Paul Auster. «4 3 2 1». Henry Holt and Company, 2017.
Подія: американський прозаїк першого ряду Пол Остер приїхав до Львова для участі в подіях конгресу ПЕН-клубу. Подія: новий роман Пола Остера «4321» – в цьогорічному короткому списку Букера, хоч кажуть експерти, шансів на перемогу він не мав. Завжди подія: читаємо новий роман Пола Остера.
В центрі «4321» – Арчібальд Ісаак Фергюсон. Ще на початку ХХ століття його дідусь покинув Білорусь і переїхав до Нью-Йорка. Там він зустрів свою Фанні, котра народила йому чотирьох дітей. Коли настали важкі часи, і вони заледве мали можливість харчуватись раз на день, Фанні приймає рішення і вбиває свою маленьку доньку. Це дало їм можливість пережити той непевний період. Згодом один із синів, Стенлі (батько головного героя), зустрічає свою майбутню дружину, яка, як і він, є юдейкою і дитиною мігрантів. У них були три невдалі спроби зачати дитину, і тільки одна завершилася успішно.
А далі уже йдеться про чотирьох Арчібальдів Фергюсонів. Вони хоч і мають спільне походження, але з кожним трапляються різні події, кожен живе по-своєму. Один з них помирає ще в ранньому віці, інший – дорослішає і пише роман (підозріло схожий на той, що ми якраз читаємо). Процес написання синхронізується і ототожнюється з процесом згадування. Життя Фергюсонів розгортаються паралельно. Ми ж втрачаємо пильність, і щиро не розуміємо, з ким із них сталась та чи інша пригода. Поступово різні варіанти розвіюються – залишається тільки один Фергюсон.
Мабуть, цим варто обмежитись і не переповідати особливості складного і багаторівневого сюжету твору. Можливо, видавці і перекладачі скоро звернуть свою увагу на цей роман – не псуватиму вам задоволення від першого читання (одним-першим тут навряд вдасться обмежитися, до речі).
«4321» – твір про ілюзію вибору і пам’ять (як ілюзію?). Точніше: про зв’язок між відсутністю пам’яті і відсутністю вибору.
Упродовж роману нас переслідує число чотири. Четверо дітей у Фанні й Іка, чотири спроби зачати дитину у Стенлі і Роуз, чотири життя у Фергюсона. І то ще не все. Ключ: родина головного героя сповідує юдаїзм, а в цій релігії число чотири має свою історію і символіку.
Насамперед, це чотири питання на Пейсах. Свято Пейсах є одним із найбільших в юдаїзмі. Його святкують навесні впродовж 7-8 днів на згадку про Вихід з Єгипту. Свято звільнення, одержання свободи. Кожен елемент святкування Пейсаху має своє значення. Серед них і чотири келихи вина, і чотири запитання, які ставить наймолодша дитина сім’ї. Роуз, мама Остерового головного героя, згадує про ці запитання, коли обдумує одруження зі Стенлі: «Стенлі був таким самим євреєм, як і вона – вірним членом спільноти, хоч і без жодного бажання дотримуватись усіх норм чи присягатись у вірності Богові, що означало би життя, не обтяжене ритуалами чи заборонами, нічим, окрім подарунків на Хануку, маци і чотирьох питань раз на рік навесні, обрізання, якщо б вони мали хлопчика, але без молитов, без синагог, без масок зацікавлення в тому, у що вона не вірила, вони не вірили». В цих міркуваннях важить: Роуз добре розуміє, що хоч вона і є людиною, яка вірить в Бога, сенс релігії як духовної практики почав зникати для неї. Вона погоджується формально дотримуватись обрядів, але вже відмовляється присвячувати себе цьому повністю.
