Коли Далай-лама XIV і архієпископ Десмонд Туту, відомі і визнані духовні лідери, розмовляють про щастя, стає святково на серці і душі.
Далай-лама і Туту — це релігійні лідери наших напружених часів. Відкриті до інших, здатні переступати поділи між людьми. Мають вражаючі біографії. На свої Нобелівські премії миру тяжко працювали. Туту отримав нагороду в 1984-му — рік після Леха Валенси; Тензін Г'яцо, чотирнадцятий далай-лама, — в 1989 р.
Обоє є символами. Далай-лама — тибетського буддизму і тибетської національно-культурної ідентичності. Англіканський архієпископ Туту (разом із Нельсоном Манделою) — мирної боротьби за ліквідацію системи расової сегрегації в ПАР. Далай-лама, будучи півстоліття у політичній еміграції в Індії, є духовним і національним лідером тибетців. Туту очолював південноафриканську Комісію правди і примирення, що служила справедливому розквитуванню кривд після апартеїду.
Туту має дружину і чотирьох дорослих дітей. Далай-лама є ченцем, живе в целібаті. Обидва встають удосвіта і починають день від духовних практик, молитви і медитації. Вона знаються віддавна і радо погодилися взяти участь у незвичайному заході. В квітні 2015 року, з нагоди 80-х уродин далай-лами, вони зустрілись у його резиденції в Дармсалі, щоби п'ять днів розмовляти у присутності слухачів про радість і щастя у світі, сповненому страждань і зла.
Модератором був американець Дуглас Абрамс, автор багатьох книг про духовність, віддавна добре знаний архієпископові. Результатом зустрічі стала "Велика книга радості". Абрамс, що співредагував книжку, розповідає в ній про контекст і деталі зустрічі, з повагою коментуючи розмову — сам будучи, за його власним визначенням, нерелігійним євреєм.
Таким чином, представники трьох різних традицій — буддизму, християнства і юдаїзму — без проблем і з користю для інших розмовляли про радість, щастя, надію. Були вибухи сміху, були і сльози, жарти, молитви, притчі, довгі хвилини зосередженості і тиші. Духовне свято і відсутність бундючності. Далай-лама, по суті, залишається простим ченцем, архієпископ — побожним священиком.
А послання? Оптимістичне. Наше майбутнє як особистостей, народів і людства не є наперед визначеним. Не править ним похмурий фатум. Це ми самі творимо його своїми щоденними рішеннями, своїми діями або бездіяльністю. Отже, ми маємо в своїх руках велику силу, решта залежить від того, як її використаємо. А щастя? "Воно не може бути побічним ефектом погоні за черговими досягненнями чи успіхами. Воно виходить за межі багатства і слави. Єдиним його джерелом є розум і серце людини — і власне там їх, сподіваємось, відшукаєш".
Природно, пишуть у вступі далай-лама і архієпископ, "не мусиш нам вірити. Нічого з того, що ми проповідуємо, не повинне стати доґмою віри. Як двоє друзів, що походять з різних світів, ми ділимося тим, що бачили і чого навчилися впродовж нашого довгого життя. Сподіваємось, що, втілюючи в життя наші поради, ти відкриєш, що це все є правдою". Ну то пригляньмося до цих порад. Вони подані як вісім стовпів радості. Перші чотири належать до сфери розуму, чотири наступні — до сфери емоцій.
1. ПЕРСПЕКТИВА: на все можна дивитися під різними кутами. Далай-лама каже, що втрата вітчизни, Тибету, була для нього трагедією, але водночас дивиться на неї як на шанс. Багато він втратив, але й багато набув: нові контакти, дружні стосунки, більше — ніж мав у своєму палаці в Лхасі — свободи у відкритті світу і навчанні від людей. Під одним кутом зору його досвід можна визначити сумним і болючим, під іншим — як зміну перспективи так, щоб у трагедії побачити нові можливості. Лама посилається на слова колишніх в'язнів Аушвіцу, що наш спосіб бачити світ є нашою останньою свободою. Він може нас втримати при житті або прискорити смерть.
Тут не йдеться про наївний або нудний погляд на світ через рожеві окуляри. Абрамс пише, що ніхто, певно, не звинуватить далай-ламу чи архієпископа в іґноруванні жахливості світу і труднощів, з якими вони зіткнулися. Натомість йдеться про те, щоби нагадати: реальність більш скомплікована, аніж нам часами здається.
