Це моя відповідь на щорічне питання EDGE: які наукові концепції дозволять вдосконалити загальний пізнавальний інструментарій?
Важливою концепцією, на мою думку, для розуміння, чому життя так часто нас кусає, є какономіка, або дивне преферування низької якості.
Стандартний підхід теорії ігор вчить нас, що чим би не торгували люди (ідеями, послугами чи товарами), кожен хоче отримати від інших роботу високої якості. Приймем умовно, що товари можуть бути обміняні тільки на двох рівнях якості: високому і низькому. Какономіка описує випадки, коли люди не просто мають стандартні преференції отримувати високоякісні блага й у відповідь постачати низькоякісні (стандартна відплата «паразита»), а вони фактично преферують постачати низькоякісні блага й отримувати низькоякісні, тобто потурають низькоякісному обміну.
Як таке можливе? І як щось таке може бути раціональним? Навіть якщо ми ліниві і преферуємо постачати низькоякісний продукт (любимо писати текст у посередній журнал, знаючи, що від нас не вимагатимуть надмірних зусиль), то все ж таки ми мали б прагнути працювати менше, а діставати більше, тобто надавати низькоякісне, а у відповідь отримати високоякісне. Какономіка ж є інакшою: тут ми не тільки преферуємо постачання неякісних благ, а й в обмін воліємо отримувати низькоякісні блага!
Какономіка є дивною, але дуже поширеною преференцією посереднього обміну, оскільки ніхто на це не скаржиться. Світ какономіки — це світ, де люди не тільки живуть із недбальством інших, а й очікують його: «Я вірю, що ти в повному обсязі не дотримаєшся своїх обіцянок, тому хочу бути вільним від того, щоби дотримуватися своїх і відчувати через це незручність». Що робить цей випадок цікавим і дивним — це те, що у всіх какономічних обмінах обидві сторони, виглядає, ведуть подвійну гру: є офіційна угода, у якій вони заявляють про свій намір проводити обмін на високому рівні якості, — й одночасно є мовчазна згода на те, що зниження якості не просто допустиме, а й очікуване. Це стає своєрідним мовчазним взаємопотуранням. Таким чином, ніхто не «їде зайцем», не паразитує: какономіка регулюється негласною соціальною нормою дисконту якості, взаємною згодою на посередній продукт, що задовольняє обидві сторони — при тому, що вони публічно продовжують заявляти про реальний обмін на високому рівні якості.
Візьмім приклад: якийсь солідний автор бестселерів має подати давно протермінований рукопис своєму видавцеві. В нього багато читачів, і він чудово знає, що люди куплять його книжку вже через ім’я, та що пересічний читач так чи інакше не читає книжку далі першого розділу. Його видавець це теж знає... Таким чином, автор вирішує надіслати видавцеві новий рукопис із приголомшливим зачином і посереднім сюжетом (низькоякісний результат). Видавець задоволена цим і вітає автора так, ніби отримала від нього шедевр (риторика про високу якість) — обидві сторони задоволені. Автор преферує не просто подати низькоякісну роботу, а й отримати те саме від видавця у відповідь — наприклад, уникнути занадто серйозного редагування і перейти до публікації. Вони довіряють ненадійності одне одного і потурають взаємовигідному низькоякісному результату. Щоразу там, де є негласна угода про сходження до низької якості із взаємною вигодою, ми маємо справу з випадком какономіки.
Парадоксально, але якщо одна зі сторін постачає продукт високої якості замість очікуваної низької, то друга сторона сприймає це як порушення взаємної довіри, навіть якщо і не визнає цього відкрито. В наведеному прикладі автор може обуритися діями видавця, якщо вона вирішить якісно відредагувати його текст. Довіра до неї в цьому сенсі означає гарантію теж низької якості. Всупереч стандартній «дилемі в’язня», готовність повторно взаємодіяти з кимось гарантується лише у разі, якщо він або вона також забезпечують низьку, а не високу якість.
Какономіка не завше погана. Часами вона дозволяє отримати певну негласно обумовлену скидку, що робить життя для всіх розслабленішим. Як казав мені колись один колєґа, що ремонтує заміський будинок у Тоскані, "італійські будівельники ніколи не встигають до обіцяного терміну — плюс у тому, що вони й не очікують, що ви їм заплатите, коли обіцяли."
Але основна проблема какономіки — що в перекладі з давньогрецької означає "економіка найгіршого" — і причина, чому цей різновид колективного божевілля так важко викорінити, полягає у тому, що кожен низькоякісний обмін є локальною рівновагою, у якій обидві сторони задоволені — але в довгостроковій перспективі кожен такий обмін руйнує систему в цілому. Таким чином, загроза для доброго колективного результату виходить не тільки від «паразитів» і «хижаків», як вчать нас соціальні теорії мейстріму, а й від добре організованих норм какономіки, яка регулює обмін гіршим. Суспільство цементує не тільки співпраця на благо — щоби зрозуміти, чому життя кусає, необхідно враховувати і норми співпраці, спрямованої на досягнення локального оптимуму і загальне погіршення.
Gloria Origgi
Kakonomics. Or, the strange preference for Low quality outcomes
Miscellanea, 19.06.2012
29.07.2017