Чотири запитання є необхідною частиною передавання досвіду від покоління до покоління, вони є носіями культурної пам’яті. Запитання ставить наймолодший хлопчик з родини, вони пов’язані із особливостями прийому їжі на святковій вечері: чому споживають мацу, гірку зелень, вмочують їжу в солену воду і спираються ліктями на стіл (свідомо спрощую текст питань, оскільки не претендую на найкраще тлумачення оригіналу). Як і з чотирма келихами вина, це число є позначенням кількості обіцянок, що їх дав Бог про звільнення: від статусу раба, від фізичного насилля, від загроз і духовне звільнення.
І хоча Роуз думає, що очевидних ритуалів буде достатньо, щоби виховати дітей в межах цієї релігії, вона дуже помиляється. Кожен з героїв постає перед вибором: триматись свого коріння чи відкидати його. Це починається ще з діда Арчібальда, який вирішив змінити своє прізвище, коли перетинав кордон. Так, Ісаак Режнікоф в результаті прикрої помилки став Ікаботом Фергюсоном, «тим, що забув».
Сини Ікабота перейняли цю проблему: самозваннісь і забування. Найстарший з синів, Льюіс, зрозумів для себе, що його ім’я не подобається йому, тож став називати себе Лью. Наступний, Аарон, вирішив, що простіше замінити ім’я на Арнольд, аніж постійно витримувати погане ставлення з боку однолітків. Доля ж найменшого сина – Стенлі – не дала йому такого розкішного вибору, як його братам: його почали називати Сонні без можливості заперечення. Зі змінами духовними прийшли і зміни фізичні: двоє хлопців мають ваду зору, один – плоскостопість.
Погоджуючись відкинути своє походження, своє минуле, герої «4321» повністю руйнують свою ідентичність, бачення (сліпота!) себе в світі. Така собі Остерівська «практична герменевтика»: втрачаєш частину – втрачаєш ціле. Так, про Ісаака не залишилось жодних відомостей, а старші брати Льюіс і Аарон ніяк не можуть знайти собі місця. Тільки Стенлі вдається знайти себе, на тривалий час розібратись із тим, чого він хоче і ким він є.
Щодо головного героя, то він успадковує усі проблеми від своїх родичів. Батьки назвали його Арчібальдом Ісааком Фергюсоном на честь дядька і дідуся, однак хлопець називає себе просто Арчі. Коли постає потреба вибирати собі творчий псевдонім, ім’я Ісаак стає нарешті актуальним. Хоча Фергюсон є першим з чоловіків своєї родини, хто навмисно зацікавлений у пізнанні і витворені її історії, все ж вибір родичів тяжіє над ним. Його попередники не були зацікавлені у збереженні своєї культурної пам’яті, тож йому нічого не залишається, як бути «тим, хто забув».
Арчі безплідний. На ньому завершиться рід Фергюсонів. Природа має свої правила: вона не дає можливості множити шкідливі ідеї – це одна з магістральних тем Остера, «4321» винятку не становить. Вже його батьки мали великі труднощі, і тільки четверта (знову четвірка!) спроба зачати дитину була успішною. Водночас він є письменником, витворює нові історії, цікавиться історіями, що вже існують. Майже випадково дізнається більше про свою релігію, щороку проводить два місяці в літньому таборі для дітей з єврейської спільноти.
Історії його родини стають основою для роману. Його цікавить відповідь на запитання: «А що, як …?». А що, як єврей з Мінська відмовився б змінювати своє ім’я? А що, як він змінив його і справді на те, на яке планував? Він пише історію своєї сім’ї, взявши за основу розповіді мами, пише історію свого життя, і творить ще три варіанти цієї історії. Творить альтернативні світи, які тут же руйнує із завзяттям доброго аналітика.
Здатність створювати і переповідати історії робить людину людиною. Спільні історії, розділений досвід об’єднують людей у групи. Найбільше покарання – вигнання, позбавлення можливості спілкування. Навмисно дистанціюючи себе від минулого, людина стає безплідною. У Фергюсона була хоча б можливість створювати тексти. Але хто ці тексти читатиме?
Матеріал написаний під час роботи Школи літературної журналістики, що її провів Львівський медіафорум спільно з 83-м Міжнародним конгресом PEN.
20.10.2017