22 місяці під большевиками
Вивчені, як на команду, червоноармійці розповідали про щасливе життя, або мовчали, блимаючи очима на обгорених сонцем, покритих курявою лицях. Дивували людей тим, що повторяли всі те саме і ніколи не усміхались. Якась дивна мертвота, немов закамянілий ляк робила їх інакшими. Селяни спершу називали їх москалями а потім совєтами. Ця назва "совєт" так і залишилась.
Зараз таки у жовтні розпочалася по школах наука. Деякі зі середньою освітою ішли на вчительські посади, та я вирішив сам пити цю марксистську отруту, ніж лити її в молоді душі і поступив на університет.
При кінці листопада поїхав я до Львова. В університеті на таблиці оголошень побачив між списками прийнятих до вступного іспиту на українську мову й літературу також і своє прізвище. В тому ж дні був і письменний іспит. З чотирьох тем вибрав я — "Наталка Полтавка", Івана Котляревськoгo. Другого дня відбувся усний іспит. З літератури питав проф. М. Возняк, з мови проф. Кисілевський. Від 14 грудня до 14 січня тривали зимові ферії.
Дня 15 січня 1940 р. був я знову у Львові і дістав приділ на мешканця: в т. зв. "гуртожитку" на Коперника 36.
Пополудні цього ж дня зібрався наш цілий перший курс української філології в X салі числом, разом 150 студентів. Декан Сімович на основі того, якої хто чужої мови хотів учитись, розділив усіх на чотири групи — дві німецьких, одну англійську, одну французьку. Я належав до німецької групи, яка мала спершу людей та згодом почала меншати, бо деякі покинули університет, інші "шмигнули" за кордон. Залишилося нас всього 24.
У моїй групі було 3 зазбручанки. Одна з них, Г. Тимофієва була старостою групи.
Виклади для україністів відбувалися при вул. Коперника 36. Деякі години були спільні для всіх груп.
Вже від початку науки, мене стало млоїти від цього марксизму, зате подобалися мені виклади мовознавства. Викладів проф. Куриловича я слухав дуже уважно, і записував кожніське слово. Зацікавлено слухав я української фонетики. Партийні і комсомольці розгортали працю. На початку викладів україніст проф. Гуфельт, мав виклад про походження людини від мавпи, дуже часто по лекціях приходив до нас на Коперника 36 секретар комсомолу — Артюх зі своїми "щедрими словами"... Говорив, що серед студентів 1-го курсу україністики, є ще багато таких, які не працюють, багато ще чомусь здержується: "ми знаємо, що це вороги Радянського Союзу"...
Вже десь у лютому почали приймати до профспілки. Студенти склали заяви. Голова М. Кіх запитувала кожного кандидата про його "соцпоходження", попередню діяльність і чим прислужувався соціялістичній батьківщині.
Люди говорили, що хотіли, найбільше чулося: Я списував виборців до Народних Зборів Зах. України...
До виборів 24 вересня відбувалися масові аґітації. Читалися нам "Положення", переконували про "найдемократичніші" вибори, яких не знає жадна країна на світі.
З мітингами не було кінця, нас, філологів, рятувало ще те, що ми мали виклади пополудні і від нашого декана дістали ми доручення і зарядження, що нас обовязують у той час виклади, а не мітинги.
Перед самими виборами приходив до гуртожитка О. Артюх і говорив про вибори. А перед самими виборами прийшов ввечері вже досить пізно. На зходини зганяли людей з ліжка до викладової салі.
Другого дня о год. 4 (чи може ще перед 4-ою) зачав дзвонити дзвінок, всі мусіли йти на вибори. Я з трьома картами зайшов до переділу, картку перечеркнув з гори на-діл, зложив у двоє і кинув в урну.
На університеті відбувалася саме кольоквія. Всі україністи за основний підручник до фонетики української мови мали Загродського. Вона (граматика) вправді призначена на середню школу, але чогось подібного для вищих шкіл взагалі не було.
Поволі минали дні. Я почав братись за науку. В кімнаті жив я з іншими товаришами дружньо. В перших днях спільного перебування, зговорилися ми про націоналізм. Один з товаришів, після тієї балачки, став приносити мені різні книжки з міста. Попала мені тоді між іншим у руки книжка д-ра К. Чеховича "Ґенеза і суть українського націоналізму". По прочитанні я зараз звернув її, бо держати в себе не міг.
Жив разом із нами і один студент поляк. Досить часто ми вели з ним дискусії на тему напрямку літератури. Він обстоював загально-людські теми, любовну лірику і т. д. Спорили ми й на воєнні теми. Він виказував погубність війни, але не міг нас переконати, бо ми жили великими сподіваннями, та дарма, що під большевицькою навалою, таки вірили і надіялись.
Виклади на університеті закінчились на початку червня 1940 р. і зачалися іспити. Наш курс мав чотири іспити (російська мова, німецька, теорія літературу, основу марксизму-ленінізму). Почалася погоня за "відмінними". Відміною у нас на селі називають виродка, в большевиків — це "визначний". Дістати цю "відміну" не було трудно. Я здав німецьку, російську мову і теорію література на визначно.
Діставши стипендію за липень, по відтягненні першої рати "добровільно" підписаної позички, рішив купити собі черевики. Кілька днів простояв у черзі, але нічого з цього не вийшло; так і приїхав в подертих черевиках додому. За те на початку 1940 р., коли переводилась націоналізація книгарень, я мав нагоду купити велику кількість добрих книжок, головно з письменства. Я купив їх понад двісті. Та мені невистачало потім на життя, бо я жив тільки зі стипендії. Стипендія на першому курсі виносила 130 крб.
Студенти харчувалися в студентській харчівні при вул. Сикстуській, у давній богословській їдальні. З харчів — хліб, я деколи в зимі 1940 р. діставав з дому, але згодом можна було його дістати в їдальні по чверточці на один день, а то й по дешево в склепах, хоч зимою за хлібом усе стояли великі черги.
При кінці лютого цього ж року я записався до хору "Бандурист" при університеті. Хор виступав на всіх імпрезах. Ректор І. Марченко хотів вислати нас із концертом до Києва та з цього нічого не вийшло.
Підчас вакацій на селі йшли балачки тільки про війну. Селяни нарікали на большевиків, але вірили, що все зміниться. Вони розказували про свої розмови з червоноармійцями, українцями, які також ненавиділи комуну.
Всі товариства в селі большевики позакривали. Діяльність читальні Просвіти була припинена ще за Польщі, у звязку з арештуванням мене і деяких членів. По розвалі Польщі хлопці схоронили бібліотеку і вона збереглася.
Про голов товариств і роботу пробував раз якийсь большевицький старшина довідатись від мене, розпитуючи про товариства, які існували на теремі Вільки Роснівської про визвольницький рух і т. д. та коли побачив, що я правди не скажу махнув рукою.
(Докінчення буде).
[Краківські вісті, 13.10.1942]
13.10.1942