всім живим, що мчало в перестраху перед наступаючими бурунами вогняного моря“.
За порадами Сулими і под. Коцюбинський мав би обов’язково написати.
„Соломія наосліп кинулась в очерети слідком за всім живим, що мчало в перестраху перед бурунами вогняного моря, що наступали“. В одному реченні було б два підрядних речення, двічі повторювалося би слово „що“, Коцюбинський це куди економніше виклав, вживши активного дієприкметника.
Коли Леся Українка писала: „Усе навколо затиха під владою чаруючої ночі“, то це, звичайно, куди краще, ніж „усе навколо затиха під владою ночі, що чарує“.
Але націоналісти забороняли подібні слова і навіть виробили ряд „рецептів“ для обминання активних дієприкметників. Так, наприклад, обминання активних дієприкметників провадилося кількома способами, з яких можна визначити чотири основні. Ми будемо наводити тільки приклади, запозичені з перекладів творів Леніна і Сталіна. Ось деякі з них:
1) Заміна дієприкметника прикметником:
Замість „працюючий“ — „чинний“. Так, там, де в творах Леніна говориться про „працюючі гуртки“, перекладено „чинні гуртки“.
Замість „обслуговуючий“ — „допоміжний“. Так, тов. Сталін в одному місці говорить про те, що Макдональди і Шейдемани є „обслуговуючим апаратом в руках буржуазії“, а перекладено „допоміжний“.
Замість „експлоатуючий“ — „експлоататорський“.
Замість „ворогуючий“ — „супротивний“. Так, вираз Леніна, де говориться про „ворогуючі імперіалістичні групи“, перекладено „супротивні імперіалістичні групи“ і т. д., і т. п.
У всіх цих випадках в перекладі затушковано гостроту характеристик, що їх подали Ленін і Сталін. Скрізь перекручено політичний зміст. На перший погляд проста заміна однієї форми іншою на ділі приводила до цілковитого спотворення змісту. Досягалося це спотворення і іншими засобами обминання дієприкметників.
2) Заміна дієприкметника дієсловом:
а) з сполучними словами
замість „спорячі сторони“ — „сторони, що змагаються“;
„ „пануюча тактика“ — „тактика, що панує“;
„ „пануюча тактика“ — „тактика, що панує“;
„ „виростаюча боротьба“ — „боротьба, що виростає“;
„ „ростучі задачі" — „задачі, що ростуть“;
„ „умираючий капіталізм“ — „капіталізм, що вмирає“;
„ „гноблячі нації“ — „нації, що гноблять“, „нації, що пригнічують“.
б) без сполучних слів
замість „викривання справляло збуджуюче діяння“ — „викривання під’юджувало“;
„ „теж затемнююче класові антагонізми“ — „теж затемнює класовий антагонізм";
„ „експлуатуюча меншість“ — „меншість експлуатувала“;
3) Заміна дієприкметника іменником: замість „применшуючий“ — „применшувач»;
„ „працюючий“ — „виробник“;
„ „гнобляча“—„гнобителька“;
4) Випускання в перекладі дієприкметника, який був в оригіналі:
замість „більшість свідомих, мислячих, політично активних робітника“— „більшість свідомих, політично активних робітників“;
замість „змінити існуючі відносини“ — „змінити відносини.“
У першій частині статті я хотів показати, звідки взяті активні дієприкметники на -щий, які в українській мові в більшості випадків змінили суфікс щ на ч, чи вживалися вони в класичній українській літературі, хто, з яких позицій і з якою метою намагався викоренити активні дієприкметники на чий з української літературної мови.
Матеріал, досліджений мною, дає змогу зробити в цих питаннях такі висновки:
1) Активні дієприкметники на -чий прийшли в українську мову, як і в російську, з старослов’янської мови, — це поряд досліджень учених стверджують пам’ятки XV — XVIII ст.ст., рясні текстами з українізованими словами. Дієприкметники, зафіксовані в цих пам’ятках, мають здебільшого заміну суфікса щ на суфікс ч;
2) українська класична художня література, починаючи від Котляревського і кінчаючи Коцюбинським і Франком, вживала активних дієприкметників на -чий. Ці форми зафіксовані також у науковій і науково-популярній літературі;
3) українські націоналісти-мовознавці, намагаючись штучно поглибити відмінність між українською і російською мовами і створювати труднощі у викладі, категорично заборонили вживання дієприкметників на -чий, і з того часу в пресі й літературі остерігалися вживати цієї форми — вона майже: зникає в літературі;
4) разом з забороною вживати активних дієприкметників на -чий було заборонено вживати дієприкметникових форм, що набули вже прикметникового значення — культивувалися прикметники з іншими суфіксами, дієприкметники замінювалися дієсловом (переважно описовими зворотами), іменниками і прикметниками.
II
У цьому розділі розглянемо семантичні особливості активних дієприкметників на -чий і синтаксичну роль цих дієприкметників, зокрема позиції, в яких вживання активних дієприкметників можливе і потрібне і в яких воно зайве.
Різниця між дієприкметником і прикметником полягає в тому, що за ознаку предмета, явища, поняття в дієприкметнику править незакінчена або закінчена дія, яку він виконує або якій він підлягає (якісна ознака дієприкметника змінна), тоді як прикмета предмета, явища, поняття, яку показує прикметник, є здебільшого незмінною ознакою якісного або стосункового порядку.
Дієприкметник має в собі ознаки часовості (змінна ознака), але це не значить, що дієприкметники теперішнього часу визначають ознаку дії, яка відбувається тільки в теперішньому часі, дієприкметники минулого часу — ознаку дії, що відбувалася тільки в минулому часі. Дієприкметники теперішнього часу у різних контекстах часто, залежно від часу, в якому стоїть дієслово в головній парі речення, можуть визначати дію, що відбувається в теперішньому, минулому і навіть майбутньому часі. Наприклад, візьмемо речення: „Мертвіючі вже очі прояснились, і чоловік, схопившись за дерево, швидко підвівся“. Ніяк не можна-сказати „очі, що вже мертвіють, прояснились“; описовий зворот, яким ми розкриваємо дієприкметник „теперішнього часу“ „мертвіючі“, в даному реченні мав би в своєму складі дієслово в минулому часі: „очі, що вже мертвіли“. Дієприкметник „мертвіючі“ тут підкреслює недоконану минулу ознаку предмета — процес відбувався в минулому часі. Таких прикладів чимало.
Спробуємо розкрити описовими зворотами деякі речення з цитованого нами літературного, матеріалу:
|
„Еней там бачив щось немало кип’ячих мучениць в смолі.“ (Котляревський) |
„Еней там бачив щось немало мучениць, що кипіли в смолі.“ | |
|
„І пригадалася йому та дівчина плачуща.“ (Марко Вовчок) |
„І пригадалася йому та дівчина, що плакала.“ | |
|
„Леон, що досі стояв при східцях і всіх виходячих з ями приязно стискав за руки, тепер виступив наперед." (Франко) |
„Леон, що досі стояв при східцях і всіх, хто виходив з ями, приязно стискав за руки, тепер виступив наперед.“ |
Дієприкметник „теперішнього часу“ може означати в реченні змінну ознаку майбутнього, ознаку, яка ще не існує в теперішньому часі. Наприклад, у реченні „Попереджаю, що надалі не виконуючі цього розпорядження особи будуть притягатися до суворої відповідальності“, описовий зворот, яким ми спробували б замінити дієприкметник „виконуючі“ матиме в своєму складі дієслово майбутнього часу: „Попереджаю, що надалі особи, які не виконуватимуть цього розпорядження, будуть притягатися до сурової відповідальності“.
