Постать Карела Боубліка — це дуже важливе явище в історії львівської архітектури, хоча його біографія ще має дуже багато білих плям. Вперше про нього була стаття присутнього тут Ігоря Сьомочкина в “Галицькій брамі”, також про цього архітектора була інформація і в словнику “Митці України” ще в 1992 році, коли вперше було введене його ім’я в науковий обіг.
Також я давав про нього інформацію в "Енциклопедію Львова" і в "Енциклопедію сучасної України", але все ж таки багато чого є невідомого в його житті, в біографії, він помер в доволі ранньому ще віці, в 55 років, досить раптово, коли, власне, очолював товариство “Чеська бесіда”.
Ще раніше, під час першої світової війни помер його син і не залишилось жодних спадкоємців в нього в родині, тому не зберігся його особистий архів, і немає – принаймні мені не вдалося знайти – портрета самого Карела Боубліка.
Так само багато білих плям є в історії Львівської архітектури XIX — початку XX століття. Зокрема, такому явищу як архітектурний історизм, який тривав майже сто років, були різні хвилі, різна мода, різні течії, зокрема, неорококо, пов’язане з необароко, яким захоплювався Карел Боублік. Воно мало майже чотири хвилі: класичне рококо XVIII століття, потім 20-50-ті роки XIX століття, потім неорококо кінця XIX століття, і окремі явища на початку XX століття, тобто вже четверта хвиля.
Карел Боублік віддав багато часу і зусиль розвиткові цього напрямку, тому й крім творів самого цього архітектора, я хотів би сказати і про твори цього напрямку і будинки неорококо у нас у Львові.
Отже Карел Боублік, що про нього знаємо.
Це містечко невелике місто Колінець, поблизу міста Плзень, де він народився, є різні джерела в якому році він народився: або у 1868, або у 1869 році. Поки що в словниках та енциклопедіях фігурує 1868 рік.
В 1884 році, Карел Боублік почав навчання, у 1887 році закінчив будівельне відділення при вищій державній промисловій школі у місті Брно. Ця школа була з німецькою мовою викладання, у 1887 році відкрилася така ж будівельна школа з будівельним відділенням з чеською мовою навчання, але Карел Боублік ще раніше поступив у німецьку школу.
Серед викладачів цієї школи були відомі архітектори. Зокрема Вільгельм Дворжак, Алоїс Прасторфер, які спорудили сам будинок цієї школи. Багато в чому молодий Карел навчився в іншого свого викладача професора Германа Вандерлея. Взагалі ця школа у місті Брно славилась своїми кадрами професорів, і там викладали визначні видатні архітектори.
Отже, Герман Вандерлей, цей архітектор наприкінці 80-х років XIX століття, почав звертатися до стилістики необароко, застосовував високі вежі з куполами примхливих абрисів, і, якщо подивитися на деякі його твори, зокрема, Німецький дім в Брно, це 1887-91 роки, потім вілла Юлія Ланґера, 1888-90 роки і особливо яскраві риси необароко має будинок бібліотеки Освальда Оттендорфера в місті Світави.
Отже, можемо побачити такі елементи, які будуть властиві спорудам самого Боубліка.
Отримавши диплом, Боублік працює в Брно технічним креслярем до 1889 року, коли вирішує переїхати до Львова.
Тут в 1889-90 роках він продовжує діяльність як технічний будівельний рисувальник. В 1890 році одружується з чешкою Зденкою, яка походила з Брно.
Він мав сина, якого назвав також Карел; син працював у Львівському чеському банку і загинув у 1914 році під час війни, коли мав 23 роки. Похований в Брно.
В 1890-94 роках Боублік був підмайстром у Львівській філії віденської фірми Фердинанда Феймера і Германа Гельмера, тобто класики австрійського необароко, про яких я ще буду говорити, і одночасно з 1891 року він працює в будівельному департаменті магістрату Львова.
Два роки, 1895-96 Боублік є керівником технічного бюро фірми Івана Левинського. В листопаді 1896 він успішно здає іспит у Галицькому намісництві: за проект ратуші для 50-тисячного міста він дістав оцінку "добре", за усну розповідь про будівельні статути, і будівельну гігієну оцінку "задовільно" і, через рік, це була, досить тривала процедура, в жовтні 1897 він отримує вже саму концесію, якої добивався, тобто це патент від Львівського магістрату на право будівельної діяльності у місті. Він має статус уповноваженого архітектора, і 1897 року, як тільки отримав патент, він починає активну самостійну діяльність, особливо в галузі багатоквартирного житлового будівництва.
