(продовження, початок тут)
Тепер подивимося в якому будівельному контексті проходила творчість Боубліка.
Останні 15 років XIX століття — з 1885 до 1900 років — знаменували зростаючу увагу львівських архітекторів, власне, до необароко і неорококо. Ці течії історизму заперечували тектоніку ренесансу, класицизму, їм був властивий експресивний лінеаризм, і, як я вже говорив, це можна назвати нульовою стадією сецесії.
Перший, пов’язаний зі Львовом з необароко чи неорококо твір, це проект Галицького сейму в 1875 рік. Його робив Отто Ваґнер, це був конкурсний проект, він отримав дорогу премію, це одна з перших праць знаменитого віденського архітектора.
Через десять років знову виникає одна з перших необарокових споруд — Личаківська каплиця родини Барчевських, її створює архітектор Владислав Галицький у 1885 році. Крім необарокових, тут присутні неовізантійські елементи.
Барокова динаміка була відчутна в прикрасах центрального аттику будинку спортивного товариства «Сокіл», нині Дудаєва, 8. Тут знаходилась кам’яна фігура злітаючого сокола, скульптора Петра Герасимовича, архітектор Данило Бродський. Це 1887 рік.
Далі будується Галицька Ощадна каса — від 1888 року, коли був конкурс. В ньому брав участь молодий архітектор Фрідріх Оман, це був також чеський архітектор, родом зі Львова, з яким, можливо, Боублік був знайомий. І цей проект Омана був також в необароковому стилі. Але реалізовано було проект Юліана Захаревича, будинок має дуже пластичні форми, наріжного об’єму і завершується куполом, теж необароковим.
В тому ж 1889 році, коли Захаревич приступив до спорудження Ощадної каси, він створює неорокайльними куполи веж костелу святої Марії Магдалини.
Від 1889 року асистентом Юліана Захаревича на кафедрі архітектури Політехніки, був Ян Томаш Кудельський. І цей архітектор у 1892 році будує велику віллу графа Францішека Потолицького на вулиці Матейка, 4.
Вілла пластична в об’ємах, з майстерним співставленням різних поліхромних матеріалів, включенням вітражів, скульптур, різця Петра Герасимовича.
Тепер це Західний науковий Центр Академії Наук України.
Інші праці Кудельського в цій стилістиці, це — палац Семенських-Левицьких на вулиці Пекарській, який споруджувала фірма Івана Левинського в 1892-94 роках, а також кам’яниця Леопольда Бачевського, на розі нинішніх Дорошенка і Словацького.
Вона зводилися водночас з палацом Семенських-Левицьких, тобто в 1892-94 роки.
На жаль, років десять тому була зроблена така ніби псевдо-реставрація цієї кам’яниці в результаті, якого зник облицювально-наріжний купол, з дуже гарною кольоровою теракотою.
Серед прикладів переходу від неоренесансу до необароко на початку 1890 років — вілла Вінцента Рафського молодшого, на вулиці Матейка, 8, яка була споруджена в 1893 році.
В 1892-93 роках, Ян Перось, споруджує віллу Юзефи Франц, на вулиці 29 листопада (тепер Коновальця), 47.
Цей будинок отримав на фасадах та в інтер’єрах рясний, місцями сторокатий необароковий декор. Алегоричні статуї різця Плішевського над головним входом, барельєфи з химерами, голови левів, мушлі, картуші та інші оздоби демонструють рівноправні скульптури з архітектурою у спільному ліпленні таких капризних вишуканих маск будинку в динамічних розривах і навіть деформаціях фасадних площин.
Стилістика необароко і неорококо в другій половині останнього десятиріччя XIX століття, тобто 1895-1900 роки, досягла вершини популярності, апогею. І за ці шість років Львів забудувався десятками кам’яниць, цілими ансамблями вулиць, характерними еркерами, балконами, аттиками, куполами, скульптурним декором, зокрема, це вулиці Личаківської дільниці: Павла Римлянина, Заньковецької, Садовської, Чехова, Верхратського, Кравчука, Севастопольська, частина вулиці Лисенка, більшість цих будинків споруджував Анджей Голомб.