Дієприкметник „теперішнього часу“ „виконуючі“ в цьому реченні є ознакою майбутнього часу.
Таким чином, активні дієприкметники на -чий є віддієслівні прикметники, які визначають прикмету предмета змінною ознакою в активній незакінченій дії.
Часто буває, що змінна ознака переходить у сталу — тоді дієприкметник виконує функції прикметника. Те саме слово може виконувати то функцію дієприкметникову, то функцію прикметникову, залежно від характеру змінності чи незмінності ознаки: Наприклад, „сяючі очі“—змінна ознака; „очі, що сяють“ — стала ознака — „очі іскристі, грайливі“;
„цвітучі каштани“ — „каштани, що цвітуть“ — „красиві каштани“;
„мандруючі мурахи“ — „мурахи, що мандрують“ — „мандрівні мурахи“;
„заманюючий голос“—„голос, що заманює“ — „спокусливий, манливий голос“;
„знаючий“ — „той, що знає“ — „освічений“ і т. д.
Такі дієприкметники, як бачимо, можуть виконувати і прикметникову функцію, передавати сталу якісну ознаку, але було б неправильно лише на цій підставі робити висновок, що це в усіх випадках прикметники. Коли авторові треба передати змінну ознаку в активній незакінченій дії, — заміна дієприкметників прикметниковими „відповідниками“ є механістична — вона призводить до перекручення змісту. Ось чому треба обережніше, ніж це робили й робиться, переводити дієприкметники на -чий в категорію прикметників. Дієприкметники в сучасних мовах, справді, послабили свою дієслівність за рахунок, так би мовити, прикметниковості; говорячи словами Потебні, „дієприкметники в стародавній мові більш дієслівні, ніж у новій“.
Вкладаючи мовні явища в прокрустове ложе мови куркульського хутора, українські націоналісти до неможливості збіднювали українську мову. Одним з моментів такого збіднювання була безоглядна заборона активних дієприкметників на -чий, що існують і творяться в нашій мові, всупереч різним заборонам і перешкодам, створюваним націоналістами цій формі як неукраїнській.
Уникаючи активних дієприкметників, українські націоналісти пропонували замість них „чисто українські відповідники“, які й призводили до звуження дієприкметникової функції, до накидання авторові думки цілком йому чужої. Це особливо помітно в перекладній літературі. Для ілюстрації візьмемо кілька місць з творів Леніна і Сталіна.
В одному місці Ленін пише про листки, з яких друкувалися інформації робітників про жахливий стан робітничого класу на капіталістичних підприємствах царської Росії. У цих листках робітники викривали капіталістів і —пише Володимир Ільїч — „разоблачение оказывало страшно возбуждающее действие". Переклад 1931 року українською мовою у шеститомнику дає російський дієприкметник „возбуждающий“ дієслово „під’юджувало“, в іншому місці—прикметник „під’южливий“. Дієслово „під'южувати“ значить „подстрекать, подбивать, искушать“, — отже, перекладач, намагаючись уникнути дієприкметника „збуджуючий“, вживає прикметника з негативним відтінком у значенні, чого, розуміється, немає в даному разі у Леніна.
Неправильно також перекладено російське „умирающий капіталізм“ по-українському — „умирущий капіталізм“, бо „умирущий“ означає те, що має властивість умирати, смертний, тоді як „умираючий“ має в собі змінну ознаку в активній незакінченій дії. Перекладом дієприкметника „умирающий“ прикметником „умирущий“ перекладач представляє справу так, що головні суперечності капіталізму перетворили капіталізм, що мав властивість вічно жити, на капіталізм, що має властивість умирати. Це є викривлення думки автора, бо тов. Сталін підкреслює саме змінність ознаки — те, що в нашу епоху капіталізм перебуває в передсмертній стадії, в стадії вмирання, що цей взагалі „умирущий“ капіталізм є в наші часи вже капіталізм умираючий.
В одній з характеристик соціал-демократів часів імперіалістичної війни і післявоєнного періоду тов. Сталін відзначив, що роль соціал-демократії була роллю „обслуживающего аппарата в руках буржуазии“, роллю апарату, що обслуговує буржуазію, її інтереси. Заміна в українському перекладі дієприкметника „обслуговуючий“ прикметником „допоміжний“ затушковує сталінську характеристику лакейської соціал-демократії, затушковує її негативну роль в історії.
У перекладі синтагми „эксплоатирующее меньшинство“ українською мовою „експлуататорська меншість“ вникла та ж змінна дієслівна ознака — подана лише стала ознака — яка меншість? — експлуататорська, тоді як основне в даному контексті — передати цим словом ознаку в активній дії „меншість, що експлуатує“.
Нарешті, переклад виразу „враждующие империалистские группы“ виразом „супротивні імперіалістичні групи“ теж неправильний, через те що автор говорить про імперіалістичні групи, які ворогують якийсь час і які на певний час можуть договорюватися, про групи, які не є супротивні за своїм станом і непорушними незмінними противенствами.
Як відомо, дієприкметники виступають у реченні як атрибут, як суб’єкт або об’єкт і як предикат.
Дієприкметник-атрибут. Атрибутивна функція ставить дієприкметники в позиції додатків, узгоджених в роді, числі й відмінку з предметом, явищем, поняттям, атрибутом якого вони є. Це значить, що змінна ознака представлена в активній незакінченій дії, є прикметою іменника, з яким дієприкметник узгоджений. Приклади:
„Нічого говорити про буржуазну науку і філософію, по-казенному викладувані казенними професорами для задурення підростаючої молоді з імущих класів і для „натаскування“ їх на ворогів зовнішніх і внутрішніх“⁹⁰)
„На цій базі виникла наша кампанія за укладення пакту про ненапад і пакту про визначення нападаючої сторони з сусідніми державами.“⁹¹)
„Двадцять років тому, характеризуючи добу імперіалізму, як останній етап загниваючого капіталізму, Ленін указував: і в зовнішній політиці, і в внутрішній однаково імперіалізм прагне до порушень демократії, до реакції.“⁹²)
„ ... газета іронічно дивується — чому такі видання виходять у Польщі, не зважаючи на лютуючу кризу видавничої справи.“⁹³)
„Матрос уперся ногами у купу вугілля і почав підкидати це вугілля до топки, звідки кочегар жбурляв його в палаючу горлянку паровоза“.⁹⁴)
„Лишилось тільки саме велике, глибоке вражіння, внутрішній, хвилюючий зміст цієї групи“.⁹⁵)
„Вони добре знали, що справляють інтригуюче вражіння“.⁹⁶)
„Попереду у безшумно текучому мороці заміцнився супротивник.⁹⁷)
„Чути далекий, невпинно зростаючий гудок паротяга.“⁹⁸)
„ ... такий, розумієте парк, грати, будиночки, вода — і всі існуючі породи курей.“⁹⁹)
У синтагмах: підростаюча молодь, керуючий пролетаріат, нападаюча сторона, загниваючий капіталізм, лютуюча криза, палаюча горлянка, інтригуюче вражіння, текучий морок, зростаючий гудок, існуюча порода—дієприкметник як, атрибут показує в ознаці активної незакінченої дії прикмету іменника. Коли ж і де, якими морфемами і сполученнями можна точно передати цей зміст? Мовознавці, які вважали, що в українській мові активних дієприкметників треба уникати, рекомендували замінювати їх прикметником, дієсловом, дієприслівником, іменником.
