«Німчукова епоха в лінгвістиці — від виокремлення мовного явища в синхронії та діахронії до ґрунтовного та енциклопедичного тлумачення його в загальнослов’янському контексті; транслінгвальна академічна школа вивчення мови не лише в царині мовній зокрема, а й у річищі української культури та історії загалом» — писав до недавнього ювілею Василя Німчука Віктор Мойсієнко.
Народився Василь Німчук 6 липня 1933 р. у с. Довге на Іршавщині. В 1955 році закінчив Ужгородський університет (вступив на фізико-математичний факультет, а закінчив філфак), учень Степана Бевзенка. Потім аспірантура, і з 1958 року він працює в Інституті мовознавства НАН України, а з 1991 — в Інституті української мови НАН України, де в 1998-2008 роках був директором, а потім завідувачем відділу історії та граматики. З його ініціативи 2001 року почав виходити академічний журнал інституту «Українська мова», головним редактором якого він був.
Дослідник давньоруської та старослов'янської мов, історії, діалектів та ономастики української мови, історії української літературної мови, історії української лінгвістики, проблем української мови як конфесійної тощо.
Підготував до видання і дослідив 25 томів «Пам'яток української мови», зокрема «Лексикон славенороський» Памва Беринди (1627), «Лексис…» Л. Зизанія (1596), «Синоніму словенороську» (XVII ст.), «Словник української мови» П. Білецького-Носенка (1838-1843), «Лексикон славено-латинський» Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського (XVII ст.), «Буквар» Івана Федорова (1574), «Граматику …» М. Смотрицького (1619), «Граматику…» Л. Зизанія (1596), «Київські глаголичні листки» (Х ст.).
Ініціював роботу над новим нерадянським українським правописом, результатом якої став «Проєкт правопису» 1999 року, так і не прийнятий за атмосфери президентства Л. Кучми.
Помер у своєму рідному селі 26 листопада на 84 році життя. Там же в селі Довгому Іршавського району в Свято-Іллінському храмі 27 листопада почнеться церемонія прощання.
26.11.2017