Тому добре глянути на нашу повсякденну життєву боротьбу в ширшому контексті. Навіть у такій прозаїчній ситуації, як вуличний корок. Туту заохочує встеклих водіїв, щоби глянули навкруги: може, комусь десь вмирає від раку дружина. Йдеться про те, щоб люди спробували хоч на дрібку змінити свій погляд на інших та на світ. Так само, як багато астронавтів, які, побачивши з космосу Землю, почали після повернення інакше ставитися до приватних чи державних проблем.
Далай-лама підходить до цього так: ми не виживем, якщо не будем дбати про себе яко людство. Наш еґоїзм має бути мудрим, тобто ми повинні думати також і про інших, не іґнорувати їхні потреби, помагати їм — бо, по суті, це є єдиною стежкою до радості і щастя. Якщо ти мудрий, підсумував архієпископ, то ти не є лиш мудрим себелюбом.
Тібетець змалку є шанувальником науки. Цікавиться дослідженнями в різних сферах, у тому числі і в тих, що пов'язані з добрим самопочуттям людини. Під час розмови з африканцем він згадав, що з цих досліджень виявили: коли часто вживати особові займенники (я, мене, моє), то зростає ризик інфаркту. Дослідник Ларрі Шервіц стверджує, що це так зване еґоїстичне самолюбство більш загрожує серцю, ніж паління, холестерин чи високий тиск. Мантра "я і моє" збільшує ризик впасти в депресію, тоді як "ми і наше" цей ризик зменшує. Виходить, що надто велике eґо руйнує наше щастя.
Натомість ширша перспектива, усвідомлення взаємозалежності між нами, іншими та світом веде до внутрішнього спокою і легкості духу. Ну, добре — але чи ми здатні контролювати свої емоції: негативні і позитивні? Далай-лама і архієпископ мають різні думки. Туту скептичний. Він погоджується, що відхід від еґоїстичної мантри помагає — але й наголошує: інколи фізичний біль (а може, також психічний чи моральний) є настільки великим, що ми зосереджуємося тільки на нім.
Християнство, нагадує архієпископ, який тривалий час хворіє на рак простати, вчить брати страждання на себе, об'єднуватися у болі та стражданні з Христом, бо завдяки цьому світ стає кращим. Прекрасно — але не треба бути релігійною особою, щоби сказати: "Ох, який же я щасливчик, бо є лікарі, що мене лікують, бо є кваліфіковані медсестри, які про мене дбають, бо я в лікарні, не є у цьому самотнім".
2. СМИРЕННЯ: старатися зберегти скромність. Коли під час зустрічі далай-лами з президентом Бушем-молодшим подали тістечка, тібетець спитав американця, яке би той порадив, а Буш відразу вказав пальцем. Це купило далай-ламу, бо президент повівся як нормальна людина. Обоє зуміли скоротити дистанцію між собою. Інший випадок стосується фотографії молоденької принцеси Єлизавети, майбутньої британської королеви, яку молодий далай-лама побачив в американському тижневику. Вітер підняв її спідницю, ось так — і далай-лама підтягнув свій чернечий одяг — а вона і її чоловік поводилися так, ніби нічого не сталося. "Я подумав, що це кумедно, — коментував його святість. — Іноді під час формальних урочистостей нормальні люди поводяться так, ніби вони особливі".
Архієпископ Туту має два улюблені анектоди про смирення. Перший — кандидат на священника питає єпископа: "Шукаю книжок про смирення, чи може ваше преосвященство мені щось порадити?" — "Звичайно ж, бо я є автором однієї з найкращих на цю тему". Другий стосується трьох єпископів, які б'ють себе в груди під вівтарем на знак смирення. Бубнять, що вони є прахом. До них приєднується скромний церковний слуга: "Я також є нічим". Тоді один з єпископів кидає в його бік: "Гляньте лиш, хто тут вважає себе ніким".
Далай-лама навів приклад тибетської молитви буддистського духовного майстра: "Щоб я щоразу, як зустрічаю іншу людину, не відчув себе кращим від неї". І сам він не вважає себе кращим від інших. Коли говорить, то поводиться так, ніби є одним із слухачів, і прагне, щоби вважали його такою самою людиною, як і вони.