Вище я вже торкався питання про заміну активного дієприкметника прикметником, коли говорив про неправильність перекладу російських дієприкметників українськими прикметниками. Виходячи з тієї позиції, що дієприкметник значно ширший щодо свого змісту від однокорінного з ним прикметника, відмінний від прикметника основною своєю рисою — змінністю ознаки, виявленої в активній дієслівній формі, ми розмежовуємо семантику активного дієприкметника на —чий і „відповідного“ йому прикметника. Для ілюстрації досить таких прикладів, як:
будуюча організація — будівна організація, умираюча людина — умируща людина, ворогуюча група — ворожа група, мандруючий чоловік — мандрівний чоловік.
Будуюча організація—це організація, що в даний момент будує будинки; будівництво може зовсім не бути її основний заняттям; будівна організація — це обов’язково та організація, основним заняттям якої є будівництво, фахова з цього погляду організація. Конкретний приклад: Академія Наук вдається до Будівного тресту і складає з ним договір на будівництво будинка для наукових робітників Академії. Договір підписаний, будівництво в ходу. Академія Наук є будуюча організація, Будівний трест — будівна організація, організація, що виконує замовлення будуючої організації. Очевидно, що тут активний дієприкметник будуючий не можна замінити прикметником будівний.
„Всі вони стояли коло умираючої людини і з сумом думали, що всі люди умирущі“. В цьому реченні підкреслені змінна і стала дієслівні ознаки — людина, що в даний момент умирає, і людина, Що має властивість умирати, людина, що рано чи пізно умре.
„ Ці ворогуючі групи не є по суті ворожі одна одній“. Ворогуючий тепер не значить ворожий взагалі — тут теж діє змінність і сталість ознаки.
Як дієслівна прикмета, що означає активну дію, дієприкметники-атрибути стали визначенням речей, явищ, осіб, понять у складених термінах. Через те що в термінах часто затирається змінність ознаки, дієприкметники іноді виконують функцію прикметників.
Приклади: регулюючий апарат, затухаючий рух, пульсуючий рух, діюча діафрагма, шипляча дуга, сильиозатухаюче коливання, слабкозатухаюче коливання, анастазуючий магніт, розмагнічуюче поле, відстаючий потенціал, тліючий розряд¹⁰⁰).
Усіх цих дієприкметників, що виконують в термінах переважно функцію прикметників, націоналісти уникали. Вони пропонували вживати в наведених термінах замість дієприкметників таких „природних“ прикметників, як: регуляційний, пульсаційний, чинний (замість „діючий“), шипучий, сильногаснучий, повільнослабнучий, анастазійний, загайний (замість „відстаючий“), сяйвовий (замість „тліючий“.)¹⁰¹)
Впадає в вічі, що: 1) прикметники—„відповідники“ до активних дієприкметників дуже ослаблені щодо ознаки активної дії, а через те невиразні, безсилі передати зміст слова, 2) що вони є здебільшого штучні слова, невідомі в мові.
Коли автор хоче передати лише сталу ознаку предмета, як його постійну прикмету, стан, в якому в предмет, і виключає відтінок часовості й активності дії в атрибуті, він користується не дієприкметниковими формами—прикметник краще відбиває його думку. Приклади:
„В пам’яті у нас ще свіжі приголомшливі цифри“.¹⁰²)
„Тепер уже вони обидві не знали, куди подітися від цього пронизливого, глузливого погляду.“¹⁰³)
„Він був уже там, серед цікавих, небуденних обставин, вкупі з цікавими тямучими людьми.“¹⁰⁴)
„Оля припала обличчям до пахучих холодних квітів, а Валеріан, взявши руку її, говорив щось про життя, про щастя.“¹⁰⁵)
„Дехто заплющив очі і вигукував слова пісні з болючим піднесенням.“¹⁰⁶)
В серці його запалає той промінь страшенний, жерущий, що у тім погляді жевріє — і безнадійність, тяжка понура обгорне його, наче хмара осіння.“¹⁰⁷)
„Небо на сході неначе закрите пишною квітчастою завісою, блискучою, як дорогий атлас“.¹⁰⁸)
Будівничий зігнувся й обернувся напруго, мож за дотиком пекучої дратви.“¹⁰⁹)
„І знов шкуру дерете з братів незрячих, гречкосіїв.“¹¹⁰)
Отже, прикметники дієслівного походження вживаються в нашій пресі і літературі тоді, коли немає потреби передавати в дієслівній ознаці активну незакінчену дію і цілком досить подати сталу якісну прикмету, як атрибут іменника. Функція таких прикметників цілком точно окреслена і заміна ними активних дієприкметників на чий є в кращому разі нерозуміння ролі тих і других.
Розглядаючи можливість заміни дієприкметників прикметниками в атрибутивній функції, не можу не спинитися на окремих місцях у творах наших радянських письменників:
„Мені дуже подобаються ці слова на плані... Лінія напрямку вітрів, що дують тут найчастіше. Дують із Стальгороду на завод... Метеорологи назвали ці вітри — тривалі вітри. Російською мовою воно звучить ще повніше— господствующие ветры... Це прекрасно: тривалі вітри. Пролетаріат заводів будує міста, що своїм подихом творчим обвівають заводи, фабрики.. - Тривалі вітри — господствующие ветры.“¹¹¹)
Тов. Копиленко вважає, що прекрасно передати поняття „господствующие ветры“ по-українському виразом „тривалі вітри“. Я думаю, що це не так. Російська синтагма говорить, що вітри панують, переважають у даній місцевості, а українська — що вітри довго дмуть. Краще було б, аналізуючи цей; вираз, підказати метеорологам, щоб вони назвали ці вітри пануючими вітрами— тоді б українське визначення було б таким же повним щодо змісту, як і російське, і нічого, крім користі для культури української мови, від цього не було б.
„Нищівники бритним льотом спускалися так низько, ніби ось-ось готові були черкнути крилами по землі.“¹¹²)
Прикметник „бритний“ є, очевидно, новотвір т. А. Любченка. Військова, термінологія дає „бриючий політ“. Цей термін визначає прийом авіації, коли вона скидає бомби або обстрілює колони ворога, спускаючись низько до землі, ніби бриючи землю. Дієприкметник „бриючий“ виразне слово, в якому дана активна дієслівна ознака, „бритний“ — слово - ієрогліф.
Подібні випадки заміни дієприкметника прикметником бачимо в таких фразах: „Мишко кілька разів глибоко втягнув у себе гіркава-бадьорне повітря“. ¹¹³)
Він уже не відчував, як учора, тихої гризотної самотності.“¹¹⁴)
„Досить було здалека поглянути на цю висну спекоту, як хотілося чхати плюватися, згадувати чортів,“ ¹¹⁵)
Очевидно, прикметник „висний“ покликаний передати поняття, яке в російській мові перекладається дієприкметником „висящий“. Зрозуміла річ, кожен письменник може і повинен творити нові слова, але треба дбати, щоб вони ясно віддавали зміст.