На нинішній вулиці Івана Франка, 28, цей же архітектор в 1898-99 роках спорудив жіночий ліцей імені Міцкевича, з барельєфами і статуями різця Леонарда Марконі.
Необароко в стильовому репертуарі історизму вийшло на авансцену в країнах західної Європи з початку 80-х років XIX століття.
Протилежний засадам спокійної класики, цей неостиль надзвичайно візуальний і живописний. Він розвивався як частина загальної хвилі неоромантизму. Серед найвідоміших споруд палаци баварського короля Людвіґа ІІ, завершені у 1886 році, після його смерті. Зокрема, інтер’єр палацу Герренкімзе.
І також до неорококо належить палац Людвіґа ІІ Ліндергоф, також 1886 рік.
Крім того, серед перших відомих творів необароко і неорококо в західній Європі 1880-х років, це палац графа Венкгейма в Будапешті, архітектор Артур Мейніг.
І житловий будинок на Бетховен-штрассе в Ляйпцизі, поставлений за планами архітектора Арведа Росбаха в 1892 році.
У Львові необароко безумовно отримало риси більш віденського модулю. Зокрема, це стосується перших споруд такого типу, житлових будинків авторства Карла Кьоніґа.
Кьоніґ у 1884 році спорудив великий житловий будинок називався «Філіппсгоф», на Августінерштрассе, він був зруйнований під час другої світової війни.
Низку віденських необарокових будівель цього часу, 1880-90-х років, пропагував популярний серед зодчих, в тому числі у Львові, журнал “Архітектурний огляд”.
Власне тоді, в модному стилі необароко розбудовується імператорський палац Габсбургів, Гофбург. Він збагачується численними скульптурами, постають монументальні Нойєбург, і друге крило святого Михаїла, архітектор Фердинанд Кіршнер.
Це крило Гофбургу дуже любив імператор Франц Йосиф, він виїжджав власне через цю браму на площу святого Михаїла — але тільки до 1909 року, коли недалеко від цього фасаду, архітектор Адольф Лоос побудував свій знаменитий будинок, дуже лаконічний, зовсім без прикрас, який сильно не сподобався Францу Йосифу, і з того часу він туди вже не їздив.
Отже, які ще були класичні твори необароко і неорококо? Це насамперед твори спілки Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера. Вони споруджували як в самій Австро-Угорській імперії, так і за її межами.
Наприклад, в Хорватії, в місті Рієка, в 1885 році вони будують палац Моделло, у Відні театр Антона Ронашера у 1888 році, в Будапешті театр оперетти і комедії.
Серед типових прикладів необароко Фельнера і Гельмера оперний театр у Граці та оперний театр в Одесі, а також будинок музики Тонхалле в Цюриху 1895 року.
В Чехії в цьому напрямку працював Фрідріх, або як його там називали Бедржих Оман, який, я вже казав, був родом зі Львова, не забував про рідне місто, приїздив, часто робив зарисовки, брав участь у архітектурних конкурсах у Львові, але більше він працював у Празі, дуже любив стильне бароко, і один з найвідоміших його будинків в цьому стилі — це палац Страхового товариства, споруджений протягом 1895-98 років, рясно прикрашений кращими скульпторами Чехії.
Львівські будинки, як віденські, празькі чи будапештські, отримують асиметричні плинні форми, рясний декор, ренесансна осьова симетрія і площинність пасажів порушується з земперівською лінією виступів, карнізів і ніш. В типовому для еклектики комбінованому сполученні історичних прийомів, декоративних деталей, більше переважають вигнуті атланти, каріатиди, барокові картуші, рокайльні завитки, арабески балконних балюстрад.
Необароко і неорококо 90-х років створює передумови для розвитку сецесії. Про це говорять асиметричні плани споруд, ритміка динамічних ліній, зрізані заокруглені кути, примхливо вигнуті сходи.