Один з європейських приятелів далай-лами так підсумував його підхід до життя: "Його тішить все, він радіє всьому, але нічим занадто не переймається, його ніщо не ображає чи непокоїть". Ніби на доказ, буддистський лідер потягнув за бороду звукотехніка, який записував розмову в Дармсалі. Всі розсміялися, а він додав: "Сьогодні ти є звукачем, а я — далай-ламою, але наступного разу може бути навпаки". Ідея реінкарнації нагадує, наскільки скороминучі ролі, які ми виконуємо.
3. ГУМОР: сміятись і жартувати категорично краще. Абрамс зазначає, що працював із багатьма релігійними лідерами і пересвідчився, що сміх і почуття гумору — це докази духовного розвитку, якщо не зрілості. Це голки, що проколюють кульки позерства. Далай-лама й архієпископ цілий тиждень у Дармсалі постійно "сміялися, хихотали, реготали і лускали із сміху", але моменти радості перепліталися з моментами задуми і святості. Бо сміх і жарти кращі за надмірну серйозність. Далай-лама почув від японських учених, що щира, сердечна веселість прекрасно впливає на загальний стан здоров'я. Мало того, щирий сміх руйнує соціальні стіни.
Архієпископ Туту зауважив, що сміх бував каталізатором позитивної енергії учасників сумних подій, таких як похорони жертв поліцейського насилля в ПАР за часів расової сеґрегації. Його єдиною зброєю як священика і пастиря в напружених ситуаціях, що загрожували вибухом агресії, був гумор, особливо жарти з самого себе. На одному з таких похоронів він зняв напругу короткою розповіддю про створення людини. Бог виліпив людину з глини і вклав до печі для випалювання цегли. Поклав першу партію — але забув про неї, тому вона пригоріла: "Так, певно, виникла чорна раса". Вклав наступну, але цього разу вийняв її заскоро: "Так виникла біла раса".
А що преосвященство каже людям, які вважають, що не мають почуття гумору? "Хм, мабуть, думають, що серйозність їм більше пасує і викликає більшу повагу, — відповів Туту і додав. — Але ж вміння викликати веселість відкриває людські серця. Якщо людина вміє сміятися з себе, то вона не є зарозумілою".
4. ПРИЙНЯТТЯ: перший крок до зміни. Далай-лама любить цитувати слова Шантидеви, буддистського ченця-філософа з Індії: "Чому журитися чимось, що можна направити? Чому журитися чимось, чого направити неможливо?" Любить їх цитувати, бо вони близькі його життєвій філософії, завдяки якій він змирився з долею біженця. Архієпископ ж Туту повторює, що хоч ми були створені тішитися життям, це не означає, що нам завше буде легко, безболісно і приємно. Улюблена духовна лектура архієпископа — листи середньовічної пустельниці і містикині Юліанни з Норідж. Її "Одкровення Божої любові" є, мабуть, першою написаною жінкою англомовною книжкою. У відомому фрагменті ми читаємо, що "хоч люди потерпають від страшного зла, а ми не вміємо знайти мир у блаженному спогляданні Бога, однак у кінцевому підсумку все буде добре (all shall be well) ".
Говорячи сучасною мовою, постава приняття помагає відшукати радість незалежно від того, віруючі ми чи ні. Далай-лама вважає, що наша подорож життям буде легшою, коли погодимося з автономією реальності: життя є, яке є, необов'язково таке, як би ми очікували. Але таке прийняття не означає пасивно зносити долю. Не можна ненавидіти тих, хто кривдить — але треба робити все у своїх силах, аби зло стримувати.
5. ПРОЩЕННЯ: звільнитися від минулого. Архієпископ Туту в Комісії правди і примирення був свідком роздираючих серце сцен, коли жертви прощали своїм білим і чорним катам. Далай-лама під час хвилі протестів, які пройшли Тибетом в 2008 році, старався взяти на себе гнів і страх китайських екстремістів, навзамін офіруючи їм дар прощення і любові. Обидва священики підкреслюють, що простити не означає забути. Коли далай-лама старається не піддатися, щоб ним оволоділа ненависть до китайців, то це не означає, що він мовчить про окупацію Тибету, де переслідують багато його співвітчизників. Бо простити не означає прийняти і схвалити кривду.