Коли говорять про заміну дієприкметника дієсловом, то насамперед мають на увазі описовий зворот. Щоб дослідити можливість заміни дієприкметника-атрибута описовим зворотом, подамо ряд дієприкметникових форм, узгоджених з іменником, і як їх відповідники — описовий зворот. Приклади взяті з цитованих мною вище фраз.
|
„Характеризуючи добу загниваючого капіталізму, Ленін указував“. („Комуніст“) |
„Характеризуючи добу капіталізму, що загниває, Ленін указував.“ | |
|
„Такі видання виходять у Польщі, не зважаючи на лютуючу кризу видавничої справи.“ („Комуніст") |
„Такі видання виходять у Польщі, не зважаючи на кризу видавничої справи, що лютує“. | |
|
„Кочегар жбурляв його в палаючу горлянку паровоза.“ (І. Микитенко) |
„Кочегар жбурляв його в горлянку * паровоза, що палала“. | |
|
„Лишилось тільки саме глибоке велике вражіння, внутрішній хвилюючий зміст тієї групи.“ (І. Микитенко) |
„Лишилось тільки саме глибоке вражіння, внутрішній зміст тієї групи, що хвилює.“ | |
|
„Попереду в безшумно текучому мороці заміцнився супротивник.“ (А. Любченко) |
„Попереду в мороці, що безшумно тече, заміцнився супротивник.“ | |
|
„Чути далекий, невпинно зростаючий гудок паротяга.“ (І. Кочерга) |
„Чути далекий гудок паротяга, що невпинно зростав.“ |
В атрибутивному дієприкметнику підкреслена дієслівна прикмета, в описовому звороті, що складається з займенника плюс дієслово, підкреслена реальна дія (яка, як усяка дія, є ознакою). Семантично активний дієприкметник і описовий зворот дуже близькі і один з них часто можна замінювати другим, але через те, що в дієприкметнику перевагу має прикмета, а в описовому звороті підкреслена сама дія, як така, — заміна з погляду відтінків значення далеко не завжди бажана.
Крім того, дієприкметник часто виразніше й міцніше пов’язується з словом, узгоджується з ним, тоді як зв’язок дієслова з іменником далеко слабший. Через це всякий іменниковий додаток, залежний від суб’єкта чи об’єкта, може зруйнувати і без того слабкий зв’язок описового зворота з означуваним словом. Таке явище маємо в реченні: „чути гудок паротяга, що невпинно зростав“ (невідомо, що зростало — гудок чи паротяг), тоді як речення „чути далекий, невпинно зростаючий гудок паротяга“ виявляє міцний чіткий зв’язок атрибутивного дієприкметника „зростаючий“ з іменником „гудок“. Те саме маємо в реченні „лишилось тільки саме велике глибоке вражіння, внутрішній зміст тієї групи, що хвилює“ (невідомо, що хвилює — зміст чи група; швидше група, бо описовий зворот стоїть ближче до цього іменника). Аналогічний випадок у реченні: „такі видання виходять у Польщі, не зважаючи на кризу видавничої справи, що лютує“, в якому описовим зворотом замінено атрибутивний прикметник у сполученні „лютуючу кризу“.
Отже, атрибутивний дієприкметник щодо своїх змістових ознак не має істотної різниці з описовим зворотом і може бути ним замінений, але через те, що в атрибутивному дієприкметнику переважає прикмета, а в описовому звороті вона послаблена підкресленням реальної дії, така заміна часто буває недоцільною. Вона, крім того, іноді послаблює зв’язок означуваного слова з самим означенням тим, що дієслово не може узгоджуватися з означуваним словом у відмінку. Коли ж дієслово сполучене з іменником займенником що, а не який, то цілком втрачається узгодження і в роді. Через те, що додаток іменниковий зводить нанівець зв’язок дієслова з іменником, заміна дієприкметника зовсім неможлива тоді, коли при означуваному слові є додаток іменниковий.
Ще далі від визначення прикмети як змінної якості є заміна активного дієприкметника дієсловом без займенників що або який. Дієслівна прикмета в таких випадках ще більше приховується самою дією і це ускладняє заміну активного дієприкметника дієсловом. Дієслово, яким замінюється дієприкметник, стає в ряд головних членів речення, в наслідок чого зникає безпосередня чи посередня підпорядкованість другорядного члена речення, яким був дієприкметник, головним членам речення. Наприклад, речення „лишилось тільки саме глибоке вражіння, внутрішній хвилюючий зміст тієї групи“ не можна замінити реченням „лишилось тільки саме глибоке вражіння, внутрішній зміст тієї групи хвилює“. У першому реченні дієприкметник „хвилюючий“ є другорядний член речення — додаток прикметниковий, узгоджений з підметом „зміст“, центральна дія виражена дієсловом — присудком „лишилось“. У другому варіанті маємо два окремі майже відірвані речення; присудком останнього є дієслово „хвилює“, яким замінений діеприкметних „хвилюючий“.
Тому треба засудити такий переклад з російської мови на українську: „Но тут есть одна существенная разница. Она состоит в том, что существовавшие до сих пор классовые государства являлись диктатурой эксплоатирующего меньшинства над эксплоатируемым большинством, между тем как диктатура пролетариата является диктатурой эксплоатируемого большинства над эксплоатирующим меньшинством“¹¹⁶) — „Проте, тут є одна істотна відміна. Це те, що всі класові держави, які існували досі, були диктатурою меншості над більшістю і меншість експлуатувала більшість, тим часом диктатура пролетаріату є диктатура експлуатованої більшості над експлуататорською меншістю“¹¹⁷). „Еще яснеє это из их фразы: „таково же“ (т. е. тоже „затемняющее классовые антагонизмы“) „отношение „Искры“ и к студенческому движению“¹¹⁸)—„Ще ясніше це з їхньої фрази: „Таке саме“ (тобто теж „затемнює класові антагонізми“), „ставлення ч. „Искра“ і до студентського руху“.¹¹⁹)
Заміна дієприкметника дієсловом не в описовому звороті можлива лише тоді, коли є потреба спростити ускладнений вираз, напр.: „справляти заспокоююче діяння“ — „заспокоювати“, але при такій заміні, звичайно, дієслово, що заступає активний дієприкметник, замінює і те дієслово, яке було в попередньому виразі.
Курило, Синявський, Равлюк і інші говорили, що в українській мові зниклі активні дієприкметники замінюються не тільки прикметниками, а й дієприслівниками.
Дієприкметник-атрибут, як ми вже констатували вище, є насамперед дієслівною ознакою іменника. Дієприслівник семантично пов’язаний з словом-присудком, а не з підметом. Замінюючи дієприкметник дієприслівником, ми змінюємо систему зв’язку слів у реченні, а в зв’язку з цим змінюємо і самий зміст речення.
Приклади:
Працюючий чоловік нагнувся — працюючи, чоловік нагнувся.
Обстругуючий палицю хлопець сів на лавку — Обстругуючи палицю, хлопець сів на лавку.
Я бачу співаючу дівчину; — Я бачу співаючи дівчину.
Він схопив падаючий у воду м’яч; — Він схопив, падаючи у воду, м’яч.
