Чи мають наукові знання, якими годують нас вчені, термін придатності? Звісно – можна навіть визначити, за скільки років те, що ми вчимо у школі нині, буде спростовано
"У 1912 році біологи вперше побачили ядро людської клітини і змогли побачити, скільки у ньому заховано хромосом. Вони нарахували 48. Цю інформацію ретельно записали у підручники і наукові видання. Саме таке число вчив мій дід у стоматологічній школі, до якої ходив", – пише у виданій щойно книжці «Half-Life of Facts» Семюел Арбесман з Гарварду.
Цю цифру довго вважали аксіомою. У 1953 році відомий і шанований біолог Лео Сакс зазначив, що те, що у людини є 48 хромосом, є незаперечним фактом. До певного часу. Не минуло й три роки, як інші вчені випробували новий метод для візуалізації хромосом і виникла проблема. Незважаючи на те, що вони рахували їх кілька разів, щоразу виходило, що людина має 46 хромосом. І, як виявилося, це було правдою.
Можна, звичайно, запитати – яка різниця, що вчені підрахували так чи інакше. Ну, власне у випадку хромосом це має велике значення. Без знання, скільки повинна їх мати здорова людина, важко визначити, що є і що не є хворобою. Коли в нас є неправильні припущення, то ми отримаємо неправильний діагноз.
Як часто такі помилки трапляються у науці, наскільки непохитними є наші знання? Цьому присвячена книжка Арбесмана, назву якої можна перекласти як "Час напіврозпаду фактів" (за аналогією до періоду розпаду радіоактивних елементів).
Здоров’я посередині шкали
Той факт, що вчені помиляються у пошуках істини, очевидний. Наука сама по собі є безперервним "киданням викликів" існуючим теоріям і пошуком сумнівів. Іноді, однак, незаперечні факти змінюються винятково швидко, навіть кілька разів протягом нашого життя. Тоді ми відчуваємо себе розгубленими.
"Гарним прикладом є рекомендації щодо споживання м’яса – пише Арбесман. – Споживання м’яса раніше було добрим для нас, потім поганим, потім знову добрим, а тепер все залежить від того, кого запитати. Палити тютюн раніше рекомендували лікарі за деяких захворювань. Тепер це не тільки не толерують, але й навіть забороняють. Наука жене уперед, а я вже поняття не маю, чи червоне вино для мене, врешті-решт, є добрим, чи поганим. Можна цілком заплутатися", – переконує він.
Наука змінюється з різною швидкістю. На одному кінці цієї шкали є знання стійкі до революцій, що стосуються, наприклад, того, скільки континентів має Земля, скільки планет у нашій Сонячній системі (хоча недавно була несподіванка, коли з переліку планет виключили Плутон). Не змінюються також математичні факти, такі, як закони геометрії, якими володіли вже стародавні греки. Але вже те, що ми знаємо про здорове харчування, змінюється, і досить швидко.
Аналогічна ситуація і з засадами доброго виховання – у кожного покоління з’являються нові вказівки щодо догляду та виховання дітей. Моя мати усипляла мене на животі (задля нормального розвитку тазостегнових суглобів). Мені, коли я стала матір’ю, це забороняли – стверджуючи, що дитина може задихнутись уві сні (тобто може померти від синдрому раптової дитячої смерті.).
У дитинстві я їла насичені клейковиною розмочені бісквіти, від часу, коли я могла вже щось проковтнути (тобто, приблизно з четвертого місяця життя). Моя 12-літня донька клейковину почала їсти лише на другий рік життя у зв’язку з ризиком виникнення алергії. Але минули десять років, і я чую, що ми знову повертаємося до бісквітів та манної каші після досягнення шестимісячного віку, тому що тоді алергії вже менше.
Те саме стосується і рекомендацій щодо прийому фтору немовлятами. Десять років тому це було божевілля. Нині стоматологи знову скептичні. І як можна не зійти з розуму?
Період напіврозпаду істини
Арбесман стверджує, що у падінні наукових теорій можна помітити деякі закономірності, і навіть спокуситися визначити, коли у певній галузі настануть зміни.
Серед перших, хто вирішив виміряти темпи революцій у науці, була група французьких лікарів з лікарні Пітьє-Сальпетрієр у Парижі. Вони зосередили свою увагу на тому, на чому найкраще зналися, тобто на знаннях у сфері захворювань печінки – цирозу і запалення.
Вони прочитали 500 статей, що охоплювали знання за останні півстоліття. Роботу вони дали також експертам, які оцінювали, чи факти далі актуальні, чи починають втрачати актуальність, чи вже можна їх цілком відхилити. Ці дані склалися за простою формулою, яка показала, що половина наукових знань про печінку спростовують в середньому кожні 45 років.
Аналогічне правило стосується знань про розпад радіоактивних елементів, з якого Арбесман і запозичив назву для періоду, за який знання втрачають свою актуальність – час напіврозпаду фактів.
Виявляється, що 45 років є межею не лише для гепатологів, але й для хірургів. Детальні дослідження на цю тему провели два австралійські лікарі, "що працюють ножем", і опублікували їх у престижному "Ланцеті".
Тому, можливо, усі медичні знання мають 45-річний період напіврозпаду? А як і в інших галузях знань? І чи є термін дійсності знань фіксованим, чи він, навпаки, видовжується разом з розвитком науки? Це ще слід дослідити.
Ось два приклади, які показують, як час змінює наші знання:
Їж шпинат, будеш сильний?
Десь наприкінці ХІХ століття шпинат здобув славу городини багатої на залізо. Ці знання увічнив комікс з моряком Попаєм, який власне завдяки споживанню шпинату набирав сили. Проте, у другій половині ХХ століття було виявлено, що вміст заліза у шпинаті такий самий, як у зеленому листі інших овочів, і що цікаво – більш ніж у десять разів менший, ніж це випливало з розрахунків і таблиць біохіміків XIX століття! Спочатку були підозри, що один з науковців зробив помилку – пересунув кому занадто далеко, і, таким чином, завищив результат у десять разів. Але нещодавно британський криміналіст (!) Майк Саттон провів ретельне дослідження справи шпинату і не знайшов у літературі джерела такої помилки. У будь-якому випадку, слід вживати шпинат, але не через високий вміст заліза.
Плутономанія
Коли у 1930 році американець Клайд Томбо відкрив Плутон, здавалося, що це була легендарна і розшукувана протягом багатьох років Планета Х – велике тіло, останнє, яке мало ховатися на краю нашої Сонячної системи. Це була також перша планета, відкрита громадянином США, тож в Америці вибухнула справжня плутономанія – Волт Дісней назвав Плутоном пса Міккі Мауса, з’явилися серії поштових марок з планетами, друкували додатки до шкільних підручників. Недавні відкриття наприкінці ХХ століття показали, проте, що Плутон є лише одним із сотень тисяч крижаних астероїдів, що обертаються за орбітою Нептуна. І навіть не найбільшим. Шість років тому, на зустрічі у Празі, Міжнародний астрономічний союз вилучив його з переліку планет (для втіхи записавши його у нову категорію «карликових планет»).
Margit Kossobudzka
Jak umiera wiedza
Gazeta Wyborcza, 16.10.2012
Зреферував Омелян Радимський
15.01.2018