Прощення — вторить йому архієпископ — це дорога до самозцілення і звільнення від минулого. Воно не є ознакою слабкості, як і мстивість не є доказом сили. Власне навпаки — прощення є доказом сили. Принцип "око за око" робить світ сліпим. Психологи й антропологи підтверджують, що людина виховала в собі два рефлекси: мстивості і вибачення.
У майже всіх створених людьми культурах виникає якась форма кровної помсти, але водночас є в них і формули прощення та примирення.
Десмонд Туту не зумів пробачити власному батьку-алкоголікові того, як він поводився зі своєю дружиною, матір'ю майбутнього архієпископа. Але важко йому також пробачити самого себе, що не знайшов часу для батька, який хотів йому щось сказати, а назавтра помер. Він вже ніколи не дізнається, чи хотів, може, батько зробити перший крок до примирення. Далай-лама втішив Туту: "Архієпископ говорить, що батько, коли не пив, був прекрасною людиною; тому можна вважати, що коли пив, переставав бути справжнім собою".
6. ВДЯЧНІСТЬ: мені пощастило, що я живу. Далай-лама щоранку, як пробудиться, каже собі: "Мені пощастило, що живу. Я є людиною, моє життя безцінне, і я не збираюся його змарнувати". Обидва, він і Туту, не вважають, що чуттєве задоволення є найважливішим в житті, але далай-лама не відмовиться від тібетського рисового десерту, а архієпископ — від морозива малага. Вдячність за життя допомагає їм насолоджуватися ним. Прояв вдячності є свідоцтвом обох релігій — і буддизму, і християнства. Вдячність робить нас щасливими. Кожна хвилина при такому підході виявляється даром, що має в собі безліч можливостей.
Почуття вдячності зміцнює відчуття щастя, пом'якшує стрес, спричинений негативними емоціями. А коли вміємо побачити, скільки нам у житті дано, ми готові до співчуття і щедрості.
7. СПІВЧУТТЯ: такими ми прагнемо бути. Всі релігії світу несуть свідоцтво любові, хоч їхні прихильники нерідко на нього не зважають. А навіть кривдять і вбивають з Богом на устах. Всі прагнуть поширювати любов і емпатію до людей та інших наділених почуттями істот. Всі стараються нам полегшити біль і страждання. Далай-лама роздумував над тим, як можна плекати у собі зерно співчуття, хоч маємо на голові стільки невідкладних справ. Людина є суспільною істотою, а тому навіть життя еліт залежить від цілої спільноти: якщо прагнемо щастя, мусимо розвивати турботу про інших. Від таких диктаторів, як Гітлер чи Сталін, ми не очікуємо емпатії — але ніхто, окрім жменьки фанатичних прихильників, і не заплаче за ними.
Направду, особливу радість і відчуття щастя дає нам можливість зосередитися на інших, ми не повинні соромитися моментів співчуття щодо самих себе. Ми також маємо право чутися в депресії і мати обов'язок піклуватися про себе.
8. ЩЕДРІСТЬ: нас наповнює радість. Архієпископ Тута підсумував "Книгу радості" так: Це книжка про те, що, даючи, ми одержуємо. І пожартував: напевно, Бог не розуміється на математиці — бо, даючи, ми ж забираємо в себе. Тим часом кожна велика релігія пропонує щедрість і доброчинність на знак, що ми для вдоволення своїх потреб і прагнень потребуємо себе навзаєм. Якщо направду, то далай-лама і архієпископ, кажучи про щедрість, мають на увазі великодушність. Щедрість духу — найвищий ступінь духовного розвитку.
Після закінчення п'ятиденного діалогу в Дармсалі святкували 80-ліття далай-лами. Був торт на дві тисячі осіб, переважно для тибетських дітей з центру освіти. На стінах центру вони вивісили свої малюнки і вироби про радість. На одному з малюнків є слова Сент-Екзюпері, автора "Малого принца": "Справжнє щастя приходить від радості після добре виконаного обов'язку, від насолоди створення чогось нового".
Adam Szóstkiewicz
Osiem filarów radości
Polityka, 18.12.2017
Зреферував О.Д.