Чоловік працює сьогодні в парку. Він побачив на траві дивну комаху і нагнувся, щоб краще її роздивитись. Хтось побачив його в такій позі і сказав: „працюючий чоловік нагнувся“. Той, хто побачив цього чоловіка, хотів пояснити, який чоловік нагнувся. Йому хотілося пояснити, що нагнувся той чоловік, який працює в парку. Для визначення змінної ознаки чоловіка вжито активного дієприкметника. Коли ми замінимо дієприкметник дієприслівником, то матимемо фразу „працюючи чоловік нагнувся“. У останній фразі зовсім не пояснено — який чоловік нагнувся, але в ній є інше нове—сказано, що чоловік нагнувся саме в той момент, коли він працював — „працюючи нагнувся“. Підкреслена одночасність двох дій дієприслівником, який прилягає до дієслова. Те саме ми бачимо і в другій парі речень.
У саду співає дівчина. Я її бачу. Це явище я передаю фразою: „я бачу співаючу дівчину“. Дієприкметник „співаюча“ пояснює іменник „дівчина“.
Я співаю. По дорозі проходить дівчина. Я її бачу. Це явище я передаю фразою „я бачу, співаючи, дівчину", або краще — „співаючи, я бачу дівчину“.
Заміна дієприкметника дієприслівником, коли дієприкметник узгоджений з додатком іменниковим — в самій основі міняє зміст речення, бо в наслідок такої заміни нищиться атрибутивна функція іменника, а натомісць з’являється нове слово з новою, зовсім іншою функцією, підкреслюється одночасність двох дій.
Отже, заміна дієприкметника дієприслівником є переключення з дієслівної прикмети чи додатка іменникового на пояснення присудка-дієслова.¹²⁰)
В український оригінальній і перекладній літературі є також випадки, коли дієприкметник-атрибут замінюється іменником. З наведених вище цитат цей факт можна проілюструвати прикладом:
„Пролетаріат гноблячих націй“ — „пролетаріат націй гнобительок.“
Іменник не відбиває змінної дієслівної ознаки. Це ім’я, постійна ознака, назва. В цьому аспекті й треба розглядати факти заміни дієприкметників-атрибутів прикметниками.
У виразі: „гноблячі нації“ змінна дієслівна ознака підкреслена досить виразно, але перекладач, уникаючи активного дієприкметника на -чий, перетворює змінну ознаку на сталу, хоч це ніякою мірою не відповідає справжньому змістові речення, бо гноблення не є стала ознака нації, як такої, мова йде про тимчасову ознаку націй, керованих імперіалістичною гнобительською верхівкою.
Це говорить про те, що дієприкметник-атрибут і прикладка-іменник надають різного змісту в даному реченні прикметі нації; отже, замінювати її один одним не можна.
Таким чином, ми приходимо до висновку, що активні дієприкметники в атрибутивній функції не слід замінювати іменниками, бо при такій заміні втрачається змінність ознаки в активній дієслівній формі.
Відомо також, що дієприкметники на -чий вживаються у функції предикативній, чи, вірніше, — предикативно-атрибутивній. Виступаючи як частина складного присудка, дієприкметник є одночасно атрибутом підмета, узгодженим з підметом у роді, числі, відмінку — тому й важко говорити про чисто предикативну функцію дієприкметника. Дієприкметникова форма в цій синтаксичній позиції в сучасній літературній мові майже не вживана; її існування практично виправдане лише тим, що є потреба підкреслити змінну дієслівну ознаку у присудку, як центральне місце речення в сфері логічного наголосу. Наприклад: „Ти — пронизуючий“. Прикметник, яким можна б замінити дієприкметник „пронизуючий“, є „пронизливий“. Отже, „ти — пронизливий“. Крім того, дієприкметник „пронизуючий“ можна б замінити дієсловом „пронизувати“ в другій особі однини тепер, часу: „ти пронизуєш“. Biдразу впадає у вічі, що перші два речення ближчі значенням одне до одного, ніж перше й трете речення. Різниця між першим і третім реченням полягає в тому, що в першому реченні дієприкметником підкреслена ознака, а в третьому підкреслена констатація самої реальної дії, що відбувається в теперішньому часі. Замінити речення „ти—пронизуючий“ реченням „ти пронизуєш“ значить послабити дієслівну прикмету підмета „ти“ і підкреслити, що цей підмет діє в даний момент.
Тепер перейдемо до пари „ти — пронизуючий“ — „ти пронизливий“. В дієприкметнику „пронизуючий“ виступає його змінна дієслівна ознака, прикметник „пронизливий“ визначає сталу ознаку, для якої дія в її незакінченості чи закінченості не відограє ніякої ролі. У реченнях „Він — переїжджаючий з місця на місце“ дієприкметниковість формально виражена виразніше (є керовані дієприкметником слова), але керованих слів може й не бути: „Він— переїжджаючий“; від того, що відпали керовані слова, зміст дієприкметника як такого не змінився: він не перейшов у категорію прикметників.
Активні дієприкметники в предикативній функції є залишки широковживаних у старослов’янській мові синтагм, про які говорять і Буслаєв, і Востоков, і Некрасов, і Пешковський. Пишучи про те, що „причастия не страдательные (на -щий и -вший) в предикативных сочетаниях в настоящее время почти не употребляются“, Пешковський продовжує: „в древне-русском языке это были, напротив, самые употребительные сочетания. В летописях, например, читаем (в дословном переводе): если будете в любви между собой, бог будет с вами и покорит вам противников ваших и будете мирно живущие; если же будете ненавистно живущие в войнах и ссорящиеся, то погибнете сами и погубите землю отцов своих; и был владеющий Олег полянами... ; Болеслав же был сидящий в Києве... и т. д. Обороты эти совершенно вымерли, оставив след, кажется, только в таких полулитературных сочетаниях, как—он был выпивши, был не выспавшись, где причастие уже перешло в деепричастие“.¹²¹)
Думаю, що і в російській мові, як і в українській, дієприкметники в предикативних сполученнях збереглися переважно на означення дії, що відбувається в теперішньому часі, і відмерли на означення дії минулого часу.
Українська мова знає також субстантивовані активні дієприкметники на -чий. Приклади:
„Ледве чи можна сумніватися, що друга війна проти СРСР приведе до повної поразки нападаючих, до революції в ряді країн Европи й Азії і розгрому буржуазно-поміщицьких урядів цих країн“¹²²).
„І якщо, не зважаючи на досвід першої імперіалістської війни, буржуазні політики все ж хапаються за війну, як потопаючий за соломинку, то це значить, що вони остаточно заплутались, попали в тупик і готові летіти стрімголов у прірву“.¹²³)
„РПК і ЗПК повинні поліпшити роботу з кандидатами і співчуваючими, особливо по піднесенню їх політичного рівня і залученню їх у партійне життя заводських парторганізацій.“¹²⁴)
„Керуючий справами передав листа.“¹²⁵)
„Ватра розгорялась веселим вогнем і одділяла од танцюючих тіні, що корчились і бились на залитій світлом полянці.“¹²⁶)
„Провожали його... і сестра, і старий батько, і всі знающі.“¹²⁷)
У цитованих фразах бачимо субстантивовані дієприкметники. Найкраще виявити їх семантику можна порівнявши ці дієприкметники, де є змога, з іменниками і прикметниками:
нападаючий — нападник — нападний,
керуючий — керівник — керівний,
діючий — діяч — чинний,
знающий — знавець — знаючий,
співчуваючий — співчуванець.
