Втручання вигнанців в політику країн, звідки вони походять, посилюють поляризацію і загострюють конфлікти.
Кривава громадянська війна на Шрі-Ланці між Тиграми визволення Таміл-Ілама (LTTE) та урядом цієї країни тривала понад чверть століття (1983-2009). Значна частина грошей, якими фінансували угруповання LTTE, надійшла від тамілів, що оселилися в Канаді, Об’єднаному Королівстві та інших країнах. Фінансова підтримка тамільської діаспори продовжила цей збройний конфлікт. Те саме сталося в Північній Ірландії. Групи ірландців, що осіли в Сполучених Штатах, фінансували Ірландську республіканську армію (ІРА), збройну силу сепаратистської боротьби, яка протягом чотирьох десятиліть мордувала Ірландію та Об’єднане Королівство.
Перелік громадянських воєн, які загострюються і розтягуються завдяки фінансовій підтримці, що її діаспора цієї країни надає одній зі сторін конфлікту, є довгим, болючим і світовим. Від Балкан до крайнього південного мису Африки і від Центральної Америки до південно-східної Азії конфлікти розтягувалися через втручання того, що в Ефіопії називають «токсичною діаспорою». Очевидно, що криваві режими, що їм протистоять діаспори, часто є ще токсичнішими.
Діаспора, що грецькою означає «розсіяння», було грецьким словом, що попервах вживалося, коли йшлося про вигнання євреїв за межі Ізраїлю. З часом його почали застосовувати до інших груп, що залишили свої країни, розсіявшись світами. Зараз воно вживається у дещо заплутаний спосіб, коли йдеться як про ці місця призначення, так і про групи людей.
Життя у вигнанні сприяє стосункам між співвітчизниками, які перебувають у тій самій ситуації, – з ними поділяють ностальгію за землею предків, етнічні характеристики, культурну близькість і, ясна річ, мову. Часто це породжує відчуття емпатії і солідарності, а це, своєю чергою, згуртовує ці групи, що дозволяє їм діяти колективно. Деякі організовуються для того, аби підтримати суспільні ініціативи в країнах, звідки вони походять, інші втягуються в їхню політику. Останнє посилюється, коли є революції, громадянські війни чи політичні конфлікти, які глибоко розколюють суспільство.
Таким чином, дуже часто єдиною справжньою опозицією, з якою стикаються диктатури, є діаспора, яка має гроші та міжнародні зв’язки. Іноді вона досягає успіху і скидає автократичні режими.
Саме так було у випадку аятоли Хомейні, який з Парижа сприяв рухові, що в 1979 р. скинув шаха Ірану.
Також через можливість робити політику на відстані і, «не забруднюючи рук», діаспори можуть дозволити собі розкіш, якої не мають ті, хто протистоїть автократичному режимові на місці. Легше метати громи і блискавки на репресивний режим, перебуваючи за тисячі кілометрів, аніж на вулицях країни чи у в’язниці через те, що це зробив. Тепер YouTube, Twitter чи Facebook полегшують заняття політикою при допомозі дистанційного управління.
Дослідження втручань діаспор в політику їхніх країн походження виявили, що вони поглиблюють поляризацію і посилюють непоступливість сторін, що загострює і продовжує конфлікти. Ясна річ, непоступливість не є монополією діаспор, а радше основною характеристикою тиранів.
Діаспори не лише втручаються в політику країни, звідки походять, у деяких випадках їм вдається впливати на зовнішню політику країн, де вони мешкають. В Сполучених Штатах гарними прикладами є кубинські вигнанці і проізраїльське лобі. І ті, і ті добилися величезного успіху, впливаючи на рішення Вашингтона, які стосуються Куби та Ізраїлю. Наприклад, безрезультатне економічне ембарго, що його вже шість десятиліть застосовує американський уряд проти Куби, не протривало би стільки без ефективної та радикальної активності кубинських вигнанців. За іронією долі, грошові перекази вигнанців своїм рідним на острові є підмогою економіці країни.
Як і кубинська, інші діаспори є неоціненним джерелом для полегшення нужди. Нині понад 250 млн осіб живуть не у країні народження, і величезний їхній відсоток регулярно надсилає гроші своїм рідним і близьким. Минулого року вони надіслали 440 млрд дол., це втричі більше, ніж сума, що її багаті країни виділяють на допомогу біднішим країнам.
Для великої кількості країн грошові перекази є одним з основних джерел валютних надходжень (у 25 з них вони становлять 10% від їхньої економіки). А для мільйонів родин – від Індії до Колумбії і від Китаю до Мексики – грошові перекази з-за кордону є основним – якщо не єдиним – джерелом доходів.
Є токсичні діаспори. Але є також рятівні.
Moisés Naím
Diásporas; algunas salvan, otras matan
El País, 2.12. 2017
Зреферувала Галина Грабовська
19.12.2017