В тому ж 1897 році, він вступає до Львівського товариства будівничих. В архівних матеріалах цього товариства, які є в бібліотеці ім. Стефаника, є кілька даних про його діяльність в цьому товаристві.
Від 1891 року він мешкав на вулиці Кохановського, і Костя Левицького (під №3), 1901-1907 роках — на вулиці Забинкевича (тепер Івана Франка), від 1907 проживав на вул Курковій (тепер Лисенка),5. А проектне бюро в той час мав у необароковому будинку на нинішній вулиці Павла Римлянина, 12 .
Від 1900 року він активний член товариства Чеська бесіда у Львові, найстарішого у світі товариства поза межами Чехії, він постійно входив до керівного правління і де-який час завідував бібліотекою.
Від 1900 року Чеська бесіда, за ініціативи Карела Боубліка орендує приміщення на другому поверсі будинку №7 в пасажі Гаусмана. Крім того, Боублік пропонував товариству спорудити власний будинок, збиралися кошти, але до реалізації його проектів не дійшло.
Боублік був талановитим актором, мав гарний голос чудово декламував вірші, і грав на сцені аматорського театру, Чеської бесіди, зокрема протягом 1900 року він грає роль міського голови, Томаша Пєштени, в п'єсі Вацлава Штеха, “Містечкові традиції”. Бере участь у двох комедіях Ярослава Вихлицького в п’єсі Ярослава Дістля «Блакитна кров», у 1903 році, в залі Стрільниці, Боублік грає в комедії Карела Жеренського «Тета з Росії», в січні 1906 року Чеський театр поставив у приміщенні педагогічного товариства у Львові п’єсу Йосифа Каєтана Тила “Стратоницькій дудек”, (дудар, тобто волинщик). І Боублік виступив на цей раз як режисер і автор декорацій. Тобто, він займався і живописом.
У 1910-14 роках, він був режисером інших аматорських вистав, останній його виступ в цьому театрі був у березні 1912 року, він грав роль Стапана Чубакова в п’єсі “Пропозиція” за Антоном Чеховим.
Його архітектурну творчість у Львові розглянемо в хронологічному порядку в контексті тодішнього сучасного будівництва, особливо в напрямку необароко. Цим напрямком Боублік захоплювався ще від часів перебування в Брно і від часів праці в бюро Фельнера і Гельмера.
Перші його львівські споруди виникли в 1894 році під час загальної краєвої виставки. Він мав тоді тільки 25 років, ще не мав права на самостійну будівельну практику, але, оскільки він працював в магістраті, йому було доручено спроектувати, а потім спорудити деякі павільйони, зокрема, дуже цікавий павільйон міста Львова.
Це був проект Боубліка, але співавтором було названо міського архітектора Говбергера. Фасад цього павільйону покривала вишукана, багата орнаментика німецького маньєризму, різьблені арабескові візерунки, павільйон милував око також різноколоровою дахівкою.
Боублік керував спорудженням Палацу Промисловості, одного з головних павільйонів цієї виставки, він доповнив проект Францішека Сковрона, і створив головний фасад. Це був найбільший будинок виставки, він мав площу близько 6 тисяч кв. метрів, фасад був прикрашений вітражами і алегоричним панно Тадеуша Попеля на теми промисловості Галичини; купол проекту Боубліка мав висоту 32 метри. Тут експонувалися численні промислові вироби закладів Галичини, знаходився окремо павільйон Франца Йосифа, зі статуями лицарів.
Боублік також споруджує на цій виставці концертний зал, в стилі необароко зі стінописом власного проекту, який реалізували брати Флєґ, також ресторан, павільйони гігієни, ткацької школи в Корчині, і тріумфальну арку.
Арку для привітання цісаря Франца Йосифа — він прибув на загальну крайову виставку у вересні 1894 році — поставили на вулиці Городоцькій, неподалік Залізничного вокзалу.
Це була брама, виготовлена в дереві і гіпсі ще двома роками раніше, в 1892 році. Тоді планувався візит Франца Йосифа в столицю Галичини, до Львова, але була епідемія холери, і цей приїзд скасували, браму акуратно демонтували, частини пронумерували і поскладали в Ратуші, і потім, в 1894 році її ставить Боублік.