Спеціальну увагу треба звернути на слова: „співчуваючий“, „керуючий“ такі відповідники іменники: „співчуванець“, „керівник“. Якщо взяти слово „співчуваючий“ як одно із слів синтагми „співчуваючий комуністичній партії більшовиків“, ми бачимо, що воно залишається часто одно з цілої синтагми, тому що яскраво показує триваючу активну дію, ознаку ставлення до партії. Цей зміст слова повинен зберегти всю свою повноту і цю повноту цілком зберігає слово „співчуваючий“. Зовсім непотрібне це повнокровне слово обертати на затертий штамп, на формальну назву, на іменник „співчуванець“, як це пробували робити.
Те ж саме з словом „керуючий“ — „керуючий автомобілем дав сигнал“, „керуючий установою виїхав до Києва“. В першому реченні підкреслена змінна ознака, у другому — стала ознака. У другому випадку можлива й доречна заміна дієприкметникової форми іменником „керівник“. Під цим поглядом доцільніше підкреслити сталу ознаку в назві посади „командуючий військовою округою“ не прикметником, а іменником —„командувач військової округи“, тоді як дієприкметник „командуючий“ у фразі „командуючий бойовою операцією з’явився на передових позиціях“ зміняти іменником „комадувач“ не варто, бо між першим і другим значенням є семантична різниця, аналізована вище, яку я, підсумовуючи сказане, підкреслюю реченням „командуючий бойовою операцією підійшов до командувача армії“.
Лишається згадати про заміну субстантивованого дієприкметника описовим зворотом. Ця заміна в реченнях, які ми наводили вище, дала б таку картину:
„Буржуазні політики все хапаються за війну, як той, хто потопає, за соломинку.“
„РПК і ЗПК повинні поліпшити роботу з кандидатами і тими, що співчувають“.
Наведені приклади дозволяють зробити висновок, що змістової різниці між субстантивованим дієприкметником, що означає змінну дієслівну ознаку, і описовим зворотом, як у дієприкметниках-атрибутах, немає:
нападаючий — той, хто нападає,
потопаючий — той, хто потопає,
співчуваючий — той, хто співчуває,
діючий (діющий)— той, хто діє,
кленучий — той, хто клене.
Проте тут слід висловити два міркування, що говорять про потребу звужувати в даному разі вживання описової форми:
1) схильність субстантивованих дієприкметників передавати сталу ознаку обумовлює потребу конденсувати назву і її дієслівну прикмету в одному слові;
2) ширше вживання активного субстантивованого дієприкметника диктується стилістичними вимогами, за якими теж не рекомендується ускладнювати речення такими важкими конструкціями, як „той, хто“ плюс дієслово, „той, що“ плюс дієслово.
Все сказане вище про активні дієприкметники на -чий, що виступають у реченні у функції суб’єкта, говорить про те, що ці дієприкметники не можна ототожнювати ні з іменниками (хоч іменники, при яких вони мали б стояти, відсутні в реченні), ні з прикметниками, бо від останніх дієприкметники в даній позиції відрізняються тим же, чим вони відрізняються від іменників взагалі. Як і всі інші дієприкметники, дієприкметники у функції суб’єкта і об’єкта (субстантивовані дієприкметники) означають змінну активну дієслівну ознаку. Ряд дієприкметників, що стоять у даній позиції, в деяких випадках можуть означати і сталу ознаку, тобто виконують функції іменників. В таких випадках вони можуть зберегти і дієприкметникову форму, але для означення їх функцій як іменників мова знає від тієї ж дієслівної основи слова з характерними для іменника суфіксами й закінченнями. Ці іменники з повним правом заступають дієприкметникову форму.
У літературі зафіксовані також випадки, коли активні дієприкметники вживаються в постпозиції. Ілюстрацій, що свідчили б про це, можна подати далеко менше, ніж, скажімо, ілюстрацій до вживання дієприкметників у функції атрибутивній. Наведу деякі з них:
„Разом з глухим лоскотом каменя, спадаючого на призначене місце, почули згромаджені і глухий проймаючий зойк.“¹²⁸)
„... а все таки в серці його лежав ще холодний сумерк, крізь котрий грізно виднілися великі чорні краплі крови, мов живі залізні гвозді, пробиваючі і розточуючі незначно підвалини його щастя».¹²⁹)
„Всі несмертельні боги посідали в той повіз —
Славна з’явилась богиня, живуча в повітрі,
З лона темноти з’явилася людські оселі красити.“¹³⁰)
У цій позиції ми насамперед відчуваємо послаблений зв’язок іменника з узгодженим з ним дієприкметником. Натомісць на перше місце виходить зв’язок дієприкметника з залежними від нього словами. Дієприкметник „спадаючий“ тісніше зв’язаний з додатком „на призначене місце“, ніж з означуваним словом „камінь“.
Причина цього в тому, що дієприкметники у цій фразі більше означають саму дію, стушовуючи дієслівну ознаку об’єкта й суб’єкта. Близькість до дієслова і зближує дієприкметник у постпозиції з залежними від нього словами.
Виходячи з функції дієприкметника в даній позиції, нам найважливіше підкреслити елемент реальної дії. Це ми й робимо відомим способом — вживанням описового звороту, в якому реальна дія підкреслена дієсловом у дійсному способі. Це й є, на нашу думку, правильне розв’язання справи на практиці щодо дієприкметників у постпозиції. Так її розв’язує здебільшого наша література і преса, доказом чого можуть служити приклади:
„Дивлячись назад, через багато років після того, як боротьба навколо питання про вибір шляху закінчилася і історія сказала своє останнє рішення про придатність вибраного шляху, — нетрудно, звичайно, проявити глибокодумність висловом про ріст партійних завдань, які ростуть разом з партією.“¹³¹)
„На перший погляд наше твердження може здатися парадоксом: до такої міри велика, видимо, різниця між людьми, які підкреслюють „сіру поточну боротьбу“, і людьми, які кличуть до найбільш самовідданої боротьби окремих осіб."¹³²)
„З 274 робітників, що підлягають на заводі ім. Лепсе державно- технічному екзамену, на 12 березня встигло скласти 80 чоловік“.¹³³)
„2500 ударних МОПР бригад, що працюють у промисловості і сільському господарстві УСРР, дають зразки ударної роботи“.¹³⁴)
„Він одбігає на другий бік і задирає голову на високі риштовання, що обперізують буру нову кам’яницю.“¹³⁵)
„Думки, радісні метелики, що живуть лише секунди, схоплювалися і в рожевому піднесенні діяли на Альошине серце.“¹³⁶)
„Це є кипляче море, де хвилі — корпус, де шумовиння — крокви і де вітер— що надає усьому рух — робоча напруженість, ударна праця.“¹³⁷)
„Сон професора містерія, що вимагає виключного спокою“.¹³⁸)
„Ні, не можна забути такої хвилини, урочистої, прекрасної хвилини, що буває лише раз в житті".¹³⁹)
„Такий погляд, зрозумілий лише Марфі, що чекала народження нової людини".¹⁴⁰)
Ілюстрації можна б було значно поширити, але ніякої потреби в цьому зараз немає.
