29. січня ц. р. закінчив у Відні у повному здоров’ї і свіжості вислужений радник двору при Найвищім Суді Антін Дольницький свій високий й рідко Богом даний вік — 90 літ.
Нинішнє молоде українське покоління в Галичині вже певно й призабуло що з іменем і діяльністю нашого Ювілята нерозривно злучена одна доба в житті української академічної молоді, доба, яку вона пережила в 1870 р. у бої за національне і соціяльне обличчя майбутньої української ґенерації, що вже майже відходить з життя. Це була боротьба внутрі "Академічного Кружка", що видавав на той час свій поважний часопис "Друг", спричинена одвертими листами Михайла Драгоманова. Під впливом цих листів зроджувалося нове життя серед української молоді, яка признала правду думкам Драгоманова й почала йти в життя з наміром направити cycпільно-соціяльні і національні відносини. До цієї молоді належав і Антін Дольницький разом з M. Павликом, І. Франком, Василем Лукичем-Левицьким, стягнувши до себе і питомця Духовної Семінарії Василя Давидяка.
Антін Дольницький належав до найтісніших співробітників часопису "Друг" і був дійсним його редактором, хоча перед владою заступав часопис через неповнолітність редактора, хто інший. Він був все рішучим прихильником народньої мови й вмів вибороти їй серед москвофільської більшости членів Академічного Кружка належне місце на сторінках "Друга", аж до певного його переходу на народню мову. В полеміці з Драгомановим крім Онишкевича взяв і Він участь, відповідав одначе не по свому переконанні, але під натиском ще москвофільської більшости, але Його відповідь була культурна й спокійна. Сам одначе не мав безпосередніх зносин з Драгомановим та не був прихильником соціялістичних ідей. Признавав потребу культурної і соціяльної праці над піднесенням народу та своєю діяльністю через ціле своє життя дав доказ цього.
Його редакція "Друга" не обмежувалася до коректури та заходів за матеріял до числа, але маючи нахил до літератури — Він перекладав на українське з чужих мов, а навіть написав сам повість "Напотемки" ("Друг" 1876) під псевдонімом А. Перепис, малюючи в ній теж і побутово-національні картини з галицького життя початку 1870 p.p. Франкові "Петрії і Добущуки" у першому виданні теж зазнали Його редакторської руки.
Поза діяльністю в Академічнім Кружку, якого головою був у 1870 р., брав наш Ювілят живу участь в обох ще тоді нездиференціонованих культурних товариствах "Просвіта" і "Качковського", до якого з початку належав і Павлик. Для тов. "Просвіти" зладив три книжечки (1880, 1893, 1897), одну жартівливу й дві правничі. Коли в р. 1880 Ю. Романчук почав видавати часопис для народу "Батьківщина", Антін Дольницький вже як суддя на провінції став його співробітником, пишучи повчальні правно-адміністраційні статті під псевдонімом Таран Харко. Отже не диво, що так Михайло Павлик як і Іван Франко тепло споминають свого товариша, перший в листах до Драгоманова, а другий в "Нарисі історії української літератури", тим більше, що Антін Дольницький разом з Михайлом Павликом мали рішальний вплив на національний характер Івана Франка.
Достойний Ювілят як талановитий правник займав визначні місця в судівництві у Львові а потім від 1909 р. у Відні, де все був діяльним членом української громади, її культурних і церковних установ. Зрив з 1918 р. переживає з радістю і з повним відданям української справі, стає зараз до розпорядимости уряду ЗУНР та працює аж до 1923 р. в кодифікаційній комісії.
Дім Ювілята у Відні, Кляйстґассе 8-10, був усе повний щирости й артистичної атмосфери для частих гостей, що віяла з мистецьких творів його доньки Марійки Недбалової. Немало причинювалася до створення тієї атмосфери дружина Ювилята.
Згадуючи все мило гостинний дім Нашого Ювілята, з котрим підписаний зв'язаний дружністю понад 30 літ, а дальше і той шмат історії галицького культурного життя від 1870 рр., в якій Ювілят брав діяльну участь, думаю, що цими словами висловлюю не лише свої власні почування, але теж і цілої віденської громади та широкого галицького громадянства, почування пошани за працю, яку виконав Ювілят, як вірний син своєї батьківщини на всіх становищах, де Його поставила доля.
Дай Боже, щоб Достойний Ювілят ще в повному здоров’ї діждався кращої будуччини нашого народу а Його спомини, які ще тепер пише, cтали доброю наукою для нашої молоді, якої вона стільки потребує.
[Краківські вісті]
31.01.1943