Для багатьох, хто не стикався з ним вживу, він став уже майже міфічним героєм, людиною з характерною усмішкою й окулярами — вічний лідер тибетського народу та автор щирого сміху, який легко змушує усміхатися усіх довкола. 6 липня Його Святості Далай-ламі XIV виповнюється 85 років.
На великому стадіоні Сконто в Ризі від самого ранку було небагато волонтерів. Біля прикрашеної квітами сцени молилася старенька жінка в бордовому одязі та з ритуальними предметами в руках. Принесла квіти, була стишена і радісна. Вона мовчки чекала на лідера свого народу, який от-от мав вийти на сцену і розпочати вчення. Вона була монахинею, але так сталося не одразу. На початках мала світське життя, жила в сусідній місцині зі селищем, де народився майбутній духовний лідер тибетського народу. Вони одного покоління. Після окупації Тибету Китаєм Далай-лама і велика частина тибетців були змушені покинути свій дім: хтось опинився в Індії, хтось у Непалі. Жінка лишилася на рідній землі. Все своє життя вона мріяла побачити Далай-ламу, але не владавалося. І тепер у свої 80 із хвостиком вона приїхала через половину планети, аби нарешті медитувати разом із ним. А ми, українки, які стали волонтерками на вченнях, вже втретє приїжджаємо, долаючи значно меншу відстань. І ось ми перетинаємось в одній точці — на стадіоні, який перетворився в одне велике поле єдності народів, поглядів, релігій, культур. Якими дивовижними бувають шляхи, і як важливо цінувати можливість присутності. Монахиня нагадала нам, наскільки.
Цю історію ми з колегою спостерігали у 2018-му, коли нам пощастило бути у волонтерській команді та втретє медитувати і спілкуватися з Далай-ламою. Таким простим і таким непростим водночас монахом.
Чому він важливий не лише для буддистів? Бо все своє свідоме життя віддано стоїть на позиціях миру і міжкультурного, міжрелігійного діалогу. Він своїм прикладом показує, що насилля не зупинити насиллям у відповідь. Ледве не на кожній зустрічі люди питають його про Китай — як він міг пробачити? А він лише загадково всміхається і нагадує нам усім, що наш розум, подібно затемненню Сонця, теж затьмарюється. Важливо зберігати ясність і співчуття. Далай-лама лишається десь всередині хлопчиськом, якому цікавий цей світ, нові наукові відкриття. Він дивиться, як тут усе влаштоване: як працює наш мозок, як квантова фізика перетинається з древніми тибетськими трактатами і яка природа емоцій. З іншого ж боку він — мудрий монах, який ще є носієм унікальної усної традиції передачі живого знання, учень університету Наланди, звідки сотні років виходили найпочесніші вчені та духовні діячі. Можливо, комусь видасться, що його погляди надто наївні, але навпаки — він готує людей до зовсім іншого світу, де попри технологічний прогрес перед нами стане найважливіше запитання — а що робить нас людьми? Він уміє спілкуватися з дуже різними людьми їхньою мовою і бути уважним у кожному моменті.
В Україні багато років існує дискусія, аби запросити Його Святість до нас, але все впирається в банальні політичні страхи. Приїзд Далай-лами в Україну означав би автоматично жест проти Китаю. Бо для неокомуністичної влади держави-гіганта Далай-лама і досі лишається «червоною ганчіркою». А Україна, своєю чергою, не бажає псувати відносини з Китаєм. І це враховуючи те, що він уже давно не займає політичних посад. Та за ним є велика підтримка спільноти людей у всьому світі. Та інша частина цього світу проковтнула окупацію Тибету, так і не змусивши Китай відповісти за свої криваві вчинки. Для України досвід найбільшого миротворця, лауреата Нобелівської премії міг би бути новим ключем і можливістю подивитися на нас самих іншими очима.
Сьогодні Далай-ламі 85 років. Таке насичене і таке непросте життя служіння. Своєму помічнику і єдиному не тибетцю в своїй найближчій команді Тело Тулку Рінпоче Його Святість сказав, що збирається жити до 116 років. І є підстави вважати, що він не жартує.
Якось одного відомого музиканта, який бачився із Далай-ламою і грав на його вченнях, спитали, як він ставиться до лідера буддистів. На що музикант відповів: «Я просто його люблю». Коли я вперше побачила і почула Далай-ламу, то зрозуміла, про що йдеться. Він справді створює довкола себе велике поле любові. Не показової, не штучної, а справжньої. Любові, яка не розділяє і не силує, а у все проникає. Тож виходить, що «простий монах» (як він сам себе називає), маючи такий поважний вік, нагадує нам про майбутнє. Те, в якому ми повністю переосмислимо систему стосунків і світового порядку. І де частіше будемо відповідати: «Я його просто люблю».
06.07.2020