Отже, активні дієприкметники на -чий у постпозиції повинні на перший план висувати значення реальної дії. Це робить почасти їх штучною формою і зумовлює вживання замість них описових зворотів.
(Проте, буває потреба навіть вживати іноді дієприкметника замість описової форми. Ця потреба виникає у складних реченнях тоді, коли один за другим ідуть два і більше описових зворотів. Коли б ми залишили їх усі, речення надмірно ускладнилося б, було б дуже незграбним, заплутаним, з безконечним повторенням слів „що", „який").
Короткий розгляд семантичних особливостей і синтаксичних функцій активних дієприкметників на -чий дозволяє зробити такі висновки:
1) Активні дієприкметники на -чий в українській мові є віддієслівні прикметники, які визначають прикмету предмета змінною ознакою активної незакінченої дії.
2) Основна функція дієприкметника в українській мові атрибутивна; в цій функції заміна дієприкметника описовим зворотом незавжди доречна, бо центр уваги при такій зміні переключається із змінної ознаки дії на означення самої дії.
3) В українській мові дієприкметники виступають і в функції предикативно-атрибутивній, але вони зустрічаються в сучасній мові досить рідко.
4) Українській мові відомі також субтантивовані дієприкметники на -чий; вони, в переважній більшості, не перейшли в категорію іменників. Проте матеріал говорить, що іноді дієприкметники, вживані в функції суб’єкта і об’єкта, втрачають дієприкметникові ознаки; в таких випадках вони часто замінюються іменниками з характерними для останніх суфіксами і закінченнями. Якщо ж відповідного іменника мова не дає, такі субстантивовані дієприкметники слід розглядати як іменники.
5) Дієприкметники в постпозиції висувають на перший план значення реальної дії; позиція, в якій вони вживаються, послаблює зв’язок дієприкметників з означуваним словом. Тому в постпозиції активні дієприкметники найчастіше замінюються описовими зворотами.
_______________
¹) М. В. Ломоносов, Грамматика, § 435.
²) Буслаєв, Историческая грамматика русского языка, 1898, с. Ш, § 55.
³) Н. Некрасов, О значений форм русского глагола, 1865, с. 261.
⁴) А. А. Шахматов, Очерк современного русского литературного языка, ГИЗ, 1925, с. 180
⁵) Фортунатов, Сравнительное языковедение, Лекции, литографированный курс.
⁶) А. Потебня, Из записок по русской грамматике, ч. 2, над. 11, 1888, с. 182.
⁷) И. Огиенко, Курс украинского языка, изд. 2-е, 1919, с. 218.
⁸) Прилуцька грамота, 1424 р.
⁹) Прилуцька грамота, 1459 р.
¹⁰) Ипатьевская летопись. Полное собраиие русских летописей, изданное Археогр. имп. жом., т. II. СПБ, 1908.
¹¹) Ипатьевськая летопись, Полное собрание русских летописей, изданных Археогр. имп. жом., т. 11, СП6, 1908, с. 638.
¹²) Там же, с. 790.
¹³) Инвентарь, 1573 р.
¹⁴) Рукопис музею № 513, Бібліотета Академії наук УСРР.
¹⁵) Пам’ятки українсько-руської мови й літератури, т. V, с. 215, Львів.
¹⁶) Кроніка з лѣтописцовь стародавныхъ, зь святого Нестора Печерского и иншихъ, а также з кроник полских о Русій... собранная працою иєромонаха Ѳеодосія Соѳоновича игумена мо¬настиря Михайловского золотоверхого киевского, року 1672.
¹⁷)Иоанна Златоустого, патріаха Константинополского. О словѣ Давыда про¬рока, с. 29.
¹⁸) А. Титов, Проповѣди святителя Димитрия. митрополита Ростовского на украинской наречии кон. XVII в., 1909 г.
¹⁹) Ключъ разумѣнія... ієромон. Іоанікїа Галѧтовского, року 1665, въ Львовѣ, с. 66.
²⁰) Там же — назва твору.
²¹) Збірник житій святих. Березень, Квітень, Травень, Червень, Липень, Серпень (скоро¬пис ХVII віку), с. 173.
²²) Тріодь постная, вид. Києво-Печерської Лаври, 1627 р.
²³) Лѣтописецъ си єсть кроника въ розныхъ Авторов и гисторыковъ многих диалектом рускимъ есть написана в монастыру Сто-Троецкомъ Илинскомъ Чернѣговскомъ ієромонахомъ Леонтием Боболинскимъ, законником монастыра Выдубыцкого Киевского, року от р. Хр. 1699.
²⁴) Д. И. Эварвицкий, Источники для истории запорожских казаков, т. I—Іі, Владимир, 1903, с. 711 (за 1697 р.).
²⁵) Лѣтопись Самоила Величка, т. III, с. 127.
²⁶) Лѣтопись Самоила Величка, т, III, с. 359.
²⁷) Дневник генерального подскарбия Я к о в а Марковича 1717—1753 гг., Киев 1884 г., видання „Киевская Старина“, I, с. 215.
²⁸) Труды Черн. губ. уч. арх. комиссии. XI, Матеріалы и замѣтки; к характеристикѣ лич¬ности и дѣятельности Семена Палѣя. Пять универсаловъ. Черниговъ, 1915 г. (1708 р.).
²⁹) Малорусскіе домашніе лѣчебники XVIII вѣка, „Киевская Старина“, 1890р., т. XXVIII, додатки
³⁰)Собраніе припадковъ краткое и духовнымъ особомъ потребное... Типом же общежи¬телного монастыря Супраслскаго чину стаго Василія Великого, Року АѰРКВ (1722).
³¹) Вірші єром. Климентія Зиновієва сина, „Пам’ятки української мови і літера¬тури", т. VII, Львів, 1912, с. 95.
*) В усіх цитатах далі дієприкметники виділені розбивкою. Розбивка моя — І. Г.
³²) І. Котляревський, Твори, вид. 2, Київ, в-во „Вік", 1918 р., ч. III, с. 28.
³³) Там же, ч. III, с. 26.
³⁴) Там же, ч. III, с. 73.
³⁵) Гр. К в і т к а-Основ’яненко. Малороссійскія повѣсти, Харьков, 1899, с. 163.
³⁶) Там же, с. 24.
³⁷) Там же.
³⁸) Там же, с. 321.
³⁹) Там же, с. 36.
⁴⁰) Там же.
⁴¹) Т. Шевченко, Кобзар.
⁴²) Там же.
⁴³) Т. Шевченко, Кобзар.
⁴⁴) Марко Вовчок, Твори, ДВУ, 1928, с. 57.
⁴⁵) Марко Вовчок, Вибрані твори, т. II, 1935, с. 24.
⁴⁶) Марко Вовчок, Твори, ДВУ, 1928, с. 28.
⁴⁷) Марко Вовчок, Вибрані твори, т. II, 1935, с. 46.
⁴⁸) Там же.
⁴⁹) Там же, с, 11.
⁵⁰) І в. Нечуй-Левицький, Твори, т. VI, ДВУ, вид. 2, 1929, с. 7.
⁵¹) Там же, с. 37.
⁵²) Там же, с. 33.
⁵³) Там же, с. 105.
⁵⁴) Там же, с. 52.
⁵⁵) Ів. Нечуй-Левицький, Твори, т. VI, ДВУ, вид. 2, 1929 р., с. 49.
