На одне естетичне питання, яке турбувало мене багато років, слід було знайти відповідь, яка би також розгорталася у площині естетики, а не намагалася видаватися такою, що тримається на точній науці. Питання було таким: чому перед Незалежністю серед тих, хто відкрито признавався до своєї українськості, до свого українства і вперто наполягав на незворотності і необхідності загального шляху до тої Незалежності, було так багато гарних людей. І далі: чому тепер, у стані Незалежності, серед тих, хто безсумнівно приймає її і нею користується, так багато людей не таких вже і гарних. Незважаючи на то, що молоді статистично бувають гарнішими від старших. Все одно фенотип тих, хто вважає себе патріотом, кого вважають патріотом, хто врешті і є патріотом, українським патріотом, з часом стає все менше благородним і осяйним.
Щоби сформулювати відповідь, доводиться вдаватися до мистецьких способів опису світу. До алегорії, гіперболи, метафори, байки, до комедії дель арте.
Спочатку треба роздати маски і принаймні підписами означити декорації. Маски такі – вовки, пси різних порід, нехижі лісові звірі, вовкопси. Декорації прості – ліс, околиці лісу, близькі до лісу людські поселення. Абстрактна фігура, якийсь deus ex machine, – це людина-пан лісу і околиць.
Первинний чистий сюжет комедії береться з натури. З того, що є насправді, що неможливо підважити ніякими запереченнями. Бо дійсно у наших лісах живуть різні нехижі звірі, які насичують собою всі рівні буття лісу. І є вовки. Ті, які довершують повноту. Але лісом, на жаль, панує людина, яка живе поза лісом. Людина має псів. Чудесних родичів вовків, які свого часу – на відміну від вовків – вирішили бути на стороні людини, дозволивши їй в обмін на свою віддану службу робити зі собою всілякі неподобства. Людина разом з псами винищує непокірних вовків, які є абсолютом, бо довершують повноту, і хоче замість вовків, але у цілком спотворених масштабах, регулювати буття усієї лісової живності. Іноді частіше, іноді рідше людина зраджує своїх псів. Вигнані з осель біля лісу, ті збираються у компанії на узліссях. Скривджені, розчаровані, голодні, злі і перелякані. І тоді посеред цієї драми стаються поодинокі романтичні пригоди. Або якийсь пес наважиться зайти до лісу, або якийсь вовк дозволить собі вийти з нього. В кожному разі, з'являються перші бастарди. Вовкопси, собакововки. То, що розлилося, неможливо повернути у посудину, розлите розтікається. Вовкопсів стає щораз більше. Частина з них подібна на вовка, розчиненого у якійсь псячій породі, частина подібна на пса якоїсь породи, підсиленого невловимими вовчими рисами. Але усі однакові у тому, що в їхній пам'яті перемішалися протилежні історії, в їхніх головах поперехрещувалися знання і наміри одних і других, що утворює жахливу композицію бездоганно жорстокої і хитрої, призначеної для вдоволення усіх своїх потреб. А найголовніше – у них цілковито втрачені ідеали і вовків, і псів, а самоідентифікація залежить виключно від мінливої ситуації. Врешті ці вовкопси перетворюються у найнебезпечніших істот. Вони вижирають усе живе у лісі. Вони винищують вовків і нормальних псів. Вони не бояться людини, вважаючи її перешкодою для власного панування. І дуже сумно, але через короткий час вони стають негарними – покручі, ні одне, ні друге.
А тепер сама алегорія. Ліс – це країна. Людина – режим, держава. Нехижі звірята – тихе пригнічене населення, на якому тримається тривання життя у цій країні. До Незалежності вовками у цьому лісі були ті, хто виразно визнавав себе українцем і не сумнівався у шляхові до волі. Гарні благородні істоти, яких винищували, переслідували, травили, а вони все одно були собою, показуючись між деревами, втікаючи від гонитви, гаркаючи на псів, підходячи до осель, виючи на місяць, довершуючи повноту буття. Пси різних порід, гарні у своїй псячості, були з режимом, бо вони вміли і любили служити. Більшість з них ніколи не брали участі у переслідуванні своїх вовчих родичів. На той момент, коли вовки догаркувалися до свободи, їх було вже не надто багато. Але саме в той час режим паскудно повівся зі своїми псами. Вони зустрілися з вовками. Вовки надіялися, що в такий спосіб їх стане трохи більше. Пси сподівалися, що самі отримають щось вовче. З того всього з'явилося шалене плем'я безконечно розмаїтих вовкопсів. Новий господар лісу, неконтрольований і безжальний. Який поїдає всіх звірят, винищує гарних вовків, від яких взяв спотворену ідею, витісняє добрих псів, зневажаючи їх за вміння і відданість, тримаючи в страхові режим, який хотів би панувати в лісі. І серед цих бастардів стає щораз більше не дуже гарних... Завіса.
24.08.2017