На півночі острова Суматра живе популяція орангутанів, що виявилася окремим видом. Так список сьогодні відомих видів людиноподібних розширився – з шести до семи. Науковців з Цюріхського університету здивувало й те, що, згідно з даними генетичного порівняння, нововідкритий вид Pongo tapanuliensis – найстаріший з трьох видів орангутанів. І цей вид перебуває під великою загрозою, адже його представників залишилося лише близько 800 особин.
Цей череп орангутана з Тапанулі став вирішальним для оголошення тварин окремим видом. Зображення: Nater et al.
Людиноподібні – найближчі родичі людини, разом з ними люди утворюють родину гомінідів. Після того, як її представники відокремилися від інших мавп – приблизно 18–25 мільйонів років тому, – гомініди поділилися на африканську та азійську генеалогічні лінії. З азійської виникли орангутани, з африканської – спочатку горили, а потім, через приблизно сім мільйонів років, шимпанзе відділилися від наших предків.
Дотепер учені виходили з того, що поряд з людьми існує ще шість людиноподібних: східна і західна горила, шимпанзе, бонобо, борнейський і суматранський орангутан. Проте нещодавно з’ясувалося, що в цьому списку бракує ще одного виду.
1997 року на півночі остова Суматра науковці виявили ізольовану популяцію орангутанів, які генетично та поведінкою сильно відрізнялися від інших представників суматранського виду. Проте даних було недостатньо, щоб вбачати в відмінностях більше, ніж просто локальну варіацію.
А 2013 року науковцям допоміг щасливий випадок: експедиція в регіон Тапанулі виявила добре збережений скелет тамтешнього орангутана. Для Мета Новака (Matt Nowak) з Цюріхського університету та його колег це був унікальний шанс ближче роздивитися анатомічні ознаки ізольованої групи орангутанів.
При цьому вчені виявили суттєві відмінності на зубах та черепі досліджуваної особини: «Нас здивувало те, що череп певними ознаками відрізнявся від усього, що нам доводилося бачити раніше», – пояснив Новак.
Наступні докази надало генетичне порівняння 37 орангутанів: воно підтвердило, що орангутани Тапанулі – окремий вид. «Це не буденна подія, коли вдається ідентифікувати новий вид людиноподібних, – це насправді унікальне відкриття», – сказав провідний автор Міхаель Кретцен (Michael Krützen) з Цюріхського університету.
Представник нововідкритого виду Pongo tapanuliensis. Зображення: Andrew Walmsley.
«Людиноподібні належать до найбільше досліджених видів світу, – продовжив думку Ерік Мейярд (Erik Meijaard) з Австралійського національного університету. – Якщо після 200 років біологічних досліджень ми все ще знаходимо новий вид цієї групи, що ж ми ще могли не доглеіти: приховані види, невідомі екологічні відносини або критичні порогові значення?».
Також учених захоплює вік виду: генетичне порівняння засвідчило, що нововідкритий вид орангутанів, названий Pongo tapanuli, становить собою найстаріший з трьох відомих видів орангутанів. Вони відокремилися від борнейського орангутана майже три мільйони років тому, повідомляють учені. Розділення ж борнейського та суматранського видів відбулося приблизно 700 000 років тому, тобто значно пізніше.
«Орангутани Тапанулі здаються прямими нащадками тих орангутанів, що колись прийшли до Індонезії з Азії», – пояснив співавтор дослідження Александр Натер (Alexander Nater) з Цюріхського університету. – Тож вони – найстаріша еволюційна лінія всередині виду pongo».
Та настільки старий вид орангутанів може незабаром зникнути цілком. Адже сьогодні в регіоні Тапанулі живе лише близько 800 представників цих людиноподібних. Місцевих орангутанів вважають найвразливішими людиноподібними.
Їхній популяції загрожує не лише полювання і викорчовування лісу на користь плантаторів пальмової олії. В регіоні їхнього поширення хочуть ще й збудувати дамбу, що затопить більшу частину життєвого простору тварин. «Якщо завчасно не вдатися до запобіжних заходів, аби зменшити сучасні та майбутні загрози й уберегти кожну особину, що залишилася в лісі, ці людиноподібні вимруть у найближчі десятиліття», – попередив Новак.
Neue Orang-Utan-Art identifiziert http://www.scinexx.de/wissen-aktuell-22057-2017-11-03.html
Universität Zürich, 03/11/2017
Зреферувала Соломія Кривенко
09.11.2017