На цю тему написало багато поважних та глибоких творів у старовину, за Христа, по Христі. Розум і серце — це постійна тема у всіх ділянках людського життя. Вона завсіди буде нуртувати в умах людськости, бо розум і серце, це рушії людськости та її боротьби і розвитку.
До осени 1939 р. у нас багато писалося на цю тему. Перевагу мало серце. І це одностороннє виховання дало й дає серед нашої молоді шкідливі нам наслідки. Проповідники тієї доктрини серця — при інших добрих своїх сторонах — не взяли під увагу, що людина має ще душу, розум, якими мусить послугуватись як кермою у свому житті. Стара приповідка, філософія збірної душі народу, "дай серцю волю, заведе в неволю", не стала mottom у їх писаннях.
Ми дозволимо собі зупинитися тут на темі: розум і серце в політиці.
Кожний нарід має свої притаманні творчі сили. І каже соціологія: хто хоче ці сили, цю енергію гамувати, сковувати, — то вони, ці сили, енергія, прориваються, рвуть греблі, гаті, йдучи дальше своїм руслом, що його, у своїм фатальнім ході, дістали від Бога, під Призначення, від природи.
Найбільшими мистцями, які вміли використовувати ці сили чужих народів для своїх цілей, — були старі римляни. Але вони кермувались у політиці, крім серця, своїм sapientia, мудрістю, розумом.
Найкращий зразок "політики серця" — це поверсайська Европа. Єдина засада в неї: ненависть — стояла у проводі цієї політики серця. Усі творчі сили, енергію Німеччини версайська Европа хотіла здавити, приглушити, загамувати. Те саме робили всякі сателіти тієї Европи. А перед вела у своїй імперії Москва, що завсіди знаходила спільну мову з багатіями та всякими достойниками Англії та Франції.
Інколи здається, що людство у свому поході на трагічному шляху схоже на роздратоване муравлище: воно тратить "світло розуму", розпалена кров, яку гонить напружене серце притьмарує той розум, що є володарем людини. Та воно лише так здається. Бо кожний нарід, найбільший і найменший, якщо життєздатний, він, і в хвилині найтрагічнішої боротьби, йтиме у своїх рухах за розумом.
Бо не все і не завсіди можна брати серцем, кровю: це може принести шкоду, руїну цілих поколінь народу, а інколи й на сотки літ нарід може відчути непродуманий вчинок серця. В першу чергу це торкається молоді.
Розум, що зважує кожний учинок, що охолоджує кров, — у політиці народу мусить бути на першому місці. Розум веде нарід до ціли, консервує його, вказує йому шлях, радить йому, коли бути львом, а коли лисом. Хто має очі, хай уважно дивиться довкола себе; хто має розум, хай уміло роздумує над новою сучасністю; є народи, держави, нації, що в цій боротьбі є львами, вовками, але є такі, що є лише лисами.
Як одиниця, так і нарід: має серце, яке бурхлить, бється, гарячиться, але має й розум, волю, що те серце веде, опановує та йому наказує.
M. Островерха