Була аркадна споруда, на фронтоні були розміщені гіпсові статуї, збоку привокзальної площі — статуя Вікторія Левандовського, з протилежного боку —статуя перемоги в трактовці Попеля.
Декор арки — герби, декоративні щити, і великі портретні бюсти імператора — створив скульптор Петро Герасимович. Але керував цим всім оздобленням Карел Боублік.
Після закінчення виставки, в 1895-96 роках, Боублік очолює бюро Івана Левинського і, вірогідно, власне він проектував будинок, споруджений фірмою Левинського, на вулиці святого Петра (нині Мечникова), 37-39.
Він називався Дім Праці, мав майстерні, їдальні для робітників, і зводився в дусі мальовничого історизму, з елементами необароко, велику увагу архітектор приділив поліхромним цегляним і керамічним сполученням та дерев’яним деталям.
Від 1897 року Боублік створює проекти численних прибуткових кам’яниць, переважно на замовлення підприємців і домовласників єврейської національності. Він мислить урбаністично, часто компонує блоки з декількох будинків, цілісні ансамблі, ретельно продумує деталі, особливу увагу звертає на майже скульптурну пластику еркерів, балконів, завершення споруд, високі аттики, дахи, вежі, вводить асиметрію у вирішенні фасадів, відносно центральної осі.
Одним з перших львівських зодчих Боублік запроваджує нові принципи планування внутрішньої структури багатоквартирного будинку, від традиційної анфілади вздовж фасадів Карел поступово переходить до секційного планування, вводить шахти чорних сходів, приділяє увагу деталям інфраструктури і побуту мешканців.
Досить комфортні будинки та квартири в тих спорудах від 1897 до 1902 років, коли він спорудив багато чиншових багатоквартирних кам’яниць. Ці п’ять років, з 1897 до 1902 років, це надзвичайно плідний період його творчості, він різноманітно використовує багато засобів необароко, часом звертається до ранньої сецесії.
Фактично, необароко можна вважати нульовою стадією сецесії. Проте Боублік залишався на певній тонкій грані, тонкій межі: він повністю не переходив до стилю модерну. Серед найвідоміших його ансамблів — комплекс п’яти прибуткових будинків на розі вулиць Паркової (давня назва Пуласького) і Рутковича (колишня вулиця Домбровського), п’ять будинків Ізраеля Сусляка і Лазаря Роготина.
Виразна прикмета цього ансамблю напівкруглий наріжний об’єм, завершений вигадливою аркальною вежею.
Ці вертикальні акценти продовжують вежі сусідніх будинків, з шоломоподібним завершенням і пірамідальна вежа. Значна увага приділена металевим деталям, балюстрадам дахів і балконів.
Для виконання металевих деталей був запрошений інший чех за походженням, з яким Боублік був знайомий, дуже відомий тоді майстер художнього металу — Ян Дашек.
Пластичні основи створював постійний скульптор Боубліка, якого він також запрошував до співпраці, Броніслав Солтис. Зокрема, Солтис виконав жіночі маскарони, з елементами ранньої сецесії на фасадах, необарокові ліпні плафони на стелях, і дерев’яні десюдепорти у вестибюлях.
В необаракковій стилістиці виконані також барвні живописні оздоби, імітації з ґрафіту, рослинними орнаментами, в півкруглих сандриках вікон будинку №8. Вони зроблені, вірогідно, за проектами художника Фридерика Ляхнера.
Також до живописних оздоб слід віднести підвіконникові майориковні вставки на будинку №12.
Фасад будинку на вулиці Рутковича, 16, запроектований в 1898 році, як ми бачимо з власноручного підпису дати, завершений напівкруглим аттиком з люкарною і металевим шпилем.
Своєрідним доповненням цього ансамблю є два спарені чиншові будинки по вулиці Рутковича 10-12, споруджені Боубліком у 1898 році для підприємців, що були власниками цегельні і кахлярні на Снопкові: Берла Нойвонера і Філіпа Вальдмана.
Фасади цих будинків виразно завершені півциркульними фронтонами, вони мають мальовниче поєднання нетинькованого мурування з лобарної цегли з рясною неорокайльною ліпниною.
