Краще примиритися з тим, що «шахраї і злодії», ким би вони не були, доживуть своє життя у спокої та достатку.
Корупція – це податок на бізнес, що знижує активність, зменшує ВВП, це важлива складова деморалізації суспільства, одна з причин правового нігілізму, відцентрових настроїв всередині країни і втечі капіталу.
З корупцією треба боротися. Не забуваючи лікарський принцип «не нашкодь». Корупція – це лише симптом, і навіть не головний симптом, нашого букету хвороб. «Лікування» методом кримінального переслідування окремих корупціонерів і пошуку слідів бізнесу у теперішніх держслужбовців призведе до ще гірших наслідків.
Корупція – не закон, який можна скасувати. Вона має глибинні причини і своє місце в екосистемі суспільства. У Росії в корупції дві ролі: вона формує для бізнесу хоч які-небудь правила гри на тлі нездалої законодавчої бази, відсутності незалежного суду та «вищих рішень», що постійно змінюються; вона також забезпечує єдину особисту мотивацію для підприємливих і розумних (не будемо думати про порядність) громадян прагнути потрапити у владу і перебувати при владі.
Влада – важка робота: 24/7. Весь час на видноті; кожне слово, кожна дія під контролем; вантаж прийняття рішень і відповідальність за них. Перелік мотивацій претендентів невеликий: прагнення поліпшити життя країни, нездорова жага влади – чи жадоба збагачення.
Пасіонарним талантам потрібні велика ідея, повага, свобода дій і повноваження. Там, де міністерська зарплата нижча, ніж менеджера банку, де система управління будується на принципах, описаних Салтиковим-Щедріним, пасіонаріїв не буде — можна і не мріяти.
«Злодюги» і «кровопивці»
Залишаються, по-перше, «чесні» владолюбці і, по-друге, прагматики без принципів, готові поступитися амбіціями і комфортом, щоб заробити.
Перші не лише погані менеджери – вони апологети криз. Для них що гірше у країні, що «надзвичайніша» ситуація, то більший обсяг влади. Вони хочуть жити в обложеній фортеці, їхній улюблений бюджет – оборонний, а єдиний метод управління – забороняти і саджати.
Другі не набагато приємніші, але ефективніші в управлінні (треба ж вигадати, як вкрасти), зацікавлені у загальному зростанні і розвитку (у бідній незадоволеній країні менше можна заробити), хочуть домовлятися і «створювати умови». «Злодюги миліші, ніж кровопивці».
Що буде, якщо боротьба з корупцією перестане бути декоративною і суттєво змістить баланс на користь чистих владолюбців?
Будуть контрнаступи корупціонерів і спроби звинувачувати у корупції всіх навколо. Процес паралізує відомства, перевантажить слідчі органи, ЗМІ, буде відволікати від інших проблем, створюючи загальну атмосферу параної. Під виглядом боротьби з корупцією буде відбуватися фабрикація справ, розправа з незручними людьми, банальна боротьба за місце у владі, відбирання бізнесу. У корупції вже нині стали звинувачувати опозиціонерів. Процес Навального теж про корупцію! На тлі перемоги над кількома корупціонерами безліч підприємців і держслужбовців постраждають і, можливо, сядуть внаслідок сфабрикованих (і несфабрикованих – адже корупції дуже багато!) справ. Це вдарить по економіці і керованості країни більше, ніж б'є корупція.
Ми отримаємо (ще більше!) неефективну владу. Страх відповідальності (а раптом звинуватять!) ще більше посилиться, а мотивація робити що-небудь не за розпорядженням згори (та й за розпорядженням згори теж) зникне зовсім. Країна буде зорієнтована на ініційовані на олімпі мегапроекти – з сумнівною раціональністю, зате масштабні та придатні для урочистого рапорту. Основою політики стане боротьба з неіснуючими ворогами. «Карго-культ» охопить всіх і скрізь.
Корупція ж залишиться. Найжорсткіші режими – найбільш корумповані. Вона централізується, стане «правом своїх», і розмір «податку» зросте – треба ж окупати небезпеку, що зросла! Зникне «рентна» корупція. Брати будуть «як востаннє». А конкуренція (і значить, якість) на державних закупівлях принципово знизиться: якщо нині корупціонер за хабар таки може допустити до закупівель найкращого виконавця, то в межах масштабної боротьби з корупцією брати можна буде лише «у своїх», які точно не здадуть. Клановість і сімейність розквітнуть так, що нинішні реалії видаватимуться вільним ринком.