⁵⁶) Там же, ст. 70.
⁵⁷) Л. Українка, Твори Книгоспілка, р. 1924 т. І, с. 57.
⁵⁸) Там же, т. І, с. 10.
⁵⁹) Там же, т. II, с. 131.
⁶⁰) Там же, т. III., с. 53.
⁶¹) Там же, т. VI, с. 196.
⁶²) Там же, т. II, с. 163.
⁶³) М. Коцюбинський, Твори, 1930 р., т. IV, с. 10.
⁶⁴) Там же.
⁶⁵) Там же.
⁶⁶) Там же, т. IV, с. 6.
⁶⁷) Там же, т. III, с. 44.
⁶⁸) Там же, т. IV, с. 11.
⁶⁹) Там же, т. III. с. 37.
⁷⁰) Там же, т. Ш, с. 42.
⁷¹) Там же, т. IV, с. 9.
⁷²) І. Франко, Твори.
⁷³) І. Франко, Борислав сміється, Держлітвидав., 1935 р., с. 5.
⁷⁴) Там же, с. 9.
⁷⁵) І. Франко, Борислав сміється, с. 8.
⁷⁶) Там же, с. 10.
⁷⁷) Там же, с. 11.
⁷⁸) Там же, с. с, 43.
⁷⁹) Там же, с. 76.
⁸⁰) О. Матвієнко, Стилістичні паралелі (проти пуризму), 1932 р.
⁸¹) І. Котляревський, Енеіда, 1918 р., с. 81.
⁸²) Марко Вовчок, Вибрані твори, ДВУ, 1928 р., с. 32.
⁸³) Т. Шевченко, Кобзар, Москалева криниця.
⁸⁴) Леся Українка, т. III, с. 313, Київ, 1923 р.
⁸⁵) М. Коцюбинський, Твори, т. IV, с. 15, Книгоспілка, 1931 р.
⁸⁶) І. Нечуй-Левицький, Твори, т. VI, сс. 82, 101, ДВУ, 1929 р.
⁸⁷) І. Франко, Борислав сміється, сс. 6, 15, 18, Держлітвидав, 1935 р.
⁸⁸) Й. Сталин, Вопросы Ленинизма, изд. X, стр. 4.
⁸⁹) Й. Сталін, Питання Ленінізму, 1930 р., перекл. Хмельницького, стор. 48.
⁹⁰) Ленін, Вибрані твори в 2-х томах, Партвидав ЦК КП(б)У, 1934 р., т. І, с. 45.
⁹¹) Сталін, Питання ленінізму, вид. 10-е, 1934 р., с. 467.
⁹²) „Комуніст“, 1935 р., № 62, с. 2.
⁹³) „Комуніст“, 1934 р., № 49, с. 4.
⁹⁴) І. Микитенко, Вибрані твори, Держлітвидав, 1935 р., с. 111.
⁹⁵) Там же, с. 88.
⁹⁶) А. Любченко, Новели, Держлітвидав, 1936 р., 281.
⁹⁷) Там же, с. 303.
⁹⁸) І. Кочерга, Майстрі часу, Вид-во „Радлітература“, Харків, 1934 р., с. III.
⁹⁹) Там же, с. 9.
¹⁰⁰) Фізичний термінологічний бюлетень, 1935 р., Вид-во УАН.
¹⁰¹) В. Фаворський, Словник фізичної термінології, УРЕ, 1932 р.
¹⁰²) „Комуніст“, 1935 р., № 64, с. 2.
¹⁰³) П. Панч, Облога ночі, Держлітвидав, 1935, с. 21.
¹⁰⁴) А. Любченко, Новели, Держлітвидав, 1936, с. 256.
¹⁰⁵) О. Копиленко, Народжується місто, ЛІМ, 1934, с. 38.
¹⁰⁶) І. Микитенко, Вибрані твори, Держлітвидав, 1935, с. 36.
¹⁰⁷) Л. Українка, Книгоспілка, 1923, т. І, с. 10.
¹⁰⁸) І. Нечуй-Левицький, Твори, т. VI ДВУ, 1923, с. 84.
¹⁰⁹) І. Франко, Борислав сміється, Держлітвидав, 1935, с. 6.
¹¹⁰) Т. Шевченко, До живих, мертвих и ненароджених, Кобзар.
¹¹¹) О. Копиленко, Народжується місто, ЛІМ, 1934, с. 70.
¹¹²) А. Любченко, Новели, Держлітвидав, 1936, с. 312.
¹¹³) А. Любченко, Новели, Держлітвидав, с. 280.
¹¹⁴) Там же. с. 280.
¹¹⁵) В. Кузьмич, Світовий город, Літературний рапорт, ЛІМ, 1934, с. 9.
¹¹⁶) Сталин, Вопросы ленинизма, 1933, с. 31.
¹¹⁷) Сталін, Питання ленінізму, пер. Хмельницького, 1930 р., с. 70.
¹¹⁸) Ленин, Сочинения, 1935 г., с. 432.
¹¹⁹) Ленін, Вибрані твори, 1931 р., с. 384.
¹²⁰) Не спиняюся вже на таких випадках, коли заміна дієприкметника дієприслівником позбавляє речення всякого змісту, — це буває, наприклад, тоді, коли дієприслівником посе¬редньо через дієслово приписується підметові дія або стан, невластивий даному предметові, особі, явищу взагалі; наприклад: „мовчанка збивала з тону витриманого і знаючого собі ціну Безрукого“ (О. Копиленко) - „мовчанка збивала з тону витриманого Безрукого, знаючи собі ціну“.
¹²¹) Пешковский, Русский синтаксис в научном освещении, сс. 205, 206.
¹²²) Сталін, Доповідь на XVII в’їзді, Питання ленінізму, вид. X, Партвидав, 1934 р., с. 466
¹²³) Сталін, Там же, с. 464.
¹²⁴) „Комуніст“, 1935 р. № 49, с. 3.
¹²⁵) Л. Первомайський, Хвороба після одужання, „Гарт“, 1927 р., № 1, с. 5J.
¹²⁶) М. Коцюбинський.
¹²⁷) Квітка-Основ’яненко, Малороссійскія повѣсти, 1899 г., Перекотиполе, с. 4.
¹²⁸) І. Франко, Борислав сміється, Держлітвидар, 1935, с. 7.
¹²⁹) Там же, с. 20.
¹³⁰) Л. Українка, Твори, Книгоспілка, 1923 р. т., II, с. 163.
¹³¹) Ленін, Двотомник, т. І, Партвидав, 1934 р., с. 168.
¹³²) Там же, с. 186.
¹³³) „Комуніст“, 1935 р., № 64.
¹³⁴) „Комуніст", там же, с. 2.
¹³⁵) І. Микитенко, Вибрані твори, Держав, видав., 1935, с. 8.
¹³⁶) Там же, с. 16.
¹³⁷) В. Кузьмич, Світовий город, Літературний рапорт, ЛІМ, 1934, с. 8.
¹³⁸) О. Копиленко, Народжується місто, ДВОУ, ЛІМ, 1934, с, 37.
¹³⁹) О. Копиленко, Народжується місто, ДВОУ, ЛІМ, 1934, с. 38.
¹⁴⁰) Там же, с. 93.
[Мовознавство, 1936, №9, 75—104]
30.05.2018