Ця стадія, нульова стадія сецесії, прагне акцентувати орнаментом конструкції.
Прикладом цього є один з ранніх творів Отто Вагнера, будинок родини Хойос, ще з 1891 року. Тобто, орнамент акцентує конструкцію. Декор супрооджує і виявляє лінію і площину. І, таке трактування ліпнини також було перейнято львівськими архітекторами в деяких спорудах 1890-х років.
Безумовно львівська архітектура, і пов’язана з нею монументальне декоративне мистецтво, останніх шести років XIX століття розвивалося під впливом Відня. В цей час архітектори продовжували залучати для оздоблення будинків засоби художньої кераміки і скульптури.
Таку синтетичну взаємодію передбачив Зигмунд Кендзерський в 1896 році, при вирішенні головного фасаду готелю Belle-Vue (Гарне життя), тепер проспект Свободи, 27.
Для будівельної фірми Зигмунда Кендзерського у 1897-98 роках скульптор Солтис виконує ліпнину на фасадах кам’яниць.
Це нинішня вулиця Винниченка, 3, і особливо цікавий будинок на пр. Шевченка, 14, також завершений у 1898 році.
Тут важливе виражальне завдання отримує, крім скульптур, також цибулястий купол з зеленою дахівкою, у завершенні центральних еркерів.
Крім Кендзерського, скульптурні здібності Солтиса приваблювали інших зодчих, серед яких був і Боублік та інші архітектори. Є частково збережені, документально підтверджені його монументальні скульптури.
Зокрема на фасаді та в інтер’єрі кам’яниці Юзефа Лубенського (це ріг вулиць Стрийської і Рутковича, будував Михайло Ковальчук в 1896-97-му роках).
Також до цього часу належить будинок інженера Карла Зигмунда Ріхтмана (тепер пр. Шевченка), 28, архітектор Якуб Балабан.
Рясний декор трьох фасадів кам’яниці Ріхтмана має улюблені скульптором Солтисом мотиви маскаронів людей і тварин, в оточенні таких переплетених необарокових орнаментів. В проекті цей будинок передбачав ще більшу концентрацію таких вигадливих скульптурних деталей.
Сусідній будинок, замовлений Ромуальдом Турасевичем у 1897 році, це нині пр. Шевченка, 26, архітектор Юліан Цибульський, також отримав скульптурні оздоби різця Солтиса, зокрема атланта і каріатиду.
Цей же скульптор за дорученням архітекторів Балабана та Цибульського в 1898 році виконує подібний неорокайльний декор: картуші, маскарони, статуї, на фасаді будинку за нинішньою адресою Івана Франка, 43.
За проектами Людвіка Цибульського в 1900 році Солтис декорує фронтони кам’яниці на розі вулиць Руданського і пр. Шевченка.
Виконує фігурні композиції — жіночі голови.
В 1898 році, цей же скульптор працює з архітектором Альбіном Загурським і різьбить фігури атланта і каріатиди на вулиці Пекарській, 24.
В багатьох випадках зодчі необароко і неорококо прагнули досягнути структурної єдності декору і архітектурних об’ємів, площин.
На фасадах споруд, які вирішуються іноді асиметрично, вибирається рваний ритм ліпнини, площини стін, нерідко з відкритою цеглою, доповнюються динамічними групами - статуї, іноді погруддя.
Характерними прикладами такої методики були прикраси будинків авторства архітекторів Владислава Ґодовського і Станіслава Холоневського.
Зокрема, на вулиці Бадені (нині Рилєєва), 7 та 9 — це 1897-98 роки. Прикраси на цих будинках робив скульптор Петро Герасимович.
І цікавий приклад того часу, це будинок на нинішній вулиці Друкарській, 3, будувала фірма Івана Левинського, але проект робив вже не Боублік, а, можливо, Емануель Яримович.
1898 рік, також характерний приклад цього апогею стилю неорококо, це будинок лікаря Владислава Татарчука, нині вул. Лепкого, 20, архітектори Мюнніх і Холоневський.
