Прірва між двома сторонами відбиває різницю культур
Міністри фінансів Групи семи промислово розвинених країн (Великої сімки) зібралися на минулий вікенд у південній Англії. Зовсім не дивно, що вони одностайно оголосили, що світу потрібне сильніше економічне зростання. Але є перешкода. Коли справа доходить до визначення того, що це фактично означає, американці і європейці просто не можуть дійти згоди. Це не просто спірне питання економічного аналізу. Воно відбиває фундаментальну відмінність культур.
Судячи з усього, атмосфера на зустрічі була теплою. Справи навряд чи йдуть добре, але раніше вони були гірші. У цій ситуації міністри поки що зігнорували побоювання, присутні у США та країнах Європи, що радикальний економічний експеримент Японії віщує повернення до міжнародних валютних війн. Але перехід Токіо до політики збільшення грошової маси не є єдиним предметом суперечки.
Прірва між американцями і європейцями відкрилася для мене днями після двох зустрічей з політиками з обох боків Атлантики, що відбулися одна за одною. На першій зустрічі впливовий політик з країни-члена єврозони пояснив, що люди повинні були скоригувати свої очікування, узгодивши їх з реальністю. Навіть коли економіка вибереться з нинішньої ями, Європа не повернеться до часів, коли 3% зростання видавалося розумною нормою. Набагато більш ймовірною перспективою тепер є темпи зростання у 1,5-2% на рік – і це лише після того, коли єврозона владнає свої боргові проблеми.
Того самого ранку важлива особа з Вашингтону запропонувала мені цілком іншу перспективу. Економіка США росте на 2-2,5% на рік, – сказав він. Адміністрація Барака Обами не збирається задовольнятися таким млявими темпами. Для того, щоб знизити рівень безробіття, потрібні швидші темпи, і, оскільки США вже не можуть самі бути двигуном глобального економічного зростання, інші великі економіки, зокрема й Європи, повинні зробити свій внесок. У США рівень безробіття становить 7,5%. Середній показник рівня безробіття для єврозони становить близько 12%.
Вашингтон вважає, що він виграв суперечку про те, якою має бути правильна відповідь на фінансову кризу – уряди не можуть скорочувати видатки, щоб досягти зростання. Дивлячись на цифри, можна дійти висновку, що у цьому є сенс. Поки економіка США зростає, економіки Європи тупцює на місці. Правда, США досі ще мають якось знизити свій дефіцит бюджету, але, яким би хаотичним не був цей процес, їм поки що це вдається. Велика частина Європи, разом з Великобританію, потрапила у боргову пастку – вплив слабкого зростання зрівноважується впливом скорочення видатків та підвищення податків на урядові запозичення.
Довготривалі тренди, проте, призводять до того, що американські та європейські політики розмовляють різними мовами. Європейці швидко старіють і, у багатьох країнах, населення скорочується. Екстраполяція нинішніх темпів народжуваності та трендів імміграції показує, що населення Німеччини скоротиться на близько 10 млн або й більше осіб до 2050 року. Зростання ВВП на 1,5% на рік виглядає не так вже й зле, якщо ці вигоди будуть розподілені між меншою кількістю людей. З іншого боку, масова імміграція гарантує США зростання чисельності населення та відносно молодий його середній вік.
Тим не менше, велика різниця між двома континентами – хоча й частково вона пояснюється демографічними чинниками – саме культурна. Якщо США залишаються двигуном підприємництва та інновацій, панівною мотивацією у Європі є уникнення ризику. Її можна побачити її всюди – у боязкості політиків, небажанні бізнесу інвестувати та відмові виборців примиритися зі змінами.
Це мислення, яке переконує німців відмовитися від атомної енергетики, французів виступати проти найменших змін їхньої соціальної моделі, італійців – відмовитися від економічних реформ, а британців – відчувати посилену антипатію до інновацій. У випадку Великобританії, наслідком є гострий дефіцит житла та залізниці, дороги і аеропорти, що вже не задовольняють сучасні потреби. Спільним тут є культурна звичка серед європейців – зазвичай, старшого покоління – триматися за те, що вони мають, замість того, щоб рухатися у нових напрямках.
Щоб бути справедливим, зазначу, що мій європейський співрозмовник висловлював особливо песимістичну – ви скажете німецьку – точку зору на потенційні темпи зростання економіки континенту. Є багато інших людей у Європі, що мають амбітніші прогнози зростання своїх економік. Населення Франції і Великобританії протягом першої половини століття зростатиме. Але він мав рацію щодо уникнення ризику. Поки Європа живе у минулому, вона позбавлятиме себе можливостей у майбутньому.
Philip Stephens
Why Americans and Europeans can’t agree
The Financial Times, 13.05.2013
Зреферував Омелян Радимський
15.05.2013