Василь Сімович

Реферат проф. В. Сімовича про діяльність правописної конференції в Харкові.

 

 

Прага, 8. липня 1927.

 

В суботу 2. липня перед численною авдиторією, що складалася з професорів і студентів Українського Педагогічного Інституту, виступив проф. В. Сімович з рефератом, в якому освітлив працю правописної конференції, що відбулася в Харкові в днях 25. травня — 3-го червня ц.р.

 

У вступі до реферату проф. Сімович зазначив, що його реферат присвячується сухій, скучній темі, а тому безперечно не задовольнить тих слухачів, які прийшли почути від нього, що мав нагоду пожити деякий час на Рад. Україні, про тамошнє політичне й господарське життя. Хоча референт ставить своїм завданням подати авдиторії детальний перебіг праці правописної конференції, однак охоче відповідатиме на ті запитання, які стоятимуть в звязку з темою реферату або торкатимуться питань зі сфери науково культурного життя на Рад. Україні.

 

В першій частині свого реферату проф. Сімович розповів історію правописної конференції, вказавши на ті потреби чисто життєвого характеру, які спонукали Наркомос ще 1-го серпня 1925 р. скликати Державну Комісію для впорядкування українського правопису.

 

Плєнум цеї комісії двічи збирався в Харкові для вироблення проєкту українського правопису. Вироблений Державною Комісією проєкт (в 1926. році був виданий окремою книжкою) поступив на розгляд правописної конференції, в якій брав участь проф. Сімович по запрошенню Наркомоса.

 

Основну частину реферату проф. Сімович присвятив детальному оглядові праці конференції, зупиняючись на поодиноких постановах конференції в справі українського правопису. Той, хто в свій час стежив за ходом праці правописної конференції хоча би по матеріалах, що друкувалися в „Ділі“, міг дізнатися, до яких рішень прийшла конференція, але навряд чи міг вповні відчути ту атмосферу, серед якої відбувалася сама праця конференції.

 

Реферат проф. Сімовича, як безпосереднього учасника конференції, допоміг слухачеві увійти, так сказатиб, в саму лабораторію праці конференції. Справді, тільки дізнавшись з уст учасника конференції про те, як гальмували хід праці конференції довгі й нерічеві виступи де-кого з не спеціялістів в таких питаннях, в яких вони мало визнавалися, стає зрозумілим, чому так затяглася конференція, яка була розрахована на три дні.

 

Вже другого дня нарад конференції обговорювалося питання про перехід українського правопису на латинку. Сам референт належав до тих „латинщиків“, які стояли за зміну кирилиці (гражданки) на латинку. Однак більшістю голосів справа вирішена за збереження кирилиці, при чому на захист цього рішення висувалися ті міркування, що зміна альфабету потягле за собою кольосальпі витрати, відгородить українців ще більше від росіян, а в той же час в Галичині спричиниться до польщення українського населення й т. д. Цікаво, що у всіх часописах Рад. України вміщено неправдиві відомости про кількість голосів, поданих за й проти латинки. А саме, часописи вказують, що за латинку було 8 голосів, тоді як в дійсности за латинку було 20 голосів, проти 25 голосів. Між іншим, наочним доказом такого голосування служить фотографія „латинщиків“, яка вміщена навіть в одному ілюстрованому часопису Рад. України („Всесвіт"), який демонстрував проф. Сімович підчас реферату. Самий порядок вирішення правописних справ шляхом голосування вразив проф. Сімовича в такій мірі, що він вже на другий день конференції щиро признався одному з своїх колеґ, що не варт було приїздити йому на конференцію. Однак, ближче ознайомившись в умовами тамошного життя та зовсім відмінною психольоґією тамошніх людей, референт прийшов до висновку, що іншого порядку й не могло бути, якщо рішення конференції мусять зобовявувати не тільки представників науки, але й ширші кола громадянства.

 

знимка з Всесвіту, №23 за 1927 рік з підписом: „латинщики" (обстоювали введення латинського альфабету): стоять (зліва) Ліщина-Мартиненко, Ярошенко, Чепіга, Йогансен, Ганцов, Висоцький, Наконечний, Сулима, Булаховський, Дем'янчук, Волошин; сидять—В. Сімович, П. Бузук, Є. Тимченко (випадково нема т. Пилипенка).

 

Як відомо, конференція кінець кінців не розвязала багатьох правописних справ, а передала їх Державній Комісії при НКО для остаточного вирішення. І все ж таки, на думку проф. Сімовича, добре, що відбулася конференція, бо вона стає певним етапом в процесі уодностайнювання українського правопису.

 

З низки запитань, що були поставлені проф. Сімовичеві по рефераті, зазначу такі, які дали можливість референтові в загальній, але яскравій формі змалювати науково-культурне життя на Рад. Україні. Так проф. Сімович вказав, що ІНО все в більшій мірі підвищують вимоги щодо студентів і професорів, але рівень ІНО (Інститут Нар. Освіти) ще занадто відстає від того рівня, на якому стояли старі університети. Так само підвищується рівень трудових шкіл, в яких теж помічається зворот до старого укладу середніх шкіл, так що період експеріментів у шкільній справі потрохи завмирає.

 

Щодо українізації шкіл, то тут помічається повільний розвиток, на перешкоді більш рішучій українізації стає економічно-господарська розруха Рад. України. Українське учительство в більшости своїй віддає всі свої сили улюбленому ділу, не дивлячись на тяжке матеріяльне становище, в якому воно перебуває.

 

Досить сказати, що учитель на селі одержує утримання 27 карб., а в той-же час чоботи коштують 15 карб.

 

Заслугує на увагу спостереження референта, пороблені в часі відвідин ним деяких українських шкіл в Харкові та Київі: українські школи в останній час притягують до себе богатьох дітей росіян і жидів. Це причиняється до того, що українська мова в школі засмічується чужими словами, діти розмовляють особливо в часі перерви не українською мовою, а своєрідним жарґоном.

 

Нічого казати про те, що всі ці поодинокі риси зі сфери науково культурного життя на Рад. Україні мимо волі референта змальовують досить яскраво тамошнє політичне й громадське життя. Авдиторія з пильною увагою вислухала реферат проф. Сімовнча та нагородила його після закінчення зборів горячими оплесками.

 

Ст. Сірополко.

 

[Діло, 12.07.1927, с.2]

28.07.2017