Бачимо вишукані пластичні форми, які підкреслювали скульптури Едмунда Плішевського.
Плішевський був автором скульптурової ліпнини погрудь Теофіла Ленартовича, встановлених в 1898 році на фасаді кам’яниці Шварцвальда, колишній вул. Ленартовича, тепер Нечуя-Левицького, 3, архітектор Ігнатій Віняш.
1898 рік: завершується будівництво Авансового банку, на вул Гетьманській (нині пр. Свободи),10.
Фасад оздоблений в необароковому стилі ліпниною і майстерно вирізьбленими статуями каріатиди і атланта різця Людвіка Теровича.
Графічний ескіз скульптурного декору фасаду зробив в січні 1898 року архітектор Іполіт Левинський. Там він і передбачав ці скульптурні оздоби.
В 1897 міською радою був оголошений конкурс проектів ґрунтовної перебудови львівської ратуші. В березні 1898 року за рішенням журі першу премію за свій проект отримав Альфред Захаревич за свій проект під девізом “львів’янин” в стилі необароко.
Згідно його креслень, чотири центральних ризаліти з усіх боків ратуші мали отримати монументальні колони коринфський ордеру, аттики крупних форм, оздоблені статуями, вазами, обелісками, картушами з гербом міста. Домінантою композиції ставала рустована вежа, що мала повністю замінити існуючу.
Цей нереалізований проект став для Захаревича досвідом на шляху еволюції його творчих поглядів від необароко до сецесії.
Найкращою необароковою спорудою Львова можна вважати збудовану в 1897-98 роках Національне чи Аристократичне казино на вулиці Міцкевича (тепер Листопадового Чину), 6, нині Будинок вчених. Проект цієї споруди було створено в листопаді 1896 року у львівській філії архітектурного бюро Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера.
У Відні необароко розглядали як національний австрійський стиль. Зокрема, тоді це пропагував мистецтвознавець Альберт Ільґ, він так і писав, що це "наш національний стиль".
Безпосередньо багаті форми віденського необароко транспортувала у Львів ця архітектурна спілка Фельнер і Гельмер, у якій певний час працював Карел Боублік.
Будинок Аристократичного казино — яскравий приклад необароко, він збудований за симетричним планом, ніби випромінює неспокійну енергію, яка нервово пульсує в заглиблених аркадних лоджіях, виступах балконів, аттиках з фігурами Путті, і в ефектно напружених статуях атлантів.
Скульптурний декор фасаду виконували австрійські митці Теодор Фрідль і Райнольд Велькель за моделями майстра необарокової пластики Рудольфа Вейра.
Динамічний рух триває в інтер’єрі, він ніби втягує відвідувача у вир спіральних ліній знаменитої сходової галереї, вона віртуозно вирізьблена в дереві на львівській фабриці Вчеляків. Проект робив ще один відомий віденський митець, знаменитий творець вишуканих необарокових інтер’єрів Шандор Ярай. Скульптурні твори в цьому будинку, живописні твори, намагаються сплавитися з архітектурним простором в процесі формування такого спільного емоційного поля.
З огляду на концепцію, втілення такої вітальної енергії, в абстрактному русі, цей ансамбль можна вважати стилістично-перехідним, від необароко до ранньої сецесії.
Історизм кінця XIX століття наближався до свого схилку близько 1900 року. Тоді, у Львові архітектори майже зовсім відмовляються від атлантикізації, від паладіанства, все більше милуються декадентськими вигадливими формами, нагнітають декоративні оздоби.
Поряд з Аристократичним казино, взірцем апогею мальовничого історизму можна вважати особняк Дуніковського, на вулиці Мохнацького, тепер це Національний музей на Драгоманова, 42. Цей будинок є майже гротескним сполученням дисонуючих ризолітів, веж, фронтонів, аттиків, півкруглої тераси, і має парадоксальне поєднання в декорі античних образів з історичними і народними.
