Цієї зими Львів святкує Різдво не лише гастрономічно – пампухами та глінтвейнами, але й багатьма яскравими мистецькими акціями. І диву даєшся, коли опиняєшся в черзі (!) до каси Львівської філармонії, щоб придбати квиток на концерт.
Традиційно Камерний оркестр «Віртуози Львова» в час зимових свят дарує слухачам «Пори року» Антоніо Вівальді та Астора П’яццолли, а інколи до цих двох визнаних класиків приєднується хтось третій. Такі концерти відбуваються вже понад 20 років. Якщо врахувати, що Камерний оркестр «Віртуози Львова» заснований 1994 року, то можна сказати, що цією традицією оркестр ознаменував своє заснування. Сьогодні це – один з найелітарніших мистецьких колективів України, який зачаровує витонченою манерою гри та й цікавою стратегією укладання концертних програм. Цьогорічний січневий концерт також належить до вишуканої стратегії, вже сама назва «4х4х4 Пори року» спокушала почути, бо, як виявилося, до чотирьох «Пір року» Антоніо Вівальді додався, окрім твору співця аргентинського танго Астора П’яццолли твір сучасного українського композитора Золтана Алмаші, киянина з львівськими коріннями. Свої «Пори року» Золтан Алмаші присвятив скрипальці Богдані Півненко, яка стала і окрасою, і солісткою цього справді різдвяного казкового вечора.
Камерний оркестр «Віртуози Львова» за хвилину до початку концерту
13 січня 2018 став знаменним для Золтана Алмаші, бо в трьох концертах цього вечора звучали його твори. Як писав сам композитор, а він ще той мастак у написанні анонсів концертів: «Сьогодні в мене особливий день, виконуються три мої твори. Один в Києві, на Гулянці у Маланки, з Катериною Супрун (квартет номер три "Колядки"). І два, в один і той самий час, у Львові! В органному залі Наталія Сікорська виконує мою Оду для клавесину, а у філармонії, паралельно, мої "Пори року" у виконанні Богдани Півненко і супер-оркестру "Віртуози Львова"».
Золтан Алмаші розповідає про свої «Пори року» перед виконанням
Богдана Півненко, з якою Золтан грав у «Київській камераті», попросила написати для неї твір. Золтан Алмаші належить до рідкісних композиторів, які люблять писати музику для виконавців, котрі його захоплюють. Богдана Півненко – одна з цих його щирих захоплень, скрипалька, якою варто пишатись Україні. Українські медіа вже розтиражували означення Богдани Півненко, як «Паганіні в спідниці». Як на мене, може, воно і влучне та додає популярності, але Богдана Півненко – така яскрава і неординарна творча особистість, що не потребує порівняння навіть з найвизначнішими музичними геніями. Вона – надзвичайно сучасна, зворушливо-ніжна і прагматично-точна водночас, вишукана дама з відкритістю усмішки дитини. Здається, що саме з такою дитячою відкритістю вона радіє музиці, яку виконує. Тож вівальдівські пори року наче написані для неї, бо її рвучка тендітна постать може асоціюватись з будь-якою порою року. Хоч у Вівальді в ній перемагає весна, в Пяццолли – літо з присмаком солоної морської води, а з Алмаші вони існують в одному алгоритмі часу: їм обом його катастрофічно не вистачає, бо мають безліч ідей і планів. Тому найбільше виписана зима (українські пори року за Золтаном Алмаші починаються із зими), і має вона цитату-епіграф з Богдана-Ігоря Антонича: «Білі квіти впали – заповідь майбутніх січнів; перший раз тоді поцілувала землю вічність». А потім прийде весна і скресне крига, і смичок Богдани Півненко наче «зашпортається» об цю кригу, і вона усміхнеться цьому своєму умінню народжувати найнеймовірніші звуки зі своєї скрипки. Вона, як і її скрипка, створені для музики. Ці пори року пролетять так швидко, як і наш швидкоплинний час. Навіть, на свою улюблену пору року – осінь – Золтан Алмаші «виділить» зовсім мало музики, бо час біжить невпинно.
Солістка та окраса вечора – скрипалька Богдана Півненко
Цю музичну круговерть часу «Віртуози Львова» творили з віолончелістом Миколою Околовичем (чомусь здається, що партію віолончелі Золтан завжди пише для себе, бо, як на мене, він – неперевершений виконавець), Андрієм Карп’яком – флейта, Андрієм Гембарою – гобой. Прикро, що на таких концертах тепер немає програмок, а відповідно – змоги назвати всіх, хто виконував-солював в українських порах року, а хочеться подякувати усім, хто причетний до львівської прем’єри твору Золтана Алмаші. І Сергію Бурку – заслуженому діячу мистецтв України, народному артисту України, засновнику, незмінному художньому керівнику, продюсеру оркестру, який мав сміливість поєднати в одному концерті таку різну музику. Ренесансний Вівальді – поряд з П’яццоллою, який вільно поєднує форму барокового концерту з фрагментами соло і тутті, міксуючи класичну, джазову та афро-іспанську музичну традиції; і українським Золтаном Алмаші, який, завдяки батьку Габору Алмаші (теж чудовому музиканту), корінням проріс також в угорську культуру.
Ці різні музичні «Пори роки» дали змогу кожному знайти свою пору, відчути її на звук, який відповідає биттю твого серця, а ще порадіти, що в контексті світової класики українська сучасна музика має своє неповторне обличчя. 22 січня Золтан Алмаші святкує свій день народження концертом в Національній Спілці композиторів України. Проект «Елегія та колядки» (майже авторський концерт Золтана Алмаші). В ньому – п'ять версій Елегії Золтана Алмаші, а також усі приклади звертання цього композитора до популярних українських колядок. Виконавці: Національний ансамбль солістів «Київська камерата», солісти: Кирило Бондар – скрипка, Золтан Алмаші – віолончель, а також ексклюзивні запрошені гості: Оксана Нікітюк – голос, Роман Холматов – скрипка, Костянтин Товстуха – фортепіано. Жаль, що цей концерт в Києві, але так хочеться вірити, що Україна не поділена на столицю і провінцію та, що з «Елегією» Золтан Алмаші приїде до рідного Львова – міста, в якому робив свої перші музичні і не музичні кроки, в якому є достатньо людей, які чекають на справжні музичні одкровення.
Світлини Анастасії Канарської
20.01.2018