Ця ліпнина сконцентрована на рівні верхніх поверхів і під вінцевим карнизом. Дівочі маскарони, квіткові гірлянди, фестони, стрічки, каркуші, рослинні листя, завитки — це неорококо з певними елементами ранньої сецесії.
У верхній частині дверей головного входу зберіглися вітражі із стравленими наскрізь зображеннями ваз із квітами.
Протягом 1998-99 років неподалік від ансамблю на вул. Пуласького і Домбровського, Боублік ставить ряд будинків Абрахама і Марка Полтураків.
Це нині номери 2 і 4 на вулиці Уласа Самчука, і тут спостерігаємо вдалу фіксацію наріжника споруди, завдяки виступаючим геометричним формам. На цей раз це не сферичні форми, а призматичні.
Тригранна лоджія з балконом і масивна вежа з пірамідальним куполом, увінчана флюгером.
Тут вміло сполучаються різні барви, відкрита цегла, кольорова дахівка, брунатні керамічні вставки. В ліпнині замість дівочих масок застосовані лев’ячі.
Наступний видатний ансамбль багатоквартирних кам’яниць, Боублік споруджує три роки, з 1899, коли був зроблений перший проект, до 1902 року, коли будинок було освячено. Це блок будинків на стику площ Галицької, 7 і Соборної (раніше Бернардинської), 1-2-2а. Це прибуткові будинки Юліуша Спеннаделя. Вони стали важливим містобудівельним вузлом, добре співзвучним з маньєристичним фасадом Бернардинського собору.
Якщо дивитися і фотографувати з боку площі Галицької, то якраз такий акорд маньєристичних і барокових елементів є дуже виразним. Цей ансамбль сприймається по різному, залежно від точки зору.
З боку площі Соборної, будинки з таким барвистим строкатим облицюванням вражають вигадливими завершеннями — різнорівневими заокругленими хвилястими аттиками, наріжною вежею, люкарнами, грушовидними банями.
А фасад з боку площі Галицької був увінчаний високими пірамідальними дахами з металевими секціями і незбереженими нині неорокайльними фронтонами.
Схильність архітектора до стрімких вертикальних ліній даху раніше посилювалась втраченими нині елементами.
Це були кам’яні обеліски, металеві шпилі, флюгери, які помітні на архівному кресленні.
Скульптурний декор знову виконував Броніслав Солтис, це химерні фігури тварин, каріатиди, і каштанові гірки. Цей декор мав вже ранньосецесійні риси.
В проектуванні фасаду будинку номер 1 на площі Галицькій в стилі неорококо разом з Боубліком брав участь Едгар Ковач, він створив інтер’єр заснованої ще в 1772 році аптеки "Під угорською короною" власності Якуб Піпеса-Поратинського.
Металеві двері входів до всіх будинків цього комплексу були зроблені, як свідчать клейма з підписом, у майстерні Яна Дашека.
На площі Галицькій №7 з 1902 до 1934 року перебувала кав’ярня «Центральна», в якій збирались поети "Молодої Музи", інтер’єр кав’ярні також упоряджував Боублік.
Він проектував інтер’єр кав’ярні «Американська», з концертним залом, читальнею і більярдною, в будинку на вулиці Третього травня (нині Січових стрільців), 11.
Цей будинок було побудовано на замовлення Юзефа Ерліха в 1900-1901 роках, нині він також втратив високі кам’яні фронтони і вежі з металевими прикрасами, притаманні творчій манері Боубліка, вони були передбачені в проекті фасаду.
Ці улюблені ним барокові завершення: пірамідальні конічні башти, півсферичні аттики, ще збереглися на двох будинках, що формують наріжник вулиць Туган-Барановського (давніше Сакраменток), 26 і Кониського (стара назва Хоронок), номери 2 і 4.
Їх Боублік збудував у 1899-1900 роках, для замовника Файвеля Рогатина.
Будинок на розі Туган-Барановського і Кониського, 2 планувався як житловий. А сусідні, під номером 4 — як адміністративний. Після того, як він був завершений в 1900 році, його одразу орендувало військове командування Галицької дівізії.
Фасад цього будинку, в якому тепер розміщено польська школа імені Конопницької, має на третьому поверсі аркові вікна, ці вікна виступають на тлі двобарвного цегляного мурування і завершений фасад з характерним для Боубліка аттиком.
Поставлені ним в той же час (в 1898-99 роках) інші дві кам’яниці мають пласкі покрівлі позбавлені високих веж і фронтонів. Це будинок на розі вулиць Куліша і Шпитальної, дім родини Бургерів, і друга кам’яниця — ріг вулиць Личаківської, 16 і Вітвера.
Тоді, у 1899 році, власником був Генрих Нітарський. Тут основну художню виразність мають сандрики, металево-кам’яні огорожі балконів та скульптурний декор.
На фасаді будинку Нітарського з боку вулиці Різьбярської (сьогодні Вітвера) Солтис виконав статую святого Йосифа з малим Ісусом. Знову ж таки, цей скульптор виступає, як співавтор різних гіпсових оздоблень в будинках, споруджених Боубліком.
Від 1897 до 1899 року Боублік споруджує житловий будинок на вулиці Саксаганського, 14. Цей будинок виділяється сецесійними маскаронами воїнів на фасаді. Однак, з огляду на формально обрану стилістику, можна припустити, що це не оздоби Солтиса кінця XIX століття, а пізніші оздоби початку 1910 років.
В яскраво вираженому стилі необароко в 1899 році Боублік перебудував колишню віллу книговидавця Ріхтера, на вулиці Пекарській, 11. Якщо порівняти стан цієї вілли від приблизно 80-х років XIX століття з тим, що зробив Боублік, то можна бачити скільки він вніс необарокових деталей.
Цю перебудову йому замовив новий власник, відомий львівський майстер фотографії Давид Мазур, на другому поверсі була зроблена велика фотомайстерня. Але власником цієї вілли Мазур був тільки до 1911 року, коли він її продав, вона була розібрана і нині на її місці великий багатоквартирний будинок початку XX століття, 1911 року.
Декілька житлових будинків авторства Боубліка самого кінця XIX століття отримали оздобні елементи ранньої сецесії, завдяки скульптурній ліпнині Броніслава Солтиса. Це, зокрема, так званий "Дім Шопена" на вулиці Дорошенка, 11, побудований в 1898-99 роках, колишній будинок Гершелесів. Сабіна і Леон Гершелеси були власниками крамниці музичних інструментів, переважно фортепіано, на першому поверсі. І напевно заздалегідь була розроблена програма оздоблення, художнього оздоблення фасаду, цієї невеликої кам’яниці.
Художньо металом знову прикрашає цю кам’яницю Ян Дашек, робить двері і балюстраду балкону, а рясний декор в стилі неорококо робить Броніслав Солтис.
Це маскарони, картуші, зображення Ліри, кадуцея Меркурія, як символу торгівлі, і, насамперед, погруддя Шопена.
В 1898 році Боублік завершує спорудження двох кам’яниць Генріха Мюллера, який тоді львівяни почали називати “під павою”.
Отже, два будинки на нинішній вулиці Котляревського. Перший з них, під номером 22, завершений на розі фронтонами і грушоподібним куполом з флюгером.
А на фасаді другого будинку під №24 серед скульптур Солтиса виділяється жіночі головки і барельєф з фігурою пави в еліпсовидному аттику.
Від 1903 року Боублік бере участь у спорудженні в сецесійно-необароковому стилі Пасажу Гаттенбергів в Станіславі, теперешньому Івано-Франківську.
Первісний, основний проект Пасажу виконав Густав Кошиць, який працював в бюро Фельнера і Гельмера. Розробляли потім цей його проект Ян Томаш Кодецький і Антон Рудольф Флячек. З Кодецьким Боублік був добре знайомим ще з чвасів їх спільної праці в бюро Івана Левинського у Львові. Потім Кодецький переїхав до Станіслава, але, можливо, він запросив (а можливо і все бюро Фельнера і Гельмера запросили) до співпраці Боубліка над цим Пасажем.
Інтер’єр цього пасажу був доповнений творами образотворчого мистецтва, спорудження тривало протягом червня грудня 1904 року, серед інших монументальних полотен, які там знаходились було і панно з груповим портретом архітекторів, зокрема і самого Боубліка.
===================
(Лекція “Карел Боублік і необароко у львівській архітектурі кінця XIX - початку XX ст.” була прочитана у рамках лекторію "Гордість міста" ("КонтрФорс") 12 березня в Центрі міської історії.)
Підготували Андрій КВЯТКОВСЬКИЙ та Неля САУЛЯК
19.05.2018