У світі бізнесу корупція перестане створювати правила гри, а нових правил ніхто не дасть. Країна, влада якої очищена від підприємців, власників майна за кордоном, і корумпованих прагматиків (тобто тих, хто чесно і не дуже, але вмів влаштовуватися, заробляти, домовлятися), влада, що вигнала підприємців, які ще вчора знали, «кому заносити» , і працювали, а нині взагалі не можуть вбудуватися в бізнес, повністю зайнятий «своїми», остаточно поверне на тоталітарний шлях розвитку. Нікому буде бути бенефіціаром від «права вибору» (хабар – зворотна сторона такого права у корумпованій державі; хабарі не дають там, де вибирати немає з кого), вибору не залишиться. Кінець ліберальній економіці з урахуванням реалій нинішнього світового ринку означатиме кінець економіки країни взагалі. Нам залишиться лише дочекатися падіння цін на нафту.
Вилікувати політичний токсикоз
Корупцію в Росії можна вважати радше захисною реакцією соціально-економічного організму на токсичний спосіб побудови влади. Щоб перемогти корупцію, треба змінити владу.
Потрібні ефективні інституції – владні, судові, підприємницькі. Треба почати із встановлення жорстких правил гри. Лише на базі сучасної системи законодавства і незалежного суду ми зможемо побудувати чесну мотивацію. Гра без правил занадто ризикована, щоб в неї грали обережні, порядні та професійні люди.
Треба створити конкуренцію еліт за владу, хоча б за другий її рівень, якщо і поки ми не можемо випустити верховну владу з одних рук, побоюючись за стабільність суспільства.
Треба скоротити функції держави (передати частину функцій приватним органам, частину прибрати через абсурдність і корупційний функціонал, частина сама ліквідується за рахунок заміни їх нормами права), істотно знизити кількість держслужбовців та істотно збільшити їхній легальний дохід. Держслужбовець повинен жити гідно. Держслужбовці вищих рангів повинні бути багаті і мати довічні блага.
Треба передавати якомога більше повноважень униз, не боячись корупції. Уряд повинен стати майданчиком для дискусій, причому публічно – у прямому ефірі (при цьому вимоги до виконання кінцевих рішень повинні бути підвищені). Вище керівництво повинно показати «нижчому керівництву» приклад шанобливого ставлення до підлеглих.
У нинішньому вигляді влада на такі зміни не здатна. Боротьба з корупцією робить її ще більш закритою і консервативною, змушує утримувати позиції будь-якою ціною. Щоб створити у влади мотивацію змінюватися, необхідна остання «корупційна дія». Майбутнє країни дорожче моралі, заради нього ми повинні забути про «справедливу відплату» і примиритися з тим, що «шахраї і злодії», хто б вони не були, тихо доживуть своє життя у спокої та достатку.
Треба щось прямо протилежне боротьбі з корупцією – загальна амністія капіталів держслужбовців, аж до самої верхівки. Легалізація зніме головний бар'єр на шляху до змін – страх нинішньої влади перед викриттям, що робить її незмінюваною. Держслужбовці, що офіційно стали мультимільйонерами, зможуть вкладати свої капітали на батьківщині, і їхній інтерес до влади ослабне. Вони стануть дбати за економічний клімат, вимагати появи незалежних судів і ефективних законів – набуваючи офіційний капітал, вони стануть більше інвесторами, ніж представниками влади. Якщо суспільство і влада зможуть досягти укладення такого договору і буде проведена загальна легалізація, в країни відкриється можливість без катарсису (або катастрофи) рушити з XIX століття у XXI, а у представників влади – мирно капіталізувати своє становище і піти на спочинок (який у їх нинішньому становищі їм може лише снитися), поступившись управлінням країною забезпеченим менеджерам з пасіонарною жилкою. Це і буде перемогою – зокрема й над корупцією.
Андрєй Мовчан – керуючий партнер інвестиційної компанії «Третий Рим»
Андрей Мовчан
Берегите коррупционеров
Ведомости, 30.04.2013
Зреферував Омелян Радимський