Відомий вчений геолог і мандрівник професор Еміль Дуніковський в 1897 році замовив проект свого особняка в архітектора Владислава Рауша. А скульптурне оформлення (він зробив заздалегідь свою авторську програму цих оформлень) замовив також в Кракові у скульптора Адольфа Кунца.
І цей скульптор в 1898 році реалізовує цю програму, створює таку дивну перевантажену композицію фасаду в стилістиці необароко-неорококо, з елементами пізнього романтизму, з погруддями, алегоричними фігурами, з барельєфною групою Орфей, в тимпані, все це сполучує з архітектурними формами, і в результаті бачимо такий надзвичайно строкатий, але водночас стилістично послідовний меланж архітектурних об’ємів, зі скульптурами — античні, народні, бароково-сарматські сюжети.
Цікаво також цей скульптор Кунц виконує неорокальну ліпнину, в залах першого поверху.
Цей декор ніби розливається по стелі і викликає паралелі зі стюками початку XVIII століття, зокрема такого скульптора як Бальтазар Фонтана.
В 1900 році Іван Левинський завершує готель «Жорж». Проект цього будинку був виконаний у 1899 році в ательє Фельнера і Гельмера.
Загалом неоренесансне чергування трьох фасадів пожвавлені бароковою орнаментикою, особливо динамічними наріжними статуями авторства Марконі і Попеля.
Після 1900, а особливо після 1908 року в архітектурі Львова почалась наступна хвиля зацікавлень бароко і рококо. Можемо говорити про модернізований напрямок цього стилю в межах комплексу течій постісторизму, чи нового історизму — вже після — і водночас з сецесією.
На початку 1900-х років виникають стилізовані барокові споруди — дві вілли це особняк Юліуша Райсса на нинішній вулиці Коновальця, 89, це 1903 рік, проект Євгена Весоловського.
Або вілла Владислава Гадомського, вулиця Антоновича, 74. Обидві будинки мають високі аттики і бароковий ліпний декор.
У 1902-04 роках Владислав Садловський виконує модерністську перебудову костелу Сакраменток, тепер це храм Святої Трійці на вулиці Тершаковців.
Він зберігає планувальну структуру тринефної базиліки в стилі бароко. Але узгоджує нові елементи зі старими інтер’єрами і при цьому застосовує необарокову стилістику.
Ставиться новий вівтар з мармуровими статуями ангелів, різця Петра Війтовича.
Серед цікавих, але нереалізованих ідей львівських споруд в необароковій сецесійній стилістиці можна згадати такі два проекти — проект Українського театру, який пропонувала в 1904 році спілка Фельнера і Гельмера.
А другий нереалізований проект — це палац мистецтв у Львові авторства Михайла Лужецького, 1907 рік.
Після 1908 року — це такий рубіжний рік для розвитку львівської архітектури, коли змінюється і стилістика сецесії, і наростає нова хвиля зацікавлення історизму — львівські зодчі продовжують звертатись до нових переосмислень бароко.
Постають спорудження Володимиром Подгородецьким і оздоблені Війтовичем два прибуткові будинки Едварда Ландау.
Перший з них на вулиці Дорошенка, 19, це 1908-09 роки.
А другий будинок Ландау споруджений Подгородецьким на вул. Саксаганського, 11, він пізніший — це 1911-12 роки.
Скульптури робив також Петро Війтович.
Фердинанд Касслер в 1911 році завершив добудову пасажу Феллерів, тепер пр. Свободи, 35.
Він також залучив до своїх робіт Петра Війтовича.
Часто спостерігалося включення бароково-рокальних елементів, у дещо спрощеній геометризовані об’єми.
Наприклад кам’яниця Едварда Гелвіґа на вулиці Ліста, 2 — архітектор Валерій Шульман, 1909-10 роки.
Або вілла Генрика Міколяша, яка має так примхливо вигнуті фронтони і волюти фасади, це будинок на вулиці Івана Франка, 127, його будувала фірма Едмунда Жиховича за проектом Владислава Літвіновича в 1910-11 роках.
Ще один приклад однієї необарокової вілли — це будинок Софії Квятковської на вулиці Квятківка, нині вул. Грицая, 7. Вона цікава декоративним облицюванням фасаду, асиметрично закомпановано вежу; 1910 рік, проект Генриха Орлеана.
Повернемося тепер до Карела Боубліка і розглянемо його твори передвоєнного періоду, від 1909 до 19013 років. Невідомо чим була викликана така пауза в його діяльності між 1905-09 роками. Можна припустити, що тоді власне був розквіт орнаментальної сецесії, і цей архітектор не бажав підкорятися пануючій моді чи не міг досконало, на властиво йому високому рівні не міг опанувати цей новий стиль.
В 1905 році він розробив проект пасажу Рогатин-авеню, цей пасаж планувався на місці, де тепер новий корпус Львівської комерційної академії, вул Таган-Барановського, 10. Але цей проект не був прийнятий замовником Маркусом Рогатином для реалізації.
Лише коли у 1908 році оце масове захоплення буйством флорального модерну дещо вщухає і починається друга хвиля історизму, при чому історизму переосмисленного крізь призму сецесії, тоді Боублік починає активно працювати. Після 1908 року він поєднує в своїх будівлях сформовані образи і мотиви не тільки бароко, але й готику, ампір, частково сецесію.
І серед праць цього часу знову бачимо значний урбаністичний вузол, комплекс багатоквартирних житлових будинки: це ріг вулиць Шевченка, 2 і 4 і Леонтовича, 1 і 7. Цілий великий ансамбль, який Боублік створює в 1909-10 роках для подружжя Шпрехерів. Цей блок планує забудову цілого кварталу.
В формах аттиків, пластичних оздобах помітне сполучення і барокових і ампірних мотивів. В 1911 році в цьому будинку відкрилася аптека «Під Святою Анною», інтер’єр якої також проектував Боублік.
В 1911 році за його проектом постає будинок скульптора Кароля чи Хаскеля Унца, на розі вулиць Грабовського, 6 і Лук’яновича.
Фасад цієї кам’яниці, за проектом Боубліка Унц прикрашає атлантами і каріатидами.
Комбіновані ретроспективні мотиви Боублік застосовує в 1910-11роках, коли споруджується такий чиншовий будинок з великим шоломом дахової вежі, нинішня адреса — генерала Чупринки, 47. Цей будинок споруджується як спільна власність Боубліка та іншого львівського архітектора чеського походження Ярослава Гоужвіца, він тоді тільки починав свою творчість, і багато в чому вчився у Боубліка. Отже, вони спільно споруджують цей будинок; перший проект, який знаходиться в архіві, підписаний Гоужвіцом, і він був виконаний в дусі геометричної віденської сецесії пізнього Отто Вагнера. Проте остаточно було реалізовано було другий проект авторства Карела Боубліка, в стилістиці власне постісторизму.
Водночас в 1911 році виникла вілла Еви Белінської, на вул. Труша, 11а. Первісно вона була споруджена у стилістиці модернізованого бароко. Те, що ми зараз бачимо, це вже значна перебудова нинішніми власниками.
В 1911-12 роках Боублік споруджує так званий "дім преси". Тоді це був чиншовий будинок Мауриція і Макса Шпрехерів, ріг вулиць Підвальної і Валової. Після Першої світової війни тут розташувалася друкарня і редакція єврейської газети "Хвиля". Тут Боублік поєднав неоренесансні аттики з іншими ретроспекціями в нижніх частинах фасаду, зокрема з елементами готики, бароко, у формах світлових прорізів і балконів, а також ліпнині.
В Ходорові на Львівщині в 1912 році Боублік збудував дім товариства «Сокіл», відкритий 1 вересня того ж року. На фронтоні увінчано металевою емблемою товариства були ліпні необарокові оздоби. Нині у цьому будинку районний відділ культури.
В 1912-13 роках Боублік здійснює перебудову прибуткової кам’яниці Мавриций Вурм, на вул. Колантая, тепер Менцинського, 3.
Перебудову він виконує в стилістиці необароко, але поєднує з модернізованим ампіром. А оздоблення інтер’єру — також сецесія. В реконструкції фасаду, він напевно спирався на автентичні елементи, ще першої половини XVIII століття, тобто ампірну композицію.
В орнаментальних темах фасаду бачимо модернізовані мотиви ампіру і бароко. Це і в металевій огорожі балкону, і в стюковій ліпнині, характерні зображення гірлянд, листя, винограду.
Він надбудовує четвертий поверх, відокремлює карнизом і вирішує цей поверх як аттиковий, завершує його стилізованими пальметами, тобто вже в стилістиці модернізованого ампіру.
Будинок вирізняється інтер’єром сходової клітки. Для житлового будинку, цей інтер’єр є дійсно унікальним.
Подібне оздоблення балюстради сходової клітки є в колишньому будинку Торгово-промислової палати. Але для житлового будинку це рідкість, тому що включені музеїщні панно, штучний мармур, на всіх трьох поверхах зберіглося 27 мозаїк, колись ще були два великі панно в вестибюлі.
Вони були вкрадені під час ремонту будинку у 1982 році. Мозаїчні композиції обрамлюються рожевим мармуром, і створюються досить цікаві інтенсивні кольорові ефекти.
Тематика панно сецесійна, тобто зображення різних квітів, тут є іриси, маки, братки. Постає питання в кого Боублік міг замовити це рідкісне для Львова мозаїчне оздоблення. Напрошується, що він звернувся до тієї фірми, Станіслава Габріеля Желенського, яка виконувала мозаїку на фасадах і в інших будинках інтер’єрів Торгово-промислової палати. Але в документаціях, в різних каталогах фірми Жиленського нема цього будинку. Отже, напевно, Боублік замовляв ці мозаїки в якоїсь іншої львівської фірми, а можливо в Чехії. Він часто бував в Брно, там він вчився, з цього міста походила його дружина, і в Брно була дуже відома тоді фірма вітражів і мозаїк Бенедікта Шкарди. Бенедікт Шкарда в 1912 році помер, продовжував його справу син Еуген, а співвласником став львів’янин, Йозеф Фрідляндер. Фрідляндер мав майстерню вітражів і мозаїк у Львові. Можливо, якимось чином Боублік вийшов на цю чеську чи вже львівську фірму і замовив у них ці мозаїки. Мозаїки відрізняються великою майстерністю, деякою стилізованістю, ранньої сецесії. Дослідниця Тетяна Казанцева, нарахувала понад 30 відтінків в кожній мозаїці.
Отже, можемо віднести це до сецесії, як і ковані металеві секції балюстради, з мотивами квітів кали.
Цей чудовий будинок, остання на сьогодні відома праця Боубліка.
Під час першої світової війни він перебував в Чехії в Брно, після закінчення війни вже нічого не проектував, лише займався справами товариства Чеська бесіда. Протягом 1924 року він був головою цього товариства. Але в січні 1925 у зв’язку з важкою хворобою, написав лист до членів товариства і залишив свою посаду.
Остання його адреса, за якою він мешкав, це необароковий чи ранньосецесійний будинок на вулиці Голомба (тепер Верхратського), 15.
Помер Боублік у Львові 1 травня 1925 року у віці 55 років. Був похований на личаківському цвинтарі, хоча нині його могила не збереглася.
Його твори слід охарактеризувати як типовий приклад львівської архітектури перехідного етапу від історизму в його необароковій версії до ранньої сецесії, або також вже як приклад другої хвилі історизму 1908-1914 року, коли було звернення до модернізованих історичних стилів.
Найкращі його будинки, поставлені на межі XIX-XX століть досі формують обличчя старої забудови Львова і справедливо можуть вважатися гордістю міста.
========================
Лекція “Карел Боублік і необароко у львівській архітектурі кінця XIX - початку XX ст.” була прочитана у рамках лекторію "Гордість міста" ("КонтрФорс") 12 березня в Центрі міської історії.
Підготували Андрій КВЯТКОВСЬКИЙ